Коли першого лютого я вийшов із літака в аеропорту американської столиці, то навіть уявити собі не міг, який сюрприз на мене там чекає. Увімкнувши телефон, отримав десяток СМС із однаковим запитанням: чому ти голосував за перенесення виборів? «Голосував» я з літака десь над Атлантикою, причому картка системи Рада була зі мною у внутрішній кишені піджака. Це потім в Україні спалахнув скандал через безпрецедентну за своїм нахабством фальсифікацію, а у США, куди я з колегами, журналістами та правозахисниками прилетів на зустріч у сенаті, конгресі, Білому домі та держдепартаменті, ця історія стала ще одним свідченням порядків у «новопобудованій» країні. Експерт Роберт МакКоннел назвав цю історію прикладом унікальної української «прозорої корупції», - він досі не мав справи з таким очевидним підлогом. А найближча радниця Хіларі Клінтон, спеціальний посланник держдепартаменту Мелані Вервіїр, здивувалася, що в український парламент обирають фокусників.
Нинішній інтерес США до України вже не нульовий, але до пильної уваги ще далеко. Розчарування помаранчевою командою звучить буквально в кожному слові. У Вашингтоні нинішню опозицію небезпідставно вважають дискредитованою, а новій владі дедалі менше вірять. Про те, що відбувається на просторах далекої для них країни, тут знають, і чимало. Чудово поінформовані про деталі переслідувань опозиції, про прагнення кремлівських друзів команди Януковича взяти під максимальний контроль українські ресурси. Загалом, уважно стежили, але до останнього моменту не хотіли втручатися. Тепер ситуація змінюється на очах. Інтерес американців до України зріс на основі аналізу внутрішньоукраїнської ситуації в комбінації з подіями в Тунісі та Єгипті. І якщо теперішні мешканці Банкової хочуть вірити, що пронесе, то в США уміють рахувати і прораховувати, не покладаючись на випадок.
Кадри з Каїра - на всіх телеекранах Вашингтона. Основні питання американських візаві - про температуру українського суспільства. Кажемо, що наразі не кипить, але бульбашки вже надимаються. Цікавляться - коли? Чесно відповідаємо, що не відомо, але якщо українська влада й далі ігноруватиме думку суспільства, то можуть бути варіанти, і, можливо, навіть скоро. Доводиться зізнатися в неспроможності політиків повести за собою людей, відновити довіру, навіть в умовах часткового об’єднання. Зате не доводиться сумніватися в тому, що суспільство поступово починає виходити з летаргії: податковий майдан у Києві і майданчики в областях - того підтвердження. Саме цей факт примушує американців знову задуматися про підтримку української демократії, на якій у Вашингтоні вже було поставили хрест. Бояться хіба що стихійного бунту з жорстокими наслідками, до яких може призвести незрілість громадянського суспільства в Україні з її об’єктивно невисокою політичною культурою. Тому говорять про програми для підвищення цієї культури.
Проте у Вашингтоні вже чітко навчилися розрізняти підтримку суспільних ініціатив та ініціативних політиків. Останні її втратили. Особливо це стосується тих, хто багато років учащає з різними проханнями на американський континент. Надокучливі обличчя з Києва викликають у місцевих політиків стійке роздратування. Але бажання знайти нові обличчя, не уражені вірусом домінанти особистого інтересу, здається, стало новим завданням для зовнішньополітичного відомства США. Це зовсім не означає, що коли їх знайдуть то їм повірять, годуватимуть із руки, як це бувало раніше. Йдеться про пошук ефективних партнерів, а не шахраюватих васалів. Як потенційно ефективну тут рік тому сприйняли нову українську владу, навіть допомогли, окрім кредиту довіри, отримати кредит МВФ. Клінтон недавно промовила фразу, мовляв, гроші Міжнародного валютного фонду - рішення політичне. Проте у Вашингтоні швидко розібралися, з ким мають справу. «Довірливий» кредит закрито. Валютний? Буде зрозуміло, коли в середині лютого сюди прилетить делегація з Києва для участі в українсько-американській спільній комісії. Українським гостям принаймні доведеться вислухати багато неприємного навіть через «не хочу». Регіонали, які перебувають при владі в Україні, будують модель влади «як у Росії», але не дуже прагнуть віддати російським партнерам усе, чого ті вимагають, тому роблять спробу прикритися Заходом. Проте сидіти на двох стільцях, як відомо, треба вміти. А коли ще й «стільці» проти...
Больові точки українських бонз американцям добре відомі. Пропозиція закрити в’їзд у США чиновникам, причетним до корупції і пов’язаним із переслідуваннями опозиції, не викликала заперечень у чиновників держдепартаменту. А конгресмени не відмовилися від пропозиції ініціювати прийняття спільної спеціальної резолюції сенату і конгресу щодо ситуації в Україні. Хіба що поцікавилися: чи готові українські колеги допомогти в розробці проекту документа? Під час розмов навіть прозвучало словосполучення «міжнародний трибунал», коли проводилися певні аналогії з одним із державних лідерів, котрий вирізнився на терені політичних переслідувань, і не тільки.
Загалом, склалося враження, що Вашингтон почав рух у бік відмови від політики заплющених очей стосовно України, зокрема, і Східної Європи - в цілому. Можливо, республіканці, які отримали більшість у конгресі, чимало посприяли цим змінам. Все-таки демократи більш орієнтовані на внутрішні проблеми, які теж вирішити не вдається, а зовнішній фронт давно підносить сюрприз за сюрпризом. США втомилися від поразок в Афганістані, Іраку, на Близькому Сході і, здається, затівають пошук можливостей для перемоги. Україна теж потрапила в поле зору. Звісно, прикро усвідомлювати, що твоя країна - об’єкт чужих ігор і планів. Але українські влада й суспільство за майже 20 років нічого не зробили для того, аби держава могла діяти по-справжньому незалежно, ну або хоча б мала достойний вигляд. За власні помилки доводиться платити. Дуже хотілося б сподіватися, що не кров’ю.