Тема Греції стала однією з основних на минулому саміті «великої вісімки» у Кемп-Девіді (США). На ньому лідери G8 прийняли рішення: Афінам необхідно залишитися в зоні євро. Однак цей меседж не знайшов підтвердження в діях європейського фінансового сектору, його ключових гравців та політичних сил.
Провал спроби сформувати уряд Греції після парламентських виборів став останньою краплею у кризі довіри, яка охопила зону євро. Результати останніх парламентських виборів продемонстрували, що політичні сили, готові відстоювати політику бюджетної економії, практично втратили підтримку населення. При цьому партії, котрі озвучували тези про вихід із єврозони і про дефолт, таку підтримку отримали. До виборів уряд екс-прем’єра Лукаса Пападімоса, попри суспільні хвилювання, строго дотримувався домовленостей про бюджетну економію, що давало Берліну й Парижу гарантії ефективного фінансування Афін. Зникнення таких гарантій після грецьких виборів примусило переглянути ключову формулу співпраці з цією країною. У Берліні справедливо вважають, що не можна залишатися у валютному блоці, відмовляючись від зменшення бюджетних витрат. Тепер майбутнє Греції в зоні євро, як заявив британський прем’єр, залежить від самих греків, тобто від результатів повторних виборів.
Однак, на наш погляд, підтримка напруженості навколо Греції (але без її виходу з єврозони) сприяє стабілізації ситуації в єврозоні загалом. Адже найбільші ризики для неї не від Афін, а від Рима і Мадрида. Якщо ВВП Греції у 2011 році становив 303 млрд. дол., то номінальний ВВП Італії - 2,036 трлн. дол., Іспанії - 1,37 трлн. дол. І повторення грецького сценарію в цих країнах мало б більш руйнівні наслідки для єврозони. Для виживання єврозоні необхідна жертва, і нею стали Афіни. Сьогодні Греція - місце проведення стрес-тестів для всієї єврозони й унікальна можливість управління курсом європейської валюти.
Хоч як парадоксально, більшість країн зони євро, а особливо Франція та Німеччина, незважаючи на збитки, зумовлені необхідністю надати допомогу Греції, економічно виграють від кризи. Слабка єдина валюта підвищує конкурентоспроможність європейських експортерів, і це також стосується економік Італії та Іспанії. Значні вигоди відчуває на собі німецька економіка, яка отримала можливість здійснювати десятирічні позики з мінімальною відсотковою ставкою.
Президентські вибори у Франції, зростання популярності лівих рухів у Європі свідчать про ймовірність корекції європейської економічної політики, що дає Афінам шанс для внутрішньополітичного маневру. Заходи жорсткої економії в цілому стабілізували ситуацію.
Тепер необхідно стимулювати зростання, що пов’язане з проблемою попиту. Очевидно, підвищення попиту стимулюватиметься в Німеччині, Австрії та Нідерландах за рахунок зростання зарплат у цих країнах. Відтак Європа отримає ще більшу матеріальну й майнову диференціацію, хоча збереже єдність і зростання виробництва.
Такий сценарій підтверджується інформацією з міністерства фінансів Німеччини, де розглядається варіант посилення інфляційного тиску в країні (прискорення темпів зростання споживчих цін на понад 3% на рік), чого можна досягти виключно підвищенням споживчої активності населення. Така політика повністю вписується в курс нового президента Франції Франсуа Олланда, який задля майбутнього єврозони повинен зберегти французько-німецький антикризовий альянс, запропонувавши адекватну альтернативу берлінському курсу на бюджетну економію. Що стосується Ангели Меркель, то останніми роками канцлер чутливіше реагує на зміну громадської думки, а отже, її позиція незабаром, швидше за все, зазнає коригування. Тому ймовірно, що в найближчому майбутньому буде розроблено новий підхід, який поєднуватиме в собі заходи бюджетної економії із заходами стимулювання зростання. Саме він може стати компромісом у діалозі з Афінами.
Цілком очевидно, що вихід Греції з єврозони не вигідний нікому. Практично всі заяви європейських політиків та фінустанов, які стосуються впровадження у Греції паралельної валюти, збереження євро після виходу країни з єврозони і здатності ЄЦБ керувати кризою після такого кроку, адресовані політичним силам Греції і виборцям. Згідно з результатами соціологічних досліджень, 80% греків не хотіли б залишати зону євро. Такі результати суперечать підсумкам останніх парламентських виборів: нагадаємо, 70% виборців проголосували за партії, котрі виступають проти умов, під які Афіни отримали міжнародну допомогу в обсязі 174 млрд. євро. Це свідчить про те, що вибір греків швидше базувався на емоціях і сюхвилинних потребах, ніж на стратегічній ідеології, а це дозволяє Європі сподіватися на переосмислення ситуації грецьким електоратом до 17 червня, коли в країні відбудуться повторні парламентські вибори. Багато в чому це блеф, де Афіни рухаються у фарватері настроїв громадськості, а лідери єврозони намагаються переконати в безболісності виходу греків із валютного союзу.
Однак імовірність того, що інформаційний тиск на Грецію спрацює, - вкрай низька. В умовах політичної невизначеності в суспільстві зростають страхи та невпевненість, які підвищують шанси ліворадикальних сил на перемогу.
Насправді наслідки виходу Греції з єврозони оцінити практично неможливо. Якщо розглядати втрати за обсягами двосторонніх кредитів, а також втрати ЄЦБ, -то сума становитиме 276 млрд. євро. З них 77 млрд. належать до втрат Німеччини, а 50 млрд. - Франції. Втрати ж приватних компаній не можна оцінити, як і збитки країн єврозони від наступного подорожчання кредитів.
В Афінах мусять розуміти, що вихід із єврозони обернеться для них катастрофічними наслідками. Крім 20 - 35-відсоткової девальвації драхми відносно євровалюти, країна отримає різке зростання інфляції. Відбудеться відплив капіталу. Девальвація не зможе позитивно позначитися на конкурентоспроможності економіки, оскільки її основу становлять сільське господарство і туризм. Податкові надходження не зможуть забезпечити всіх державних витрат, і це збільшить дефіцит бюджету, призвівши до зменшення держвидатків. Емісії драхми сприятимуть зростанню інфляції, що врешті-решт призведе до відмови від національної валюти за зімбабвійським сценарієм. У результаті населення вийде на вулиці, і уряд піде у відставку, однак буде вже пізно.
Є ризик того, що вихід Греції з єврозони стане звільненням від слабкої ланки, і задля якнайшвидшого одужання ринок почне виштовхувати інші слабкі економіки: Іспанію, Португалію, Ірландію та Італію. Уже тепер активно обговорюється питання втрати Мадридом довіри фінансових ринків та ускладнення реалізації боргових паперів.
Але в цих країнах уряди суворіше дотримуються своїх зобов’язань, а сама собою катастрофа економіки Греції може стати доброю профілактикою для інших проблемних країн Європи і сприяти бюджетній консолідації в зоні євро та формуванню сильнішого ядра валютного союзу. Крім того, це матиме й політичне значення - різке зниження популярності лівих рухів.
Тому більшість сценаріїв розвитку ситуації передбачають гру на межі дефолту. Дивлячись на конвульсії грецької економіки, уряди інших периферійних країн єврозони будуть слухнянішими, а населення цих країн - менш норовливим. Це означає, що вихід Греції із зони євро - крайній варіант, до якого вдадуться ЄЦБ і ЄК. Швидше за все, він буде реалізований у вигляді примусу Афін до самостійного виходу із зони євро через блокування програми екстреного надання ліквідності (ELA) грецького центробанку.
Цей досвід Греції є хорошою навчальною моделлю для України. Схожі показники: слабка податкова дисципліна, високий рівень тінізації, виведення капіталу за кордон, небажання дотримуватися умов міжнародних кредиторів на тлі схожих електоральних настроїв дають можливість уже сьогодні коригувати внутрішню економічну політику України.
Однак найважливіше те, що Києву необхідно переглянути своє бачення майбутнього формату економічних відносин у рамках змін їх архітектури в самій єдиній Європі. Хоч би як скінчилася ситуація навколо Греції, перед Європою два шляхи: максимальна централізація й економічна консолідація чи децентралізація зі зниженням економічних ризиків. Обидва сценарії передбачають зсув центрів впливу з Брюсселя у Берлін і Париж, а також істотне зростання впливу Лондона у разі розпаду єврозони. Це веде до необхідності перегляду зовнішньополітичних орієнтирів України і вибудовування системи паралельних схем співробітництва з лідерами Європи.
І все ж, хоч грецький сценарій не застосовний до України, його досвід має стати добрим щепленням від політичного популізму та необґрунтованого підвищення видаткової частини бюджету в умовах недостатнього стимулювання розвитку реального сектору економіки.