Ні публікація фінзвіту Приватбанку за минулий рік, ні офіційні роз'яснення чиновників, що супроводжували її, не додали ясності в ситуацію навколо банку.
Але масштаб втрат платників податків уже перевалив за 155 млрд грн. Тобто, як уже було обчислено, понад 3650 грн на кожного з врахованих Держстатом 42,5 млн жителів України. І це без відсотків, які держава зобов'язалася виплачувати в рахунок установи. А точніше, (не)управляючих ним держфункціонерів.
Двотижневий період, який минув після останньої публікації DT.UA на "приватівську" тему, ознаменувався відразу кількома подіями, про потенційні наслідки яких поки що можуть лише здогадуватися навіть обізнані спостерігачі. По-перше, було офіційно оголошено про вже анонсоване DT.UA чергове багатомільярдне вливання в капітал банку - на 38,5 млрд грн (або близько 1,5 млрд дол. у валютному еквіваленті). У результаті намальована емісією ОВДП сума рекапіталізаційних витрат сягнула безпрецедентних 155,5 млрд грн. Плюс необхідно врахувати витрати держави на обслуговування випущених під рекапіталізацію держпаперів: близько 10% річних за звичайними гривневими ОВДП на суму (поки що) 81,5 млрд грн (тобто понад 8 млрд грн на рік). Сюди ще потрібно додати 6% річних за індексованими держпаперами на суму 73,8 млрд грн (близько 4,4 млрд). Разом сума тільки відсоткових виплат уже перевищує 12 млрд грн на рік, причому у випадку з індексованими ОВДП існує ризик неконтрольованого збільшення витрат через девальвацію гривні. Пояснення, що це просто перекладання з однієї держкишені до іншої, не заспокоюють ані краплі. Оскільки насправді це плата за "неповороткість" держуправлінців. За рахунок платників податків. І тут - величезне поле корупційних ризиків (і нижче ми пояснимо, чому). А центр формальної відповідальності за те, що відбувається, все ближче підкрадається до міністра фінансів О.Данилюка, який виписує гігантські рекапіталізаційні рахунки.
Другою значущою подією останніх днів стало звільнення голови правління Приватбанку О.Шлапака. Це другий з "вартових" "Привату", який "втомився". З обговорюваних на ринку версій найбільш правдоподібна така: президент Порошенко змінив умови, в яких і за яких Шлапак погоджувався виконувати цю місію. Адже від початку він ішов реалізовувати полюбовні мирні домовленості, укладені перед націоналізацією Порошенком і Коломойським. Оскільки ці домовленості не були публічними, викласти їхній вичерпний перелік навряд чи можливо. Однак низку лояльних умов, на які погодився нинішній гарант, на ринку обговорюють досить активно. Серед них:
- націоналізація, а не банкрутство банку;
- можливість проведення нової реструктуризації кредитного портфеля на тривалі терміни й під знижені відсоткові ставки в гривні;
- обіцянка відсутності кримінального переслідування.
В обмін було отримано зобов'язання Коломойського з обслуговування наявних кредитів і внесення застав.
Однак, як це часто буває з непублічними (читай - серветково-понятійними) угодами, вони мають нестійкий характер. І справа не тільки в тому, що їхнє укладання "не личить" главі держави, який не має як мінімум морального права поводитися в такий спосіб. А й у тому, що сторони подібних домовленостей найчастіше схильні їх трактувати на свій розсуд. Особливо там, де "криється диявол" - у деталях, обвинувачуючи іншу сторону в їхньому порушенні. Захистом від таких порушень може служити лише ретельно юридично вивірений і до кожної коми чітко виписаний договір. Однак нічого подібного не підписувалося (принаймні жодної задокументованої угоди не публікувалося, і ніхто ні про що подібне не чув).
Юридичними лазівками, що виникли, виходить, і скористався Коломойський, спрямувавши численні позови до судів. Як стверджує дехто із співрозмовників DT.UA, з юридичної точки зору, достатнім доказом у ході судових розглядів може служити тільки аудит активів Приватбанку, який мав указати на юридично доказовий обсяг кредитів, пов'язаних із колишніми акціонерами. Офіційно опублікований річний звіт (поки що?) зафіксував лише близько 6% кредитного портфеля на противагу 99,4%, які називалися В.Гонтаревою... Що, за розрахунком колишніх власників Приватбанку, може слугувати підставою для вже розпочатого оскарження його націоналізації в судах.
За однією з версій, це і розлютило Порошенка, коли його про це поінформували. У результаті президент зажадав від нинішнього керівництва Приватбанку та НБУ почати всерйоз воювати за кредити. Однак "на війну" Шлапак не підписувався, про що він сміливо заявив ще в одному з перших своїх інтерв'ю на посаді голови правління "Привату". Шлапак зробив вибір між довгожителем і камікадзе, який відповідно до нової концепції вирішення питань із екс-власниками "Привату" має підписувати позови в суди, звернення до прокуратури тощо. Втім, позови проти Коломойського подавати - це вам не депозити великим вкладникам повертати… За нашими даними, свого часу, ще до Шлапака, посада голови банку, що націоналізовували, пропонувалася трьом кандидатам.
І всі вони відмовилися від цієї долі, мотивуючи це тим, що не вважають Порошенка достатнім гарантом не лише особистої безпеки, а й домовленостей, що укладаються. "З таким тилом воювати не ходять", - сказав DT.UA один із них. Але ж погодьтеся: будь-що кидатися в бій у команді та під керівництвом людини, яка може в будь-який момент змінити сторону, певною мірою навіть нерозважливо... І навряд чи така людина взагалі знайдеться в Україні (за умови володіння необхідними компетенціями). Як і команда спеців, спроможних розплутати хитрючий клубок усе нових договорів і трансакцій, які переукладаються й проводяться для заплутування слідів ледь не щодня, поки держава втрачає дорогоцінний час. І щоб розплутати цей клубок, потім знадобляться роки й роки...
Та найголовніше, щоб і сам Порошенко по-справжньому визначився, воює він із екс-"приватівцями" серйозно чи ні, переставши, нарешті, зважувати особисті вигоди, ризики та переваги. Адже він досі нічого так і не зробив, щоб Коломойський відчув "запах війни" по-справжньому: не напружував усерйоз правоохоронців і, зокрема, Генпрокуратуру, не просив наполегливо зайнятися цим питанням іноземних партнерів, не залучав досвідчених європейських юристів, спроможних повернути 8 захованих мільярдів Аблязова або "кубушки" Пугачова. Не зробив, вважаючи, як завжди, що він найхитріший і про все домовиться... У результаті, як у тому анекдоті, з'ївши 9 кіло солі та 99 кг цибулі, Петро Олексійович задумався: "А чи не заплатити за човен?".
Ну а поки "люди підневільні" й, зокрема, юристи НБУ "відбувають номер", десь за дуже щільно зачиненими дверима Ротшильди та EY ведуть переговори про реструктуризацію кредитного портфеля Приватбанку. Ті самі Ротшильди, які представляють інтереси Порошенка у "сліпому" трасті і консорціумі з продажу його активів. І давній український партнер яких в тому числі і в цьому проекті - той самий ICU, співвласником якого колись була Гонтарева, а нинішній шеф Макар Пасенюк є ловцем у президентській команді з фінансового квідичу.
Третя значуща подія - нарешті відбуласявищезгадана офіційна публікація звіту Приватбанку за 2016 р. Однак ні сам звіт, ні "інфографовані" тлумачення Нацбанку (більше схожі на відчайдушні спроби прикрасити реальність) так і не дали чітких відповідей на запитання, якими раніше переймалося DT.UA. По суті, звіт містить практично таку саму суму інсайдерських кредитів, як і одна з попередніх його версій, про яку писало DT.UA (9,98 млрд проти 8,8 млрд). Різниця у 1,18 млрд, яка виникла буквально в останній момент, за таких масштабів непринципова, бо мало впливає на підсумкові відсоткові співвідношення, - частка офіційно зафіксованого у звіті банку "інсайду" становить менше за вищезгадані 6%.
Як таке можливо? Чиновники намагаються зберегти гарну міну при поганій грі, іноді досить невигадливо маніпулюючи інформацією. За версією заступника голови НБУ Рожкової в інтерв'ю Finbalance, "звітність Приватбанку, що й підтверджує EY, до моменту націоналізації (19 грудня 2016 р.) готував колишній менеджмент Приватбанку, який фактично ігнорував вимоги НБУ з відображення кредитів пов'язаних осіб, посилаючись на більш м'які міжнародні стандарти фінзвітності. Стару ж звітність не можна зараз швидко переписати". Остання виділена теза подається як щось само собою зрозуміле, хоча виглядає як мінімум дивно, якщо не сказати безглуздо. І не тому, що колишніх менеджерів, за нашою інформацією, не допустили до проведення аудиту (через заборону співробітникам банку надавати їм будь-які документи), а з цілої низки інших обставин.
По-перше, що означає "швидко" і чому тільки "зараз"? Адже з моменту входження держави в банк минуло вже більш як півроку! За цей період, нагадаємо, відповідно до тодішніх декларацій чиновників, вони мали не тільки в деталях розібратися в ситуації в банку, а й провести реструктуризацію його кредитного портфеля (на чому ми окремо зупинимося нижче). І, до речі, звітність банку відповідно до чинних законодавчих норм мала бути опублікована ще наприкінці квітня. Однак, за словами Рожкової, "EY розпочала аудит тільки в лютому. І банк, і аудитор зверталися з тим, щоб подовжити термін. Далі, і це звичайна практика, коли звіт готовий, його обговорюють менеджмент і наглядова рада, ще вносяться корективи" (як видно, у результаті подібних "обговорень" за буквально кілька днів ці корективи можуть вилитися в мільярдні суми).
Почнемо з того, що навіть 4–5 місяців - це дуже чималий термін, щоб професійна команда аудиторів компанії, яка входить до четвірки найкращих на планеті, змогла розібратися в ситуації в будь-якому банку. Інакше гріш ціна не тільки цьому, а й усім банківським звітам, які читають наївні інвестори/вкладники. Крім того, EY ще з минулого року, тобто до моменту початку націоналізації, готувала ще один звіт, на який зараз активно посилаються чиновники (тому що обґрунтовують ним нову потребу в докапіталізації), - due diligence. І його результати, згідно з офіційною інформацією НБУ, були відомі ще в березні ц.р. Однак сам цей звіт тримається в секреті, попри те, що ним обґрунтовано потребу в нових гігантських видатках держбюджету. Очевидно, під традиційним приводом "банківська таємниця", під яким нароблено вже ох скільки темних справ не тільки в нашій країні (і, до речі, весь світ активно йде до того, щоб саме це поняття перестало існувати). Хоча таємниця не така вже й велика, якщо окремі журналісти, коли це чиновникам було потрібно та зручно, все-таки змогли з ним ознайомитися.
У зв'язку з цим виникає й наступне запитання: що означає "переписати"? Адже Нацбанк уже майже два роки "просвічував банк уздовж і впоперек", тримав там призначених кураторів, маючи доступ до його фінпоказників практично в режимі реального часу! Отже, повинен був мати свою версію й трактування "приватівських" цифр і показників. Що заважало нацбанківським спостерігачам допомогти вже новому, контрольованому державою, менеджменту якісно переоцінити ситуацію в банку, підготувавши адекватний звіт, який останні місяці так бажала побачити вся зацікавлена фінансова громадськість через величезні масштаби сум, які фігурують у ньому? І якщо вже в НБУ сумніваються у власних компетенціях, то що заважало покластися на маститих експертів-аудиторів EY? Втім, у самої EY, за словами Рожкової, чомусь "предметно не вивчали проблематики інсайдерських кредитів у рамках підготовки висновку до звітності Приватбанку за 2016 р. за міжнародними стандартами фінзвітності". І в цій ситуації, всупереч заявам заступника голови НБУ, зовсім не здається "природним", що "аудитори в цьому разі не могли ані підтвердити, ані спростувати тих чи інших оцінок". Адже це саме ті аудитори, які, виходить, роблять зараз чи не всю аудиторську роботу в Нацбанку. Інакше навіщо допускати ризики очевидного конфлікту інтересів, про який DT.UA уже писало?
Очевидно, саме намагаючись уникнути цього конфлікту, аудитори так часто використовують формулювання "ми не змогли отримали прийнятні аудиторські докази в достатньому обсязі щодо…".
Зокрема, EY не змогла підтвердити, коли виникли збитки, за якими сформовано резерви в розмірі 155 млрд, і як на ці резерви вплинула здійснена восени 2016-го і так і не завершена реструктуризація кредитного портфеля Приватбанку на 137 млрд грн. Дослівно: "Ми не змогли отримати прийнятні аудиторські докази в достатньому обсязі щодо впливу реструктуризації таких кредитив на консолідований звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід". Ініціатором цієї реструктуризації, до речі, хоча й був НБУ, але вона, за заявами його функціонерів, виявилася марною: місце більш як сотні старих компаній-позичальників зайняли кілька десятків аналогічних "порожніх" компаній без активів, доходів і досвіду ведення операційної діяльності, а нові кредити було так само видано на неринкових умовах.
Однак тоді все ж таки залишається без остаточної відповіді запитання: а навіщо треба було затівати подібну реструктуризацію за такого потурання у підходах нацбанківських контролерів? І це - тема для додаткового аналізу. А точніше, розслідування.
Адже треба пам'ятати, що в банку на той час уже давно працював куратор (і, можливо, не один), а ситуацію в ньому мав постійно моніторити НБУ, тож "нерозторопність", з якою діяли й діють чиновники, не може не викликати обурення. Виходить, що спочатку вони півтора року "оздоровлювали" банк, щоб у підсумку "з'ясувати", що 97–99,4% його кредитного портфеля мають інсайдерський характер (причому проблема з 30–55 млрд грн, за їхніми ж оцінками, збільшилася до спочатку 117 млрд, а потім - до 155 і більше мільярдів). А куди тоді раніше дивилися? Пам'ятається, ще 2015-го представники МВФ, надивившись на розрахунки НБУ, уже били на сполох: треба терміново "рубати" піраміду. Але київські функціонери переконували, що проблему буде врегульовано. Причому переконували не лише МВФ. Після однієї з публікацій DT.UA, що регулярно відстежувало ситуацію в банку весь це час, в ході організованої з ініціативи керівництва НБУ спеціальної зустрічі перші особи Нацбанку присягалися, що ситуація повністю під контролем, при цьому вмовляючи "не гойдати човна". Очевидно, про будь-який контроль - навіть поверхневий - не може бути й мови. Найбільш очевидний висновок, що напрошується: окрім зловживань з боку власників і менеджменту (наявність яких тільки декларують, але ніяк за жодним випадком з якоїсь причини не можуть довести чиновники), зяє як мінімум і злочинна недбалість (або змова) з боку представників регулятора. Хоч хтось із них колись буде в чомусь викритий правоохоронцями? Це запитання стає ще гострішим на тлі публікацій про можливу особисту зацікавленість перших осіб держави в зміні власників Приватбанку.
Паралельно виникає ще одне досить важливе запитання: чим усі останні півроку займався новий менеджмент банку, якщо топ-чиновники НБУ констатують "значне погіршення якості його кредитного портфеля"? Невже початок видачі "теплих" кредитів - це головне досягнення? І де все ж таки хоча б мінімальні результати роботи створеного в Приватбанку ще в січні ц.р. департаменту з роботи з проблемною заборгованістю?
Поки що результативність, якщо вірити офіційним заявам НБУ, суто негативна. Більш того, слабкість юридичних позицій регулятора, спровокована поспішністю й непродуманістю його рішень, створює величезні ризики остаточної втрати ще контрольованих банком активів. Відсутність якісної юридичної експертизи - очевидна інституціональна слабкість нинішнього банківського регулятора - продиктована цілою серією об'єктивно-суб'єктивних обставин.
Одна з таких обставин - так звана реформа Рашкована, який з подачі й на настійну вимогу Гонтаревої нині успішно трудиться на посаді представника України у МВФ. Окрім інших напрямків, здійснені зміни "підкосили" і юридичну службу НБУ. Раніше юристи НБУ, принаймні в принципових питаннях, практично не програвали судів. Потім статус юрдепартаменту понизили - звідти пішли не лише колишній директор Віктор Новіков, а й ряд інших сильних юристів, які стали не до вподоби новій "молодій реформаторській команді". Виходить, заощадили тисячі на зарплатах, а тепер втрачаємо мільярди в судах. Причому не тільки в судах з Коломойським, але і з Фірташем, Бахматюком, Лагуном, Климовим, Клименком, Поліщуком та іншими товаришами.
А буде ще й не те. За даними самого НБУ, станом на 1 травня 2017 р. суди відновили діяльність уже 12 раніше ліквідованих банків: "Фінансова ініціатива", "Союз", "Український інноваційний банк", "Преміум", "Капітал", "Велес", "Радикал банк", "ТК Кредит", "Східно-промисловий комерційний банк", "Київська Русь", "КСГ банк", "Хрещатик".
У випадку з "Приватом" юридичні позиції НБУ, якщо судити за словами його функціонерів, підкріплюються часто тільки спеціально виписаними під його націоналізацію законодавчими нормами, що суперечать багатьом іншим нормам цивільного права. Тому позиції української держави в міжнародних судах (особливо лондонських) можуть виявитися надзвичайно хисткими. Як хисткими вони вже виявилися в українських судах, і це попри те, що нинішній очільник держави їх цілком контролює.
За даними DT.UA, юридична служба НБУ зараз просто потопає у валу всіляких позовів-претензій, що накрили її, явно не справляючись із ситуацією. Очевидно, скоро доведеться наймати дорогих зовнішніх консультантів за десятки фактично державних мільйонів. Чи перемоги в судах насправді нікому й не потрібні?
У результаті, як і за всіх часів, щосили експлуатується дуже зручна для чиновників позиція - "вали все на папєрєдніков". Ну або на суміжників - в основному на неефективно працюючі суди й правоохоронні органи. Тим часом з існуючим портфелем ніхто не працює, дедалі більша кількість судових розглядів "успішно" програється. Зате успішно й без особливих докорів сумління в капітал банку заганяються дедалі нові десятки мільярдів. А чому б і ні, адже робиться це за рахунок уже майбутніх поколінь.
Ну що ж, ясності не додалося, і ми досі ще чекаємо.
Тепер уже "підтвердження чи непідтвердження інсайдерського характеру кредитів, які "Приват" видав колишнім пов'язаним особам, - це питання передусім forensic audit (по суті, судового аудиту), який уже відбувається (його проводить Kroll і AlixPartners. - Finbalance)". Радує і зобов'язання Рожкової, що "ми з певною періодичністю з дозволу юристів і в допустимих обсягах будемо цю інформацію оприлюднювати". От тільки відбуватиметься це лише тоді, очевидно, коли це буде зручно й вигідно чиновникам.