Попри те, що українцям уже понад 30 років обіцяють хорошу, правильну й справедливу пенсійну реформу, нині в Україні реально працює лише один рівень пенсійної системи — солідарний. Тобто пенсіонери одержують гроші за рахунок тих, хто офіційно працює і платить податки. Однак солідарна пенсійна система має сенс тільки в країнах, де є постійне зростання чисельності населення або зарплат працюючих.
Поради й реалії
Нинішньому поколінню українських пенсіонерів і українцям старше за 40 років випало нещастя жити в період, коли ні першого, ні другого чинника у нас немає. Зменшується й загальна чисельність населення країни, і реальний розмір зарплат, особливо в перерахунку на купівельну спроможність гривні. Ба більше, стрімко зменшується кількість саме працездатного населення. І ситуація погіршується.
Економічні експерти переконують українців, що єдиний спосіб нині забезпечити свою старість — збирати на неї самостійно. Для прикладу вони звичайно згадують благополучні західні країни. Справді, у країнах старої Європи, Північної Америки, та й у благополучних країнах Азії державних солідарних пенсійних систем або зовсім немає, або вони не відіграють значної ролі. Для накопичень на старість громадяни цих країн використовують різноманітні пенсійні програми та фонди, які своєю чергою інвестують гроші майбутніх пенсіонерів переважно в портфелі держоблігацій і акцій надійних компаній.
В Україні економічні експерти дружно радять іти за прикладом громадян успішних країн і навчитися відкладати гроші, вкладаючи їх у надійні активи. Оскільки фондовий ринок України об'єктивно не настільки розвинений, як на Заході, фінансові фахівці пропонують у більшості випадків диверсифікувати активи комбінацією депозитів, боргових зобов'язань держави (ОВДП), золота й нерухомості.
Проте, за даними українського комунікаційного агентства Postmen, на сьогодні в 34% наших співвітчизників узагалі немає жодних заощаджень, 25% мають резерв менш як на місяць, а 27% — менш як на пів року. Навіть до початку повномасштабного вторгнення 54% українців заявляли про відсутність будь-яких заощаджень на старість.
Гіркий досвід
Така сумна ситуація з фінансами наших громадян має глибоке психологічне, економічне й історичне коріння. У СРСР громадяни, по-перше, реально розраховували на пенсію, а по-друге, єдиним інструментом накопичень були строкові рахунки в Ощадбанку, на які держава нараховувала 2% річних. На початок 1991-го громадяни УРСР тримали на рахунках в Ощадбанку СРСР 84,3 млрд руб. На той час це була солідна сума, яка в принципі могла б забезпечити безбідну старість, але з розпадом Союзу ці кошти просто зникли, що призвело до втрати населенням України всіх заощаджень і підірвало довіру цілого покоління українців до будь-яких вкладень. Природна кмітливість підказала нашим співвітчизникам обмежитися інвестиціями в нерухомість і зберіганням готівкової валюти, в основному доларів США.
Роки незалежності України додали історичного розчарування українців ідеєю можливості накопичити на старість. 1993 рік став символом економічного краху країни. ВВП України цього року впав на 14,2%, інфляція поставила рекорд у 10 256%, а реальна зарплата за купівельною спроможністю становила лише 6% від рівня 1990 року. Більшість українців були змушені витратити всі накопичення, які залишалися на той момент, тільки для того, аби вижити.
У наступні роки уряд України запровадив традицію розв’язувати всі фінансові проблеми, відпускаючи інфляцію і періодично девальвуючи національну валюту. Початок тисячоліття приніс легку надію на стабільність, але й вона швидко розвіялася. Під час кризи 2008−2009 років ВВП України впав на 15,1%, що було одним із найгірших показників у світі.
Анексія Криму та початок війни на Донбасі 2014 року призвели до падіння ВВП на 6,6% і нової девальвації гривні на 97%. Повномасштабне вторгнення Росії 2022-го стало новим ударом по економічній стабільності українців: ВВП обвалився на 29,1%, а інфляція прискорилася до 26,6%.
Утім, навіть за наявності макрофінансової стабільності й інвестиційних можливостей, які іноді з'являлися в Україні (у періоди стійкого попиту на сировинні ресурси та продовольство, вироблені нашою країною), накопичити кошти й захистити їх від знецінювання українцям було складно через низький рівень фінансової грамотності. За даними дослідження USAID 2021 року, індекс фінансової грамотності в Україні становить лише 12,3 бала з 21 можливого.
Без інструментів накопичень
Слід визнати, що катастрофічна ситуація з накопиченнями пов'язана не тільки й не стільки з історичним розчаруванням українців у самій ідеї накопичень і недостатній фінансовій грамотності. Значно важливішим є недостатній розвиток самих фінансових інструментів, здатних реально захистити заощадження пересічних громадян.
На відміну від розвинених країн, де кожному жителеві доступні десятки інвестиційних активів, в Україні фондовий ринок залишається нерозвиненим. Якби в нашій країні був нормальний фондовий ринок, можна було б говорити про корпоративні цінні папери, акції та облігації. Нині цього з різних причин немає.
Хоча з 2017 року в українців формально з'явилася можливість інвестувати в іноземні цінні папери, цей інструмент не набув достатньої популярності через низьку поінформованість українців про цю можливість, слабкий захист прав інвесторів і не завжди адекватні регуляторні обмеження.
У результаті найбільш реальними й доступними простим українцям фінансовими інструментами накопичення грошей на старість є на сьогодні тільки банківські депозити та облігації внутрішньої державної позики (ОВДП).
Із ними також усе не так просто. Нині їхня дохідність упевнено наближається до нуля, а часом і до від’ємних значень. Наприклад, середня дохідність за банківськими гривневими депозитами терміном на один рік станом на 28 серпня 2024 року становить 12,14%. Після сплати податків і військового збору залишається лише близько 9,5%, а реальна річна прибутковість, за прогнозованої НБУ інфляції в 8,2%, уже буде на рівні лише 1,3%. А якщо врахувати, що уряд прогнозує ще й девальвацію гривні, то «середньозважений вкладник» українського банку опиняється цього року у впевнено прогнозованому мінусі.
Середня дохідність гривневих ОВДП на аукціонах Мінфіну досягнула свого піку в березні 2023 року — 19,47% річних. А за підсумками липня 2024 року, на тлі зниження облікової ставки НБУ, середньозважена дохідність ОВДП, номінованих у гривні, дорівнювала вже 15,08%. Звичайно, це трохи вище, ніж ставки за депозитами в українських банках, та й податки з ОВДП не стягують. Але з урахуванням тієї ж прогнозованої інфляції та накладних витрат на відкриття і обслуговування рахунку в цінних паперах, що супроводжують купівлю звичайних (не військових) ОВДП, дохідність державних позик також уже наближається до нуля, і цей інструмент назвати надійним для накопичення на старість можна лише умовно.
У результаті в Україні найбільш надійним і традиційним способом заощаджень на забезпечену старість залишається купівля твердої валюти й зберігання її під умовним матрацом. При цьому слід ураховувати, що інфляція твердих валют за купівельною спроможністю завжди була й залишається в нас в Україні приблизно на 3−4% вищою, ніж у країнах, звідки ці валюти родом. Через це накопичити на старість українцеві, купуючи іноземну валюту, у кілька разів важче, ніж середньостатистичному громадянинові економічно благополучної країни.
Відповістити на запитання, чи реально простому українцеві накопичити суму, з якої комфортно було б виходити на заслужений відпочинок, можна лише досить умовно. Ми не знаємо, що буде з фінансовою системою України навіть у найближчому майбутньому. Зрозуміло тільки одне — нині вихід на пенсію призводить до кардинального падіння доходів переважної кількості українців.