Мама - найголовніша людина - це беззастережна любов, безпека та комфорт. У маминих обіймах нічого не страшно. Донька повністю копіюватиме мамину поведінку та її реакції на різні життєві ситуації. А син зі своєї мами змальовуватиме еталон жіночої поведінки.
Але, звісно, кожна мама ставиться до своїх дітей по-різному. Доктор психологічних наук Захаров класифікував мам залежно від стилю виховання дітей. Більшість цих стилів негативно позначаються на психологічному та фізичному здоров'ї малюків. Відповідно до цієї класифікації, бувають мама-квочка, мама-фельдфебель, три типи "завжди молодої і прекрасної мами" ("царівна Несміяна", "Снігова королева", "спляча красуня"), метушлива мама та мама "вічна дитина".
Мама-квочка (виховання за типом гіперопіки). Така мама забуває про власне життя і повністю присвячує себе новонародженому. Мама завжди поруч і захищає свого малюка від холодного вітру, пекучого сонця, несподіваного укусу, можливого переляку, від лихого ока та поганого впливу. Дитина росте без жодних турбот, не докладає ні до чого жодних зусиль. Здебільшого такі хлопчики й дівчатка виростають незрілими, непристосованими до життя особистостями, переважно егоїстичними та примхливими. Часто це люди, які невпевнені у власних силах. Хоча нерідко в підлітковому віці діти починають бунтувати проти надмірної опіки, відвойовуючи власні уподобання та мрії, і це, в принципі, нормальний вихід із ситуації.
Алла (перекладач), має сина: - Моя мама повністю присвятила себе сім'ї. Ніколи не думала про себе, тяжко працювала, щодня вставала вдосвіта, готувала сніданок і пізно лягала, зробивши всі справи по господарству. Чесно кажучи, мені її жертовність не подобалась, мені хотілося, щоб вона більше думала про себе, щоб у мами були подруги, хобі, власні інтереси. Мабуть, тому я виросла трохи інакшою, з безліччю захоплень та інтересів. Навіть не знаю, добре це чи зле. Коли в мене народився син, я зрозуміла, що діти - це найбільше щастя, якого не дасть жоден вид діяльності. Я намагаюся бути хорошою мамою, хоча це, на мою думку, не завжди виходить. Інколи бракує сил на те, щоб більше з ним гуляти, навчатись, готувати йому щось смачненьке. Я дуже хочу, щоб ми, батьки, були для сина близькими людьми, щоб він нам довіряв, щоб йому хотілося з нами спілкуватися. А ще хочу, щоб він виріс оптимістом і вмів радіти простим речам.
Мама-зозуля (виховання за типом гіпоопіки) - жінка, яка внаслідок певних життєвих особливостей приділяє дитині замало уваги або перекладає її виховання на плечі іншої людини. Така поведінка, звісно, має раціональне пояснення: треба працювати відразу після пологів, бо мама - основна або єдина годувальниця в сім'ї. Можливі варіанти: обов'язково завершити навчання, необхідно захистити дисертацію, слід закінчити важливий проект, підписати важливий контракт і т.п. Дитина може бути небажаною для жінки, або, навпаки, дитина потрібна жінці лише для того, щоб спонукати партнера одружитися з нею чи як спроба "врятувати" невдалий шлюб. У такій сім'ї мама й дитина - наче планета з супутником: ніби й разом, але ніколи не достатньо близько. Мама живе своїм життям, а малюк - своїм, причому мама щиро впевнена, що так у дитини формуються відповідальність і самостійність. На жаль, сучасні батьки дистанціюються від дитини, "виховують" сина чи доньку з допомогою мобільного телефону, Скайпу і т.п. Така дитина не відчуває, що її достатньо люблять, в неї зникає довіра до світу. Згодом з'являється емоційна відчуженість, у тому числі й від мами. Психологи рекомендують сприймати дитину як подарунок долі (хоч би якої статі чи зовнішності вона була). В ідеалі, мамі можна тимчасово відкласти свої "важливі" справи, щоб більше часу проводити з малюком. Постарайтесь організувати своє життя так, аби не хвилюватися з приводу "народжувати-не народжувати". Звісно, народжувати! Сучасна жінка, на щастя, може планувати вагітність.
Мама-фельдфебель - усе завжди вирішує криками й наказами, грубо втручається в життя дитини. Така мама ніколи не розмовляє ніжно, емоційно холодна, легко дратується, часто принижує почуття гідності сина чи доньки. Поруч із нею дуже важко відстояти свою індивідуальність, бо вона просто поглинає неповторність свого малюка. В дитини можуть з'явитися тривога чи страхи. Часто діти таких мам починають ховатися за маскою байдужості від постійних повчань та криків. А розуміння і любов шукають у інших людей.
Царівна Несміяна (гіподепресивна мама) - це найтиповіший стиль поведінки сучасних жінок. Така мама правильна, принципова, вимоглива, обов'язкова, честолюбна і дуже стримана в емоціях, але її не можна назвати доброю та чуйною. Мама-Несміяна вишукує недоліки у власній дитині, постійно критикує, соромить, дає вказівки або читає мораль. Це неймовірно строга мати, яка ніколи не веселиться й не жартує, а галас, дитячу біганину, жарти та сміх вважає дурницями. Не дивно, що діти у царівни Несміяни виростають замкнуті, невпевнені у власних силах, тривожні, часто з невротичними чи гіподепресивними проявами. Може, це стається тому, що багато сучасних жінок просто "недолюблені" і не вміють виявляти любов до інших, навіть до власних дітей. Так, одного разу моя сусідка зізналася: "Моя мама мене дуже строго виховувала... Кажуть, так правильно. Але я хотіла б бути повною її протилежністю… Бути доброю, не командувати й не розпоряджатись надмірно життям дітей".
Артур (перекладач): - Свого тата я бачив лише один раз у житті. А мамина особистість дуже суперечлива. Мама мене "любила", лише коли я був "хорошим", на її думку, а коли був "поганим" - мене не любили. Вона то сварилася зі мною, потім мирилася, то казала, що я "найкращий". А в моменти скандалів, нею ж спровокованих, запевняла, що я "поганий, і гіршого від мене немає". Мама придушувала будь-яку мою ініціативність, думку, будь-яку самостійність, будь-яку чоловічу поведінку, постійними скандалами вбивала мене як незалежну особистість і як вільного чоловіка, нав'язуючи свої погляди. Жорстоко змушувала "підкорятися" їй і слухатися, хоч бачила, що це мене пригнічує. Зробила мене непристосованим до життя без неї. В результаті такого специфічного виховання я став безвідмовним, безстатевим "чоловіком у домі", зручним для всіх і кожного. З одного боку, я люблю свою маму, з іншого - розумію, що завдяки їй я сам-самісінький, без дівчини чи дружини, і за це не можу не ненавидіти її.
Мама-Снігова королева не тільки строга, як мама-Несміяна, а ще й неймовірно зарозуміла, емоційно холодна та егоїстична людина. Вона сидить на своєму крижаному троні, і їй немає жодної справи до турбот, переживань чи мрій власної дитини. Мама-Спляча Красуня - це жінка, яка перебуває у світі солодкого сну та своїх мрій. А хіба прекрасна казкова героїня може мити посуд, прати брудні шкарпетки чи перевіряти уроки? Вона легко перекладає ці нудні справи на плечі інших людей.
А буває мама-слідчий - енергійна й емоційна, владолюбна жінка. Її виховання - це строгий контроль над усім, у тому числі над почуттями та емоціями дитини. Мама постійно "влазить" у життя дитини, розпитує й випитує її про все: що робить, куди і з ким іде, що їсть, про що думає та мріє. Зрозуміло, активність і самостійність дитини неймовірно пригнічуються.
Часто це мама-керівник, ділова жінка, яка досягла високого статусу на роботі. Вона автоматично переносить свій стиль спілкування в родину. Це мама, яка контролює словом. Або, навпаки, це жінка, якій не вдалася власна кар'єра, тому вона докладає всіх зусиль, аби успіху добилася її дитина. Власні нереалізовані плани лягають на тендітні плечі малюка з посиленим контролем. Така мама контролює не лише словом, а й постійною присутністю, шпигуванням, невсипущим супроводом. Це контроль, який не дає дитині ні жити, ні діяти, ні вільно дихати.
Один мій знайомий, уже досить дорослий чоловік, поїхав із батьком у будинок відпочинку. Його мама так замучила їх регулярними телефонними дзвінками, що вони "ненавмисне" втопили мобільник в озері і провели решту відпочинку в повній тиші, без невпинних вказівок.
Як бачимо, нерідко на мамину поведінку впливають її власні неусвідомлені психологічні проблеми та страхи, які врешті-решт вона передає своїй дитині. Мама-фельдфебель може залякувати власну дитину, бо сама може чогось боятися. Мама-квочка може занадто опікуватися малюком через власні підвищену тривожність або страх самотності. Мама Несміяна постійно прискіпується до дітей, бо вона занадто підозірлива і хворобливо принципова. Мама-слідчий контролює інших через власне нервове перенапруження.
Психологи вважають, що найкраща мама - добра, спокійна, врівноважена й щаслива. Вона ніколи не забуває приголубити дитину - сказати, що любить її, і знаходить час на ігри. Це - мама-творець, яка має свою власну цікаву справу, але завжди знаходить час на потреби дитини. Мама, яка створює (разом із дитиною) атмосферу оптимізму і радості в сім'ї. Мама, яка без настанов і насильства, без сюсюкання чи критики дає дитині відчуття повноти життя, дарує віру в себе та вчить долати перешкоди. Звичайно, ідеальних людей не існує, але важливо намагатися бути врівноваженою й залишати поганий настрій та проблеми за порогом домівки, не зриватися на дітях.
Американські психологи і соціологи недавно дослідили, що більшість дітей мріють про маму, котра завжди готова їх вислухати й поговорити. Діти вважають, що мама повинна поважати дитину, і стосунки в сім'ї мають бути чесними. Під час опитування хлопчики та дівчатка наголосили, що їхні помилки не мусять применшувати материнську любов до дітей. Від поведінки мами великою мірою залежить майбутнє життя дитини. Спогади про маму кожен із нас пронесе впродовж усього життя: це може бути відчуття любові, щастя, вдячності й тепла, часом - розчарування, непорозуміння чи байдужості, рідше - болю та образи. Тому, дорогі мами, якщо ви вкотре хочете нагримати на свою дитину і обізвати її "телепнем", зупиніться й подумайте: може, річ зовсім не в малюкові?