UA / RU
Підтримати ZN.ua

Жінка, яка мене народила

Мама - найрідніша людина у світі. Мама ніколи не зрадить. Здавалося б, це незаперечна істина. Та чомусь ми забуваємо, що мати - всього лише людина, проста смертна жінка, така ж грішна, як усі ми. Наше суспільство ідеалізувало поняття материнства. Мабуть, це велика помилка.

Автор: Олександра Зубрихіна

Мама - найрідніша людина у світі. Мама ніколи не зрадить. Здавалося б, це незаперечна істина. Та чомусь ми забуваємо, що мати - всього лише людина, проста смертна жінка, така ж грішна, як усі ми. Наше суспільство ідеалізувало поняття материнства. Мабуть, це велика помилка.

Материнство - надто складне явище, щоб узагальнювати його. Тут потрібен індивідуальний підхід. Аналогічним чином ідеалізована професія лікаря. Він сприймається як рятівник людського життя, проте, на превеликий жаль, у нашому житті непоодинокі історії про лікарів, котрі калічать здоров'я, а відтак - і долю людини. Тому не кожен, хто ходить у білому халаті, є лікарем, і не кожна, хто народжує, є матір'ю. Справді, як можна поставити знак рівності між двома жінками: одна - народила, виховала, дала освіту, підготувала до дорослого життя, інша - народила, дала ім'я, начхала на дитину або взагалі покинула, а під старість вимагає склянку води від "невдячної" дитини?

Матір ти чи просто біологічне начало дитини, можна зрозуміти лише з того, яку роль ти відіграла в житті цього маленького плоду кохання. Всім нам відомі рядки з "Пісні про рушничок": "Рідна мати моя, ти ночей недоспала…" Навряд чи автор наголошував на слові "рідна". Думаю, саме недоспані ночі, а не кровний зв'язок свідчать про материнську любов.

Людина, як і тварина, має материнський інстинкт, проте різниця між кішкою й людиною в тому, що кішка не відчуває відповідальності за життя кошеняти, вона вигодовує його інстинктивно до моменту, визначеного матінкою-природою. Особливість же людського материнства в тому, що є матері, котрі були б раді піклуватися про своє 45-річне маля аж до самої смерті.

Звісно, материнська любов буває різна: хтось любить дитину фруктовими салатами на сніданок і поцілунком перед школою, а хтось - незручними й колючими колготами взимку чи добрячим стусаном за першу викурену цигарку. Проте в цих жінок є одне спільне: залежно від свого світогляду та можливостей, вони піклуються про своїх дітей. І це головне.

Мати може бути байдужою до страждань дитини, яка мусить сидіти й проливати гіркі сльози над ненависним гранітом науки, тим часом як її однолітки гуляють і розважаються. Проте згодом мама радітиме першому "Молодець!" у щоденнику свого юного генія.

Та є й такі екземпляри, в яких дитина вже під серцем, а материнський інстинкт ще не прокинувся. Деякі жінки вважають, що їхня справа - народити, а решта - завдання школи, суспільства і, взагалі, життя. Дуже зручна позиція, адже життя справді виховує. Інше питання - як і кого воно виховає?

А чи може дитина обійтися без матері? Власне, таке навіть уявити важко. Але історія 19-річної Олени свідчить, що життя складається по-різному. Вона вже знає, що таке смерть батька, зрада матері й піклування вітчима. Рідний батько помер молодим, тому в пам'яті лишився тільки частково. Мати страждає від алкогольної залежності, хоча насправді страждають лише її близькі, а вона не бачить у цьому жодної проблеми. Вітчим щосили намагається бути хорошим батьком для Олени та її молодшого братика, який є спільною дитиною вітчима й матері Олени. А бабуся з самого початку замінила дітям матір.

Попри жахливі дитячі спогади про нетверезу, агресивну й неадекватну матір, дівчина любила її, терпіла образи і сподівалася, що це лише хвороба, яку можна вилікувати. Проте, як каже Олена, згодом вона зрозуміла: людина має шанс на порятунок тільки тоді, коли визнає свою проблему. Тоді дівчина чітко усвідомила, що мати проміняла її та брата на алкоголь, і Олена почала називати це свідомим вибором, а не хворобою.

Щодня, повертаючись додому, вона знала, що її чекають сварки та бійки. Одного разу дівчина побачила повідомлення, яке надіслав бабусі її братик: "Бабусю, рятуй нас!" Вона боялася можливого розлучення, проте настав день, коли сама цього захотіла. Усе. Вона втратила матір, бо не могла більше спілкуватися з нею. Сором за її поведінку на шкільних зборах, відраза до неадекватної матері, яка зникала на кілька днів з дому, образа за сльози молодшого брата, який, можливо, не все розумів, проте багато відчував, - усе це наштовхнуло Олену на думку, що життя забрало в неї біологічних батьків, проте подарувало турботливого вітчима.

Питання лише в тому, як навчитися жити з цим. Як пояснити друзям, чому в розповіді про сім'ю вона не згадує про маму? Як стримувати сльози, коли подруга розповідає веселі сімейні історії? Як витримувати погляд відвертого осуду, коли говориш, що не спілкуєшся з рідною матір'ю?

У такій ситуації є два виходи. Можна прийняти той факт, що ти жертва, страждати, жаліти себе, плакати, почуватися скривдженою рідною матір'ю чи навіть покинутою всім світом, - а можна поглянути на нього з іншого боку. Можна переосмислити все так: була в мене матір, а тепер немає, і якщо я зможу пережити це, то більше не лишиться нічого у світі, що б могло мене зламати. А відтак, тому, хто підкорить цей Еверест, не те що море - всі гори світу будуть по коліна.

Звісно, дуже складно втілити цю тактику в життя, та, оскільки ти все одно планував витрачати весь вільний час на страждання, сльози й цілодобове скиглення, то чому б не замінити їх тим, на що часу завжди бракує? Чому б не зупинитися й не подумати, хто ти, чого ти вартий, чого хочеш і що можеш? Опанувати себе й перетворити нестримний біль на потужну енергію для того, щоб стати людиною, значно відмінною від тієї, котра примусила тебе страждати. Потрібно спробувати подивитися на все відсторонено. Що ти бачиш? Алкоголь, який зруйнував твоє дитинство? Нехай ця картина висить на стіні твого досвіду. Спочатку ти згадуватимеш про неї, потрапляючи в сумнівні компанії, а згодом - народивши дитину. Коли Олена роззирнулася, мабуть вона побачила свого вітчима, який любив її не менше, ніж братика. Думаю, це допомогло їй зрозуміти, що життя вкрай непередбачуване, і, щоб не прогнутися під тягарем долі, треба міцно стояти на ногах, бо буває, що ці ноги мусять тримати не тільки тебе, а ще й людей, чиє майбутнє може залежати тільки від тебе.

Психологи стверджують, що такі проблеми в родині призводять до сильного емоційного стресу. А він є причиною або повного занепадання духом, або ж його потужного піднесення. Абсурд? Можливо. Але проаналізуймо ці два стани. Занепасти духом і піднестися - це векторні поняття: одне робить нещасним, друге - щасливим. Однак обидва або є результатом сильних емоцій, або супроводжуються ними. І це ключ до порятунку. Падаючи з висоти 3 км, людина гарантовано розіб'ється. Але ж люди винайшли парашути, які заперечують очевидне. Отож, падіння з висоти - це ті сильні емоції. Лише той, хто падає, вирішує, розбитися чи смикнути за кільце парашута, загнати себе в стресовий стан чи стати повноцінною людиною. Можливо, це здаватиметься абсурдом, але події, які зазвичай ведуть до стресу, можуть привести до чогось хорошого. Оскільки парашути також не завжди існували, люди спочатку не вірили, що зможуть літати.

Буває, стає настільки важко, що хочеться опустити руки, але життя людини - це випробування з цілою низкою перешкод, які прямо пропорційні величі її майбутнього, тому треба поставити собі мету, від досягнення якої не дозволить відмовитися твоя власна совість. Наприклад, у випадку з Оленою - це стати такою людиною, котра дасть своїм дітям усе, чого бракувало їй. У найтяжчий момент Олена могла образитися на весь світ за те, що таке трапилося саме з нею, але вона вчинила інакше: дівчина боролася з болем, піклувалася про брата і батька, оскільки лишилася єдиною жінкою в домі, паралельно - вчилася, готувалася до вступу в університет і досягла успіху, оскільки тепер вона студентка одного з найпрестижніших вишів України. І це не єдиний щасливий розвиток подій.

Ще одну історію розповів 41-річний Дмитро. Ще малим він викинув зі свого серця батька-тирана, який знущався над матір'ю. У 14 років пережив смерть мами, яка була найріднішою й найдорожчою людиною в його житті. Дмитро міг перетворитися на п'яницю чи злочинця, а став успішним спортсменом, що досяг апогею своєї спортивної кар'єри, взявши участь в Олімпійських іграх. Сьогодні він батько двох донечок, які знають, що таке сім'я, турбота й любов. А найважливіше - це те, що Дмитро зробив усе, аби його донечки й уявити не могли, що в сім'ї може все бути інакше.

Хоча буває інша материнська любов - фанатична й сліпа. Жінка може огорнути дитину безмежним теплом і турботою, а забути про найголовніше - виховання. Дитина знатиме, що таке любов і достаток, проте не знатиме, що таке вдячність, відданість і повага. Потрібно не лише любити, а й навчити дитину взаємної любові. Якщо цього не зробити, дитина виросте невдячним егоїстом. Здогадуєтеся, чим завершуються такі історії? Тотальною самотністю і будинками для літніх людей, які дуже відрізняються від європейських. Наприклад, в одному з таких будинків сьогодні перебувають люди, які взагалі не потребують фінансової допомоги. Здавалося б, це добре, а насправді - жахливо. Оскільки всі вони мають дітей чи родичів, які їх туди влаштували й фінансово підтримують, але не відвідують їх, не спілкуються з ними. Невже так треба віддячувати за недоспані ночі, за найсмачніші у світі матусині млинці, за те, що мати була матір'ю, а не тільки жінкою, котра тебе народила?

Сьогодні ти - огорнуте материнським теплом дитя, завтра - позбавлена батьківської любові дитина, а з часом ти будеш відповідальний за долю власних дітей. Різне може трапитися, проте за будь-яких обставин потрібно лишатися перш за все людиною. Якби основоположною в нашій натурі була людяність, то матері не кривдили б дітей, а діти не покидали б їх на старості літ. Однак треба бути реалістом. Якщо ти дитина, і тебе залишили, будь сильним, бо попереду ще все життя. Дитині казатимуть: "Виростеш - зрозумієш". Так, ти маєш вирости й зрозуміти, що твої діти ніколи не почують таких слів від тебе. Оскільки це проблема не лише дітей, а й батьків, то їм також годиться усвідомити важливу річ: якщо ти не готовий бути хорошим батьком чи матір'ю, то, може, краще завести кошеня, яке необхідну порцію материнської турботи від своєї матері вже отримало?