Пам'ятаєте, початок казки Єршова "Горбоконик"?
"У старенького три сини: Старший - з розумом хлопчина, Середульший - сяк-такий, А найменший - геть дурний".
Казкам властиві гіперболи, але в житті є безліч прикладів, коли діти від одних батьків, які виховуються в одній сім'ї, абсолютно різні.
Наприклад, 39-й президент США Джиммі Картер був випускником морської академії США, успішним бізнесменом, сенатором штату Джорджія. А його рідний брат Біллі - абсолютна його протилежність: покинув навчання, якийсь час працював на сімейній фермі, балотувався на посаду мера, але вибори програв. Правда, він став обличчям пива під назвою "Біллі" - так використали його імідж жителя Півдня, що полюбляє пиво. Але навіть цей успіх прийшов до нього лише тому, що він був братом президента. Сім'я ж часто його соромилася: він ігнорував добрі манери й навіть міг помочитися в громадському місці в усіх на очах.
Професор психології Марк Лірі з університету Дюка (США) пояснює, що характер людини на 50% формується різним поєднанням батьківських генів. Ми складаємося з половини материних генів й половини батькових. Друга частина формування характеру залежить від оточення, особистого досвіду, виховання, сім'ї, стосунків між батьками тощо. Якщо у вас є брат або сестра, вони також складаються навпіл із генів батька й матері. Тобто, як мінімум, половина ваших генів збігається з генами сестри або брата. Тому логічно припустити, що й ви з вашим братом або сестрою маєте бути схожими на 50%. Однак гени, що визначають характер, взагалі можуть не збігатися. Немає одного гена, який відповідав би, наприклад, за лідерство або відповідальність. Риси характеру формують різні комбінації генів. В однієї дитини комбінація генів визначатиме один характер, а в іншої, за наявності тих самих генів, але за іншої їх комбінації, характер буде вже зовсім іншим. Це як телефонний номер.
Щоб подзвонити, треба набрати з десяток цифр, але якщо змінити хоча б одну, ви потрапите до іншої людини. Те саме відбувається і з генами. Якщо змінити хоча б один ген у цьому наборі, вийде зовсім інша людина. Гени можуть збігатися на 50%, але при цьому їхня послідовність буде різною.
Уявіть, що в сім'ї четверо дітей, двоє з яких - однояйцеві близнюки. У таких близнюків на 100% збігаються не тільки гени, а і їх комбінація. Якщо повернутися до метафори з телефоном, то в однояйцевих близнюків номер телефону той самий. А в інших двох дітей можуть збігатися тільки п'ять цифр їхніх телефонних номерів.
Отже, психологічні характеристики визначаються набором різних генів. Батьки на цей набір впливати не можуть, і тому в дитини можуть проявлятися риси характеру батьків і членів родини. Це відповідь на запитання, чому в звичайних батьків може народитися геній. Наприклад, батьки Моцарта займалися музикою, але геніальних здібностей не мали. Комбінація генів визначила його геніальність. Але якби Моцарт народився не в музичній сім'ї, а, приміром, у сім'ї лікаря, то, можливо, він так і не відкрив би в собі талант геніального музиканта.
Дехто вважає, що харизма - це певна риса характеру, але це не одна риса, а сукупність низки характеристик: приваблива зовнішність, упевненість у собі, вміння чітко викладати думки, комунікабельність, талант переконувати. Харизма - це комбінація перелічених вище властивостей, кожна з яких потребує певної комбінації генів. Тому й у сім'ї одна дитина може бути харизматичним лідером, а інша - ні.
Середовище, в якому діти перебувають разом, має менший вплив на формування характеру, ніж те, з яким вони стикаються окремо. Тобто особистий досвід, здобутій дитиною поза сім'єю, впливає на формування її характеру набагато більше. Якби вплив сім'ї був таким вагомим, то й усиновлені діти від різних біологічних батьків мали б стати схожими. Але в дітей зазвичай різні друзі, вчителі в школі, батьки теж по-різному ставляться до кожного з дітей, у сім'ї може бути різне фінансове становище, оскільки діти народжувалися в різний час. Адже старшу, середню й молодшу дитину виховують "різні" батьки. Завдяки первістку, ми тільки вчимося бути батьком і матір'ю, з другою дитиною досвіду набагато більше. У таких неоднакових умовах і виростають несхожі діти. До того ж, у будь-якому шлюбі є кризи - відповідно, й атмосфера в домі може змінюватися. Але навіть на спільну атмосферу й ті самі речі в сім'ї кожен з дітей реагує по-своєму. Наприклад, сварку батьків одна дитина може сприймати як трагедію, а інша не надасть їй особливого значення. Або якщо я перша дитина в сім'ї - це одне сприйняття, а мій молодший брат чи сестра не уявляють, як це бути єдиною дитиною в сім'ї.
Як ви реагуватимете на ту чи іншу подію, теж залежить від набору ваших генів. Наприклад, є дві форми гена, відповідального за вироблення серотоніну: тобто у звичайній ситуації люди з однією або іншою формою цього гена поводяться однаково, але в стресовій ситуації, люди з однією формою цього гена впадуть у депресію, а ті, що мають іншу форму цього гена, легко її переживуть. Учені не можуть визначити точну кількість генів, відповідальних за всі нюанси поведінки. Єдине, коли можна говорити про справжній вплив сім'ї на дітей, - це формування цінностей.
Оскільки сприйняття одних і тих самих подій різне, то і вплив на їхній особистісний розвиток буде теж різним.
Життя в сім'ї кожного з дітей набагато менш подібне, ніж ми собі уявляємо. Доктор психологічних наук психотерапевт Гінтарас Хоментаускас у своїй книжці "Сім'я очима дитини" пише: "Перша дитина знаходить свій "шлях до сонця" - певні способи одержання любові, заохочення батьків (наприклад, бере на себе роль маленького помічника, роль дитини, яка постійно потребує догляду, тощо). Іншими словами, вона ніби залишає за собою тінь. Якщо друга дитина поведеться так само, як і перша, то, будучи молодшою, не маючи достатньої життєвої практики, вона залишиться слабкішою, буде "завжди другою". А це дитина сприймає як втрату відчуття своєї значимості. Більше того, будучи менш досконалою у певних формах поведінки, ніж старша дитина, вона реально може помічати, що їй менше дістається похвали, добродушної уваги батьків, а відтак мусить постійно додержуватися чийогось прикладу.
Другій дитині доводиться шукати власний шлях, щоб вийти з "тіні", "намацати" способи поведінки, які дали б їй батьківську увагу, любов й сприйняття її як індивідуальної, ні з ким не порівнюваної людини. Наприклад, старша дитина - слухняна, поступлива. Вона прагне опанувати нові навички, знання, особливо у сферах, які здаються важливими її батькам. У школі вчиться дуже добре, з чого батьки дуже радіють. Вона серйозна, дисциплінована, на неї можна покластися. Другий хлопчик, молодший на два роки, - як ртуть. Він невгамовний, у нього на думці самі лише витівки, нічим не може серйозно зайнятися, йому б тільки бешкетувати. Друга дитина, підсвідомо прийнявши роль блазня в сім'ї, своєю невимушеністю й жартівливістю привнесла те, що треба й батькам, і всій сім'ї, - емоційність. І знайшла вона це, спираючись не на якісь знання чи інтуїцію. Все значно простіше - щойно хлопчик почав поводитися інакше, ніж його брат, тобто так, як він поводиться тепер, він відчув увагу до себе, своїх індивідуальних проявів і, нарешті, викликав усмішку батьків. Образно кажучи, він вийшов із "тіні" брата й знайшов шлях до того, щоб відчути свою значимість, не конкуруючи з ним. Кожен із них заповнює певну нішу в сім'ї, отримуючи при цьому потрібну "психологічну поживу" - відчуття значимості, любов і увагу батьків до них як до індивідуальних і автономних людей.
Багато хто з батьків вважає, що ставиться до дітей однаково. Але це не так. Ба більше, вони й не мають ставитися до них однаково, бо кожна дитина вже на момент свого народження інша, геть не схожа на брата чи сестру. Залежно від свого генного набору в неї інші психологічні риси, моделі поведінки й реакції. Відповідно, батьки не можуть однаково поводитися з інтровертом, що сидить за книжками, й екстравертом, який надає перевагу рухливим іграм.
Але не варто розраховувати тільки на гени. Батьки створюють особливу сімейну атмосферу для дитини, оточують її любов'ю й турботою, а це конче потрібно для розвитку повноцінної, щасливої особистості. Діти - це велика лотерея, та хоч би яку дитину послав вам Бог, приймайте її такою, якою вона є.