ЄС поклявся раз і назавжди відмовитися від своєї залежності від російського газу, але чи так це? Дехто стверджує, що Європа буде змушена повернутися до Москви, бо їй потрібен "дешевий" російський газ, щоб оживити свою економіку і запобігти деіндустріалізації.
Але це міф, одночасно спокусливий і небезпечний. Він заснований на фундаментальному нерозумінні того, як працює європейський газовий ринок. Простіше кажучи, російський газ ніколи не був дешевим, повідомляє Financial Times.
Звичайно, Росія володіє великою кількістю дешевого газу, який теоретично можна недорого постачати в Європу. Але вона ніколи не продавала свій газ за собівартістю — так само як продається за собівартістю близькосхідна нафта. Росія продавала свій газ конкурентоспроможним, але не дешево.
З 1970-х до 2000-х років Радянський Союз, а потім і Росія встановлювали ціни на природний газ, щоб витіснити конкурентів — мазут у промисловості та мазут для опалення житлових будинків. Тому ціна встановлювалася у відсотках від вартості цих нафтопродуктів. Якщо ціни на нафту були високими, ціна на газ зростала, і Москва отримувала прибуток. Якщо ж ціни на нафту були низькими, ціни знижувалися, але продажі все одно могли здійснюватися з перевищенням собівартості.
Навряд чи таку ситуацію можна назвати "роздачею", але для Європи це не було поганою угодою. Завдяки цінам, трохи нижчим за конкурентні, європейці отримали впевненість, що зможуть інвестувати в газову інфраструктуру, а природний газ зміг глибоко проникнути в структуру споживання, захопивши більшу частину ринку опалення житлових будинків і значну частину енергопостачання промисловості.
Наприкінці 1990-х років ситуація почала змінюватися. Європі потрібен був ринок газу. Це означало відмову від штучної прив'язки до нафти й встановлення ринкової ціни на газ на хабах і біржах. Була надія, що це дасть змогу відв'язати ціни від нафти й призведе до їх зниження. Спочатку росіяни були категорично проти, але під тиском європейських антимонопольних правил контракти поступово були скориговані й почали містити заявлені цінові орієнтири. Це не означало, що російський газ продавали дешево — його продавали на тій самій основі, що й усе інше паливо.
Китай пропонує альтернативну модель. У відповідь на втрату традиційних ринків на заході, Росія прагне розширити продажі газу трубопроводами на схід. Між Росією і Китаєм ведуться переговори про будівництво гігантського газопроводу, який з'єднає недорогі російські газові родовища в Західному Сибіру з центрами попиту в Пекіні.
Підступ полягає в ціні. Китайці наполягають на нижчій ціні. А враховуючи, що у Китаю є кілька альтернативних варіантів, а у Росії немає альтернатив подібного масштабу, Пекін, схоже, має перевагу в переговорах. У підсумку Росія заплатить за втрату європейського ринку. Адже коли ми говоримо про дешевий російський газ, у майбутньому від цього виграє Китай. У минулому це була не Європа.