Парламентські вибори у Польщі, які відбудуться 15 жовтня, дуже схожі на ворожнечу між двома сивочолими політичними ветеранами. Двоє чоловіків – Ярослав Качинський, лідер правлячої правої партії «Право і Справедливість» (PiS), і Дональд Туск, голова опозиційної партії «Громадянська платформа» – домінували в польській політиці протягом двох десятиліть.
Але цього року, якщо вони хочуть залишатися при владі, їм доведеться мати справу з іншими гравцями. Наразі жодна партія не має достатньої підтримки, щоб отримати абсолютну більшість у парламенті, а це означає, що їм знадобиться підтримка менших груп, таких як центристська «Третій шлях» або ультраправа «Конфедерація», а також лояльність власних партійців, яка не завжди гарантована, пише Politico.
Ось сім політиків, які матимуть вплив на формування майбутньої коаліції й уряду в Польщі, а також формуванні політики стосовно України. Саме такими їх бачить Politico.
Ярослав Качинський: Ляльковод
70-річний лідер партії «Право і Справедливість», який є фактичним керівником Польщі.
Незначна фігура в антикомуністичному русі 1980-х років, Качинський піднявся політичними сходами як член парламенту в 1990-х роках, а потім заснував PiS у 2001 році разом зі своїм братом-близнюком Лехом, який був обраний президентом і загинув у 2010 році, коли його урядовий літак розбився у Росії неподалік Смоленська.
Качинський керує PiS залізною рукою – кожне важливе рішення проходить через його офіс у побитій будівлі неподалік від центру Варшави. Це також місце паломництва прем'єр-міністрів і навіть президента Анджея Дуди, щоб засвідчити вірність людині, яка насправді керує Польщею.
Він давно затаїв образу на трансформацію Польщі після 1989 року, що відбулася після падіння комуністичного режиму, і його довгострокова програма полягає в тому, щоб кардинально змінити суди, ЗМІ та інші інституції країни, створивши при цьому нові еліти, залежні від прихильності його партії.
Дональд Туск: Побитий рятівник
Центристський ліберал з проєвропейськими поглядами
66-річний Туск став співзасновником «Громадянської платформи» у 2001 році, за кілька місяців до того, як брати Качинські створили партію PiS. Він став прем'єр-міністром у 2007 році після того, як «Громадянська платформа» скинула недовговічний уряд PiS. Він домінував у польській політиці до того, як переїхав до Брюсселя, щоб стати президентом Європейської Ради у 2014 році. Без його харизми та політичної кмітливості партія, яку він залишив, розвалилася, відкривши шлях до влади конкурентам.
Після різкого падіння рейтингу «Громадянської платформи» Туск повернувся до Польщі у 2021 році, щоб спробувати відновити колишню славу своєї партії і... врятувати ЄС. Як і Качинський, він також має великий вороже налаштований електорат, який його ненавидить, але його присутність активізувала опозицію. Жоден інший політик не зміг би організувати масовий марш через Варшаву 1 жовтня.
Качинський вбачає в ньому найбільшу загрозу для своєї влади, саме тому уряд і підконтрольні державі ЗМІ обрушили на Туска потоки злоби. Головні звинувачення полягають в тому, що він «не є лояльним поляком, а співпрацює з Берліном, безликими єврократами в Брюсселі і навіть з Кремлем, щоб знищити незалежність Польщі».
Матеуш Моравецький: банкір
Нинішній кандидат Качинського на те, щоб ще раз зайняти посаду прем'єр-міністра, 55-річний Моравецький починав у фінансовому секторі, заробивши мільйони на банківській справі, перш ніж приєднатися до кабінету Туска в якості економічного радника в 2010 році.
Пізніше він перейшов до PiS і став прем'єр-міністром у 2017 році, як більш молода і динамічна альтернатива Беаті Шидло. Маючи добре знання англійської мови (рідкість у лавах PiS) та досвід у сфері фінансів і права ЄС (він є співавтором першого польськомовного підручника з цієї тематики), партія сподівалася, що він пом'якшить конфлікт з Брюсселем і покращить її імідж за кордоном.
Замість цього, під керівництвом Моравецького Польща стала свідком різкого занепаду верховенства права, кульмінацією якого стала триваюча юридична боротьба з ЄС, і сповзання до авторитаризму. Біографія Моравецького робить його дещо аутсайдером у PiS, де головною цінністю є довгострокова лояльність до Качинського, і часто ходять чутки про те, що він буде денаціоналізований кимось, хто буде ближчим до боса. Очікується, що ці плітки знову з'являться, якщо «Право і справедливість» переможе на виборах.
Рафал Тшасковський: Принцепс
51-річного мера Варшави Тшасковського вже давно називають майбутнім «Громадянської платформи» і – якщо Туск коли-небудь піде у відставку – її наступним лідером. Красномовний, харизматичний і захисник європейських цінностей, він створив коаліцію з іншими східними столицями ЄС, щоб кинути виклик авторитарним тенденціям своїх національних урядів.
Популярний серед молодих виборців «Громадянської платформи», Тшасковський був у декількох дюймах від перемоги над чинним президентом Дудою, якого підтримує партія «Право і справедливість», на президентських виборах 2020 року. Він не завжди погоджується з Туском, але може стати можливим посередником між «Громадянською платформою» та меншими опозиційними групами, необхідними для формування парламентської більшості. Наразі він виключив боротьбу з Туском за посаду прем'єр-міністра, якщо «Громадянська платформа» переможе на виборах.
Збіґнєв Зьобро: Шериф
53-річний Зьобро – один з небагатьох політиків у країні, який перейшов дорогу Качинському і вижив у політиці. Колись його вважали наступником Качинського, але вони посварилися, і Зьобро вийшов з PiS, щоб сформувати власну ультраправу партію «Об'єднана Польща». Качинський не пробачив йому цього але дозволив Зьобро та іншим кандидатам «Об'єднаної Польщі» увійти до виборчих списків PiS.
На посаді міністра юстиції Зьобро відповідає за найважливіше політичне зусилля Качинського: реформування судової системи, яку уряд називає корумпованою і недієздатною. ЄС розглядає це як спробу встановити політичний контроль над судами, що робить Зьобро «поганим хлопчиком» для Європейської комісії.
Але влада Зьобро – він і міністр юстиції, і генеральний прокурор в одній особі – і його контроль над слідчими, які можуть знищити політичних конкурентів, робить його ключовою фігурою в будь-якому новому уряді, очолюваному PiS.
Славомір Менцен: руйнівник
У свої 36 років Менцен вже продемонстрував здатність перевертати політичні розрахунки. Податковий консультант, підприємець (має власну марку пива) і лібертаріанець, який сам себе називає лібералом, Менцен очолює «Конфедерацію» – групу дрібніших ультраправих організацій, які розглядаються як потенційні лідери у післявиборчій боротьбі за владу. Хоча керівництво партії ненавидить соціальну державу, створену PiS, подейкують, що Менцен може вступити в коаліцію з Качинським в обмін на прибуткову посаду в уряді.
Однак партія має за плечима чималий багаж. Під час виборів до Європарламенту 2019 року Менцен виклав програму з п'яти пунктів: «Ми не хочемо євреїв, гомосексуалістів, абортів, податків і Європейського Союзу».
Шимон Головня: Спойлер
Менцен може мати власну марку пива, але 47-річний Головня пішов далі, назвавши на свою честь цілу партію. Обіцяючи розірвати 20-річну дуополію Туск-Качинський, колишній телеведучий заснував центристський рух Шимона Головні «Польща 2050» після своєї президентської кампанії 2020 року, де він посів третє місце після Дуди і Тшасковського.
Туск запрошував Головню приєднатися до його всеохоплюючого політичного альянсу «Громадянська коаліція», але натомість він обрав політичний шлюб з аграрною Польською народною партією. Обидві партії, що отримали назву «Третій шлях», намагаються знайти узгоджену позицію, і особисті образи Головні на Туска не сприяють їхнім шансам.
«Третій шлях» має набрати щонайменше 8% голосів, щоб забезпечити собі місця в парламенті; якщо цей показник буде нижчим, ці голоси підуть на користь найбільших партій – і це буде ключовим фактором для того, щоб PiS отримала достатньо місць для одноосібного правління.
Нагадаємо, за останніми опитуваннями громадської думки у Польщі, різниця між підтримкою керівної партією «Право і Справедливість» та опозиційною «Громадянською платвормою» скоротилася до 5%. Це наводить на думку, що після виборів на Польщу очікує тривалий період невизначеності – обидві партії шукатимуть союзників для формування коаліції та отримання або утримання влади.