Для тих, кого Путін вважає своїми — категорія, яка об'єднує російських критиків, колишніх колабораціоністів, які йдуть проти нього, і цілу українську націю, якої, як він стверджує, не існує, будь-яке бажання вирватися з-під його влади трактується по-мафіозному як зрада, за яку немає занадто суворого покарання. Війна Росії проти України — це насамперед не конфлікт за територію і навіть не за майбутнє членство України в НАТО. Це боротьба за спосіб життя, де Москва пропонує лише неорадянську реставрацію й окупацію, що знищує суспільство, яка була нав'язана Східній Європі наприкінці 1940-х років. Жорстокість Донбасу, не кажучи вже про Бучу, свідчить про це.
Українці повністю усвідомлюють це. Їхня гідна захоплення боротьба за перемогу над російською машиною вбивства з 2014 року супроводжується не менш вражаючою внутрішньою боротьбою за звільнення від власної спадщини радянських часів, зазначає Financial Times.
Ні зовнішня, ні внутрішня боротьба ще не виграна — але дуже важливо усвідомити, що вони є одним цілим. Якби західні друзі України змогли повністю усвідомити це, їм було б важче приховувати боязкість, яку не може перекрити жодна підтримка та внески, які вони надали.
Ця боязкість найбільш помітна в питанні озброєння. Україна намагається утримати лінію фронту через нестачу боєприпасів. Ці конкретні недоліки є результатом того, що західні лідери на ранньому етапі відхилили прохання Києва про надання винищувачів або не змогли поєднати обіцянку надати боєприпаси з невідкладними діями, необхідними для їхнього виробництва.
"Те ж саме стосується й економічних заходів. Санкції Заходу мають занадто багато недоліків, лазівок і недостатнього правозастосування, щоб їх перелічити. Як наслідок, за перший рік повномасштабної війни ЄС заплатив Росії за нафту і газ набагато більше грошей, ніж дав Україні за два роки, і дозволив процвітати бізнесу з обходу санкцій. За останній рік санкції стали більш ефективними, але краще було б запровадити їх раніше", — повідомляє видання.
Якби два роки тому лідери, які вирішили знерухомити російські резерви, пішли далі й вилучили їх повністю, то зараз вони б зберігалися на депозитах заради майбутніх потреб України або вже могли б фінансувати відбудову, що ще більше зміцнило б здатність України до опору. Урок як з військової, так і з економічного погляду полягає в небезпеці віри в обережність, коли на практиці це означає зволікання.
"Передчасна "обережність" продовжила страждання в Україні, підбадьорила російського диктатора, який вважає, що може перечекати західних прихильників Києва, і збільшила ціну, яку доведеться заплатити, щоб відтіснити його назад. Те, чого можна було досягти раніше, тепер може бути досягнуто лише за більший час і за більшу ціну", — пише Financial Times.