Найістотнішою складовою в оплаті житлово-комунальних послуг для населення є оплата за постачання тепла та гарячої води. Кожного року з початком опалювального сезону більшість мешканців багатоповерхівок отримують квитанції на оплату комірного із в рази збільшеними сумами. І це при тому, що теплопостачання у сфері ЖКГ здійснюється за пільговими тарифами, які далеко не покривають собівартості цієї послуги. Навіть важко уявити, що станеться, якщо населення змусять платити повну вартість доставленого у помешкання теплоносія. Чому ж теплопостачання є настільки дорогим?
Куди дівається тепло. Мовою цифр
В оновленій Енергетичній стратегії України на період до 2013 р. (див. DT.UA №30 від
23 серпня 2013 р. "Стратегія без візії") наводяться зведені статистичні дані щодо стану та прогнозів розвитку енергетичного ринку України, в т.ч. виробництва тепла. Навіть поверховий аналіз наведених там цифр дає змогу зрозуміти принципи формування вартості теплопостачання.
Отже, станом на 2010 р. загальна кількість опалювальних котелень у системі теплопостачання країни становить 33312 одиниць. Потенціал сумарного виробництва теплової енергії наявних систем центрального теплопостачання перевищував 750 млн Гкал на рік. Фактичний відпуск теплової енергії всіма джерелами систем центрального теплопостачання в останні роки становить близько 140 млн Гкал на рік з тенденцією до подальшого зниження. Коефіцієнт корисної дії котелень у цілому можете вирахувати самі.
Основними споживачами теплової енергії є житлово-комунальне господарство (ЖКГ) та безпосередньо населення - близько 70%. Виробляють теплову енергію для забезпечення потреб населення України системи централізованого теплопостачання, до яких підключено близько 11 млн квартир, переважно у містах і селищах міського типу.
Близько 7 млн домогосподарств, здебільшого низькоповерхової забудови, користуються системами індивідуального теплопостачання.
Загалом протяжність теплових мереж у системі опалювальних котелень - 33,8 тис. км у двотрубному вимірі.
"Більшість мереж та джерел тепла не мають засобів інструментального контролю теплових втрат, тому точної інформації про втрати нема. Оцінно вони становлять не менш ніж 30%, а насправді можуть бути і більшими. Великі обсяги втрат тепла у теплових мережах пов'язані з їх незадовільним фізичним станом, сьогодні зношеність магістральних і розподільчих мереж сягає 70% їхньої загальної протяжності" - зазначають автори стратегії. Крім того, "…морально застарілі групові і центральні теплопункти мають недосконалі системи регулювання відпуску теплової енергії за температурою повітря. Це спричиняє додаткові втрати теплової енергії, які оцінюються у 10-15%."
Тобто сумарно урядовці оцінюють тепловтрати від виробника теплоносія до споживача на рівні 40-45%! Як ви вважаєте, хто за це платить? Відповідь також міститься у Енергостратегії: тариф обчислюється на стадії відпуску теплоносія у мережу і формується він "від витрат".
Цитую: "Чинна практика обчислення тарифів на теплову енергію на стадії її відпуску у мережі призводить до відсутності фінансових стимулів до реконструкції тепломереж, що зумовлює низькі темпи їх відновлення. Що стосується інвестицій в основне обладнання ТЕЦ і котельних, то чинний порядок призначення тарифів на теплову енергію регулятором за принципом "від витрат" істотно знижує зацікавленість у реальному підвищенні ефективності системи центрального теплопостачання".
Фактично нікого не цікавить, якої якості, а точніше температури, теплоносій отримують споживачі - все уже оплачено. І це при тому, що розробники Енергостратегії визнають: системи централізованого теплопостачання мають значні втрати виробленої теплової енергії на стадії транспортування і розподілу тепла, часто трапляються аварії тепломереж...
Що нас очікує
в недалекому майбутньому?
З усього зазначеного можна зробити кілька оптимістичних висновків:
- уряд розуміє всю глибину кризи галузі теплопостачання: зношеність мереж, неефективність роботи діючих котелень, відсутність засобів обліку, що унеможливлює навіть оцінку реального обсягу тепловтрат;
- уряд не задоволений принципами формування тарифу на послуги теплопостачання, за якого оператори ринку не мають жодної зацікавленості в інвестуванні у зношені мережі чи встановленні засобів обліку.
Проте на цьому позитив і закінчується. Адже заплановані урядом зміни стануть справжнім випробовуванням для гаманців пересічних громадян, переважно мешканців багатоповерхівок.
Ось основні заплановані заходи:
1. До кінця 2014 р. теплові електростанції, теплоелектроцентралі та розподільчі мережі підлягають повній приватизації. Метою приватизації є залучення власників для підвищення ефективності функціонування підприємств, а також отримання недержавних інвестицій на розвиток галузі.
2. Потрібне налагодження всеосяжного автоматичного контролю та комерційного обліку теплових потоків на всіх стадіях виробництва, транспортування, розподілу та використання теплової енергії. Це створить необхідні економічні передумови для впровадження енергоефективних проектів у сфері реконструкції зношених сьогодні теплових мереж із підвищенням їх економічності і надійності.
3. Відмова від субсидіювання виробництва тепла і перехід до впровадження механізмів адресних субсидій соціально незахищеним верствам населення. Це означає, що тільки найбідніші верстви населення отримуватимуть знижку на оплату тепла у вигляді державних субсидій. Решта сплачуватимуть повну його вартість.
4. Реалізація енергозберігаючих заходів у секторі споживання передбачає зниження питомого споживання тепла приблизно на 30% за рахунок підвищення термоефективності будинків із застосуванням сучасних норм і стандартів у будівництві, насамперед у сфері будівництва і реконструкції житлового та промислового будівельного фонду.
Такі дії є логічними і можуть привести до бажаного результату: інвестиції в галузь, тотальний облік, заходи з енергозбереження в будинках, субсидії для найбідніших…
Проте, як завжди, виникає питання: за чий рахунок відбудуться усі ці поліпшення? Відповідь очевидна.
По-перше, тарифи на енергоносії, що використовуються для виробництва теплової енергії (газ, електроенергія, вугілля тощо), включатимуть не тільки реальну вартість продукування такого носія, але й інвестиційну складову. Наприклад, до вартості електроенергії, виробленої атомною електростанцією, буде закладено і вартість будівництва самої АЕС, а це зовсім не дешево: за оцінками авторів Енергостратегії, зведення АЕС потужністю 5 ГВт коштує
160 млрд грн.
По-друге, "при реконструкції наявного житлового фонду особливої уваги заслуговує переобладнання внутрішньобудинкових теплових мереж за двотрубною схемою із впровадженням термоклапанів, поквартирних систем обліку споживання теплової енергії", - зазначають розробники Енергостратегії.
Здогадайтеся, хто має їх термомодернізовувати. ЖЕКи? Місцева влада? Це було б логічно, оскільки саме вони є балансоутримувачами багатоповерхових будинків. Проте, згідно з Національним планом дій на 2013 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженим указом президента України, ще до 2014 р. із законодавчих актів у сфері ЖКГ поняття "балансоутримувач будинку" буде вилучено. В результаті власники квартир будуть остаточно визнані співвласниками будинків, а місцева влада не матиме до них жодного стосунку. Тож хто має опікуватися модернізацією будинків? У цьому контексті, ще одна цитата з Енергостратегії: "…вагомим фактором підвищення ефективності використання тепла повинна стати зміна поведінки споживачів завдяки дії тарифних та нетарифних стимулів".
По-третє, тільки невиправні оптимісти можуть сподіватися, що за сучасного стану державного бюджету значна частина населення отримає від держави субсидію на оплату комунальних послуг. Цікаво, який відсоток населення буде віднесено до соціально незахищених категорій і які ще перешкоди для отримання субсидій, крім уже існуючих (наприклад, наявність автомобіля чи відсутність офіційного працевлаштування), будуть встановлені урядом?
Можливо, все минеться?
Чи будуть насправді впроваджені описані в оновленій Енергетичній стратегії України плани - покаже час. Адже програм та стратегій за 22 роки незалежності України написано багато…
Проте безсумнівним залишається той факт, що в такому стані система теплопостачання України не зможе функціонувати вічно. Уся галузь потребує докорінного реформування, залучення величезних інвестицій.
Але ми маємо чітко розуміти, що в кінцевому результаті всі зміни та інвестиції тим чи іншим чином будуть оплачені споживачами тепла, 70 відсотків з яких є прості громадяни, переважно мешканці багатоповерхівок. Тому при проведенні будь-яких реформ у галузі теплопостачання надзвичайно, критично важливо враховувати не тільки міжнародний досвід, передові технології та економічну доцільність, а й фінансові можливості пересічної української сім'ї.