Новообраний президент Європейської комісії розділив повноваження в європейській енергетичній політиці між двома єврокомісарами, а також призначив прихильницю "Південного потоку" головою Енергетичного союзу. Окрім того, Юнкер доручив керувати відносинами ЄС з Україною політику, який рішуче виступав проти секторальних санкцій ЄС щодо Росії.
Не секрет, що сьогодні Європа повинна одночасно протистояти кільком кризам, що становлять загрозу для економічної, політичної та енергетичної безпеки ЄС. На додаток до ситуації в Сирії, кризи в секторі Газа та посиленню Ісламської держави Іраку та Леванту, ЄС також має протистояти посиленню військового натиску з боку Росії. Остання, розпочавши воєнні дії в Україні, а раніше - в Грузії, та здійснюючи політичні провокації в Латвії, Литві й Естонії, посилає прямий месидж як самій Європі, так і НАТО.
Щодо Латвії Росія всебічно підтримувала демонстрації російськомовного населення, спрямовані проти латвійського уряду. В Естонії співробітник естонської спецслужби був викрадений на національній території та відправлений до РФ, де його ув'язнили за шпіонаж проти Москви. Більш того, російський суд вимагає екстрадиції кількох литовських "дезертирів", які не проходили служби в Радянській армії після здобуття Литвою незалежності у 1991 р.
Європа для вирішення такої критичної ситуації потребує сильних владних інституцій, здатних займати сміливу позицію щодо Росії в геополітичних і військових питаннях, а головне - в енергетичній сфері. Українська криза довела, що Збігнєв Бжезинський мав рацію, зазначивши, що лише повний контроль над Україною дасть можливість Путіну відновити Російську імперію і в такий спосіб протистояти економічній і політичній силі Євросоюзу на всьому Євразійському просторі.
Під час останнього саміту в Уельсі атлантичне співтовариство проявило розуміння того, що необхідно посилити східний фланг шляхом нарощування оборонної військової міці країн - членів НАТО в Центральній і Східній Європі. Тим не менш через опозицію західних країн - членів ЄС НАТО виявилося неспроможним не тільки змусити всіх членів альянсу збільшити витрати на колективну оборону, а й надати Україні реальну підтримку, яка виходила б за рамки виключно політичних декларацій.
Енергоаргументи
Що стосується енергетичної сфери, то ЄС має набагато скоротити свою залежність від поставок російського газу. Сьогодні країни - члени ЄС імпортують значні обсяги російських енергоносіїв. Зокрема, Центрально-Східна Європа залежить від поставок російського газу більш як на 82%, а деякі країни - навіть на 90% від загального споживання по країні. Росія здатна скористатися перевагами залежності ЄС від свого газу, застосовуючи різні тарифи для окремо взятих країн-членів, тобто їх компаній, щоб послабити Європу, розділивши її на західних "дружніх до Росії союзників" і центрально-східних європейських "антиросійських ворогів".
Зіштовхнувшись із такою делікатною ситуацією, нова Єврокомісія, нещодавно представлена новообраним президентом Жаном Клодом Юнкером, не справила враження сильного уряду, конче необхідного ЄС на сьогодні. Політична слабкість Єврокомісії Юнкера відображається у розподілі посад і повноважень. Зокрема, сам Юнкер, який ніколи не приховував своєї особистої незгоди із набуттям в майбутньому Україною членства в ЄС, виявився нездатним призначити адекватних єврокомісарів у ключові сфери політичного порядку денного ЄС, такі, як відносини із Україною та енергетична галузь. По-перше, Юнкер не зумів посилити європейський енергетичний сектор, адже розділив повноваження між двома посадами: єврокомісаром з питань енергетики та кліматичних змін іспанцем Мігелем Марія Коньєте та заступником голови Єврокомісії з Енергетичного союзу словенкою Альонкою Братушек відповідно.
Співіснування цих двох посад об'єктивно призведе до зволікань у прийнятті рішучих заходів, необхідних для подолання енергетичної залежності від Росії. Згідно з оригіналом проекту створення Європейського Енергетичного союзу, рішуче підтриманого прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском і французьким президентом Франсуа Олландом і попередньо розробленого колишніми президентами Єврокомісії Жаком Делором та Романо Проді, Європа збирається побудувати нові СПГ-термінали та нові трубопроводи задля диверсифікації поставок імпортованого газу, зокрема з Катару, Норвегії, Єгипту та США, як тільки американський Конгрес ухвалить дозвіл на експорт нетрадиційного газу із США до Європи.
Більш того, Європейський Енергетичний союз потребуватиме реалізації нових газопроводів для транспортування газу від нових постачальників, таких, як Азербайджан, Іран та Ізраїль. Європейський Енергетичний союз також ставить за мету об'єднати газотранспортні системи країн - членів ЄС для забезпечення поставок газу всім країнам у разі енергетичної кризи в Північній Африці або "газових війн" між РФ та Україною.
Окремі країни - члени ЄС, що розуміють важливість зниження енергетичної залежності від РФ, уже почали займатися важливою інфраструктурою. Польща, Литва, Латвія, Естонія та Іспанія запланували будівництво СПГ-терміналів, тоді як Італія надала дозвіл на будівництво Транс-Адріатичного газопроводу з Азербайджану через Грецію та Албанію.
Незважаючи на позитивну роль цих країн - членів ЄС для формування енергетичного балансу ЄС, зобов'язання з реалізації спільної енергетичної політики Євросоюзу для гарантування енергетичної безпеки всієї євроспільноти ризикує бути заблокованим через очевидну проросійську геополітичну орієнтацію віце-президента Європейської комісії Альонки Братушек.
У часи її перебування на посаді прем'єр-міністра Словенії, тобто до часу призначення в склад Європейської комісії, пані Братушек була послідовним прихильником реалізації проекту "Південний потік". Цей газопровод російський президент Путін запланував з метою збільшити енергетичну залежність ЄС від Росії шляхом поставок 63 млрд кубометрів газу на рік через Чорне море, Болгарію, Сербію, Угорщину та Словенію.
Хоча ЄК офіційно розглядає "Південний потік" як проект, що загрожує енергетичній безпеці країн - членів ЄС, пані Братушек санкціонувала транзитний маршрут цього газопроводу через Словенію. Через це пані Братушек було піддано критиці з боку Європейської комісії, яка безрезультатно закликала словенського прем'єр-міністра дотримуватися пріоритетів ЄС у сфері енергетики.
Крім енергетичної сфери, про слабкість комісії під керівництвом Юнкера свідчить призначення австрійця Йоганнеса Хана комісаром з питань інтеграції та розширення. Кілька разів пан Хан публічно виступав проти рішення як ЄС, так і США про запровадження економічних та енергетичних санкцій проти РФ для зупинки воєнної агресії в Україні.
Шляхом призначення пана Хана, рекомендованого австрійським урядом після офіційного приєднання цієї країни до "Південного потоку", попри енергетичні санкції ЄС щодо РФ, президент Юнкер довірив проросійському політику взаємовідносини між ЄК та Україною.
Рішення Юнкера цілком очевидно знизять не тільки рівень енергетичного партнерства України та Європи, а й економічну інтеграцію України в єдиний європейський ринок та політичне зближення України і ЄС.
Хибний месидж для Росії
Ще однією помилкою Юнкера стало призначення голландця Франса Тіммерманса першим віце-президентом Європейської комісії. Вибравши голландця як свою "праву руку", Юнкер показав, що він більшою мірою зацікавлений у консервації "старої Європи" по франко-бенелюкс-німецькій осі, ніж в еволюції ЄС до більш інтегрованої політичної системи.
Замість Тіммерманса Юнкеру варто було б зупинита свій вибір на польському комісарові Ельжбеті Бієнковській або румунському комісарі Коріні Креті. Призначення віце-президентом представника Центрально-Східної Європи очевидно допомогло б більш адекватно сприймати євроатлантичні прагнення України та прискорити реалізацію Європейського енергетичного союзу без страху перед Путіним.
Можливо, оцінка команди Юнкера перед офіційним стартом її роботи у листопаді не дуже відповідає правилам гарного тону. Однак важливо зазначити, що такий склад Єврокомісії посилає хибний месидж Путіну.
Призначивши віце-президентом Європейської комісії прихильника "Південного потоку" і відповідальним за розширення ЄС у Східній Європі - політика, який виступав проти санкцій щодо РФ, Юнкер де-факто закрив двері Європейського Союзу перед Україною, допоміг Путіну в реалізації гегемоністських планів у Центрально-Східній Європі та провалив посилення енергетичної й національної політики Євросоюзу.