На початку липня прем'єр Арсеній Яценюк нарешті публічно заговорив про необхідність кадрових перестановок у Кабміні. За інші галузі не скажу впевнено, але в нафтогазовій необхідність ротації в керівництві більш ніж очевидна. Балаканина, інтриги й скандали - оце й усі "основні" результати діяльності Міненерговугільпрому за минулі чотири місяці. Така робота неприпустима навіть у мирний час, не кажучи вже про стан війни, в якому перебуває країна й економіка в тому числі. Проте нульовий результат цієї команди вгадувався від самого початку.
У галузевих колах призначення Юрія Продана міністром енергетики та вугільної промисловості було сприйняте без ентузіазму. Юрій Васильович не особливо дивував і в мирні часи, коли вперше перебував на цій посаді у 2008–2010 рр. у Кабміні Юлії Тимошенко, тому очікувати якихось запаморочливих успіхів у кризовий 2014-й не доводиться. Та й приклад Юрія Бойка, який також двічі очолював енергетичне відомство, підтвердив - старий кінь глибоко не зоре. Хоча й із "борозною" були проблеми…
Скептики одержали підтвердження практично відразу. На початку квітня вибухнув скандал з викачуванням технологічної нафти з нафтопровідної системи країни компанією "Укртранснафта", яка за фактом управляється дніпропетровською групою "Приват" (хоча де-юре і належить державі). Хоч би скільки заявляв міністр Продан про те, що його відомство дозволу на відкачку не давало, це не завадило "нібито держкомпанії" викачати майже половину всієї державної нафти в обсязі 606 тис. т ринковою вартістю понад 7 млрд грн. Щоправда, усім миром переробку ресурсу начебто вдалося зупинити: за останніми даними, вже є два проекти постанови, один з яких пропонує передати нафту Держрезерву, другий (розроблений НАКом) передбачає створення системи державного стратегічного запасу в рамках гармонізації з європейськими нормами в цій сфері. Але поки що це проекти, такі самі, як і проект "Укртранснафти" переробити цю нафту на НПЗ "Привату" з подальшим зберіганням палива у нього ж.
Продан - не один "б/у чиновник" у нинішньому Міненерговугільпромі. Компанію йому складає його заступник Ігор Діденко - особистість в історії нафтогазового комплексу України легендарна. За даними джерел у міністерстві, Діденко замкнув на собі практично всі, навіть найбільш "копійчані", питання, з чим в основному і пов'язаний параліч багатьох процесів. Наприклад, за чотири місяці роботи міністерство так і не змогло сформувати аукціонний комітет для проведення торгів нафтою і газовим конденсатом, які видобуваються держкомпаніями (за законом можуть продавати вироблені ресурси тільки в такий спосіб). Без цього органу торги провести не можна, якщо їх проводити за законом. Кому вигідний такий цейтнот? У травні "Укрнафта" продала 383 тис. т нафти за заниженою ціною, втративши близько 660 млн грн вигоди. Зате її одержала група "Приват" в особі контрольованого нею НПЗ "Укртатнафта", що купив цю нафту. А потім Ігор Миколайович дивується, чому журналісти пов'язують його з дніпропетровською ФПГ…
Тим часом настільки "результативні" продажі можуть стати постійними. Відразу після свого призначення Діденко очолив процес внесення змін до проекту постанови №1064, що визначає порядок проведення аукціонів. Так от, у ньому не без старань заступника міністра встановлено, що високоякісна українська нафта має продаватися з 15-відсотковим дисконтом, часом до не найкращих за якістю імпортних сортів. Аргументація вражає: дорого продавати українську нафту не можна, тому що це… невигідно переробникам. А раніше вважалося, що аукціон потрібен для одержання максимальної ціни на товар, що виставляється…
Іншими фарбами грає саботаж у призначенні аукціонного комітету щодо продажів скрапленого газу. Тут через відсутність чіткої системи реалізації - то густо, то пусто: виробники вщерть "заливаються" товаром, потім змушені негайно його розпродавати. До цього вже пристосувалися покупці, які розуміють безвихідне становище виробника. Ривкові продажі великих обсягів газу держкомпаніями "Укрнафта" і "Укргазвидобування" дестабілізують ринок, тому що на них припадає майже половина балансу.
Однак ця ситуація має зворотний бік. У липні аукціонна невизначеність обернеться для споживачів автогазу зростанням з 7,2 до 8 грн за літр. Просто продаж газу держкомпаніями збігся зі злетом зовнішніх цін на ресурс, і його продали за максимальними цінами. Якби реалізація українського газу була передбачуваною, таких стрибків можна було б уникнути.
"Завдяки" Міненерговугільпрому, вже понад три місяці сидять споживачі без дешевого балонного газу. Навіть при Курченку він у них був, а от при новій владі - вибачте. Причина та сама: за більш як сто днів роботи відомство не може призначити аукціонний комітет, який відкриє шлях побутовому газу до споживачів негазифікованих районів. Без рішення комітету держпідприємства продавати газ за пільговими цінами бояться. "Ми ще за "курченківські" поставки до прокуратури не відходили", - пояснюють менеджери держкомпаній.
Кадровий аспект у новому Міненерго на цьому не вичерпується. Днями стало відомо, що в структурі міністерства, точніше, підвідомчих йому компаній продовжує роботу Володимир Кузенков, колишній директор Феодосійської нафтобази. Як з'ясувалося, після анексії Криму Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами було реорганізоване у "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами". За словами джерел у Міненерго, нову структуру можуть зробити оператором згаданого вище стратегічного держрезерву нафти, а згодом - і нафтопродуктів. Як кажуть, не питання, тільки пан Кузенков запам'ятався переважно тим, що в часи його керівництва Феодосійською нафтобазою вона стала найбільшим пунктом перевалки контрабандних нафтопродуктів. DT.UA докладно писало про схему роботи в 2011 р. компанії "Альматея" з директором із Сиктивкара, яка забрала з бюджету більш як 1 млрд грн. 2012-го першопрохідців цієї схеми з позивними "Клюша" і "Злий" посунуло угруповання "Сім'я". У 2012–2014 рр. через цей канал було поставлено без сплати податків 1,7 млн т бензину і ДП (а інших вантажів там і не було).
Сам Кузенков відбувся легким переляком, тому що "виконував договірні зобов'язання з клієнтами перевалки", а щодо питань податків - це, мовляв, до митниці і податкової. Усі правильно, тільки чомусь тривожно тепер за держрезерв…
З великою часткою впевненості можна припустити, що своєму збереженню в обоймі Володимир Олександрович зобов'язаний ще одному яскравому персонажу нинішнього складу Міненерго - Ігорю Кірюшину. Нині він служить лише радником Продана, але, за словами очевидців, тримає руку на пульсі всіх цікавих процесів. При Бойку він був заступником міністра і директором нафтогазового департаменту, якому підконтрольна і Феодосійська нафтобаза. Період, як бачимо, був продуктивним, тож усе логічно.
Цілком у канві описаних кадрових тенденцій перебуває й нещодавнє звільнення з міністерства Ігоря Рубана - директора нафтогазового департаменту. Один із найсильніших фахівців за доступний для огляду період, з великим практичним досвідом роботи в нафтопереробці і міжнародному трейдингу, виявився не потрібним новій системі. Усе просто: саме Рубан, за сумісництвом голова наглядової ради "Укртранснафти", підняв тривогу з приводу планів голови цієї держконтори Олександра Лазорка викачати й переробити технологічну нафту. Тому що це йшло в розріз з реальною позицією міністерства? Принаймні невдовзі після цих квітневих подій Рубану вручили повідомлення про його звільнення в суворій відповідності з чинним законодавством.
На його місце прийшов Андрій Бойчук, який раніше обіймав посаду інженера відділу підготовки і супроводу ремонтів ПАТ "Укртрансгаз". Але в міністерстві про нього кажуть так: "Це людина з Майдану"… Залишається сподіватися, що пан Бойчук нагадуватиме своєму керівництву, кому воно зобов'язане своїм нинішнім місцезнаходженням, і розповість про можливі місця перебування у разі чого…
***
Чи варто очікувати від нинішнього Міненерговугільпрому проривних ідей і дій? Запитання риторичне. Вони люди з іншої команди, заздалегідь закинуті в тил нового президента. Вони розуміли, що йдуть на цю роботу тимчасово. У них був шанс показати себе в кризовій ситуації, але вони ним не скористалися. Знову "тьортки", шлейфи, зв'язки. Нуль руху вперед, але найсумніше - немає навіть натяку на нього.