26 квітня виповнюється 30 років найважчої в історії світової атомної енергетики Чорнобильської аварії. Проте сьогодні згадування про цю річницю не є приводом для зневіри. Як показав досвід останніх років, за підтримки світового співтовариства Україні цілком до снаги впоратися з наслідками найбільшої техногенної катастрофи XX століття. Про минуле, сьогодення і завтрашній день ЧАЕС - розмова з генеральним директором ДСП "Чорнобильська АЕС" Ігорем ГРАМОТКІНИМ.
- Ігоре Івановичу, про причини й наслідки Чорнобильської катастрофи сказано та написано чимало. Як особисто ви дивитеся на події 30-річної давнини, і який урок необхідно нам усім засвоїти з трагедії на ЧАЕС?
- Згадую 1989-й, мені тоді було 23 роки, я був молодим начальником зміни реакторного цеху на Чорнобильській АЕС. Приїжджає до нас на станцію тележурналістка центрального телебачення Тетяна Міткова, я її супроводжував по третьому енергоблоку. І під час розмови вона запитала: "Як вважаєте, у чому причина аварії?". Відповідаю: "Вибухнув не реактор, вибухнула система". У той час, треба сказати, мало хто думав про близький розпад СРСР. Вона перепитала: "Як це - система? Ви про що?". Я відповів: "Це вибухнула система державного управління. Система, при якій ми більше не можемо управляти такими високими технологіями з вікна обкому партії". На її прохання я повторив це на камеру, перебуваючи в реакторному залі, і мене показали по телебаченню. Щоправда, потім мною дуже зацікавилися співробітники КДБ. Але звільнити не встигли - Союз розпався і насправді вибухнула система держуправління, за якої дуже складними ядерними об'єктами управляли, виходячи з політичних, партійних принципів. Коли з вікон обкомів і міськкомів було "видно", коли можна зупиняти реактор, а коли ні, коли треба проводити експеримент, а коли не треба, коли потрібно достроково, до якоїсь дати запустити атомний енергоблок.
І оця нескінченна бездумність у прийнятті рішень адміністративно-командною системою насамперед і призвела до таких важких наслідків. Рішення про здійснення експерименту на ЧАЕС приймалося не фахівцями атомної енергетики, а людьми за згаданими вище "вікнами". Результат - катастрофа.
І зараз мене також сильно турбує, що відбувається в Україні. Іноді я запитую себе: чи маємо ми взагалі право експлуатувати атомну енергетику? Уявіть собі, я працюю директором станції десять років, і за цей час було 18 міністрів енергетики і виконувачів їхніх обов'язків. Приходять абсолютно непідготовлені люди, які не мають уявлення, чим вони повинні займатися. І вони приймають важливі управлінські рішення. То у чому ж відмінність нинішнього часу від часів колишнього СРСР, якщо, як і раніше, рішення приймають некомпетентні люди?..
На противагу нинішній державній кадровій політиці, мені на ЧАЕС вдалося зберегти працездатний, грамотний і кваліфікований колектив. Упевнений, що успіх реалізації наших проектів, а ми зараз доводимо їх до фінішу, якраз і базується на тому, що збережено саме найкращі традиції підготовки персоналу. Коли ми піднімалися посадовими сходинками, проходячи серйозну практичну школу підготовки від оператора до генерального директора станції. Тому питання безпеки експлуатації ядерних установок і об'єктів поводження з радіоактивними відходами - це, на мій погляд, насамперед зважена, грамотна й добре продумана кадрова політика, яка забезпечує безпечну експлуатацію ядерних установок і запобігає можливості повторення катастроф, подібних Чорнобильській.
- З 15 грудня 2000 р. Чорнобильська АЕС на етапі зняття енергоблоків з експлуатації, який є не менш важливим періодом життєвого циклу АЕС, ніж її експлуатація. В Україні очолювана вами станція є першопрохідником цього етапу - життя станції після її зупинки. Наскільки вам вдалося просунутися за останні 15 років?
- Треба бути чесним і визнати, що коли 15 грудня 2000 р. на ЧАЕС зупиняли останній, третій, енергоблок, Україна не була готова до цього ні організаційно, ні технічно, ні, найголовніше, фінансово. Склалася парадоксальна ситуація: ми заглушили реактори, а що далі з ними робити, не знали. У держави не було жодного уявлення про майбутнє ЧАЕС. Фактично зняття станції з експлуатації лягло на плечі трудового колективу, на плечі людей, які працювали в умовах гострого дефіциту бюджетного фінансування. І жодного разу з моменту зупинки станцію не було профінансовано в повному обсязі. Нам завжди виділяли тільки 50% від необхідного фінансування. Цього вистачало лише для виплати заробітної плати, оплати електроенергії та газу. Решту колектив станції робив самотужки.
Очевидно, коли приймалося рішення про дострокове закриття енергоблоку Чорнобильської АЕС, до керівництва країни не було доведено інформацію, що закриття ядерного блоку - це наддорога операція. Ми ж, узявши на себе зобов'язання перед нашими європейськими партнерами, швиденько відключили блоки, а вже потім стали розбиратися, що ми з усім цим будемо робити…
Коли я знову прийшов на станцію у 2005 р., то був украй здивований, побачивши, що навіть зупинені реактори були завантажені ядерним паливом. При цьому всі системи станції підтримувалися в працездатному стані. Сьогодні, через десять років, нам вдалося розвантажити реактори від ядерного палива, вивантажити басейни витримки, повністю звільнити від палива третій енергоблок. У найближчий місяць ми звільнимо перший і другий енергоблоки від пошкодженого ядерного палива, яке було напрацьоване в процесі експлуатації.
Фактично ми вже зняли статус ядерної установки з третього енергоблоку, цього року знімемо такий статус з першого й другого енергоблоків. Усе наше паливо буде розміщене в сховище відпрацьованого ядерного палива мокрого типу. Зараз на станції активно йдуть демонтажні роботи в машинних залах, на допоміжному обладнанні. Виведено з експлуатації понад 70% обладнання й систем. Можна було б прискорити цю роботу, але, на жаль, ми перебуваємо в дуже складних умовах, оскільки все має поверхневе забруднення - адже ми працюємо з радіоактивно забрудненими матеріалами. Нам найчастіше бракує знань у частині дезактивації, оскільки належної наукової підтримки, на жаль, нам поки що не надають - в Україні, та й в усьому світі ніхто не має такого досвіду.
- Розкажуть хоча б коротко про основні проекти, які реалізовуються на станції.
- Що стосується проектів, які реалізовуються на об'єктах станції в рамках міжнародної технічної допомоги, то, безумовно, головний з них - це нова захисна споруда над четвертим зруйнованим енергоблоком, "Арка". Напевно, це найбільш унікальний і важкий проект. Необхідно побудувати нову захисну споруду, зібрати її вдалині від четвертого енергоблоку, обладнати всіма необхідними системами життєзабезпечення, а потім уже насунути на цей енергоблок. Ніхто ніколи у світі не переміщав конструкцію настільки величезної ваги! Але найскладніше полягало в тому, щоб знайти рішення, яке дозволило б не обслуговувати цих металоконструкцій упродовж 100 років експлуатації "Арки". Адже коли нова захисна споруда насунеться на четвертий енергоблок, де є значні радіаційні поля, стане неможливо її обслуговувати. Нам необхідно було знайти рішення, яке дало б змогу 100 років експлуатувати конфайнмент з мінімізацією ремонтних витрат.
Фактично ми перебуваємо зараз у заключній фазі етапу створення безпечного конфайнмента, або "Арки", на якому одночасно реалізовуються два дуже складні проекти. Ми споруджуємо усередині об'єкта "Укриття" торцеві стіни, які вийдуть з об'єкта та забезпечать герметизацію "Арки", яку на нього насунуть. Також завершуємо роботи в самій "Арці" з монтажу інфраструктури та об'єктів технологічного корпусу з управління системами життєзабезпечення. Згідно з нашими планами, у листопаді 2016 р. ми повинні насунути "Арку" на четвертий енергоблок.
Після насування "Арки" ми закінчимо другий етап перетворення "Укриття" на екологічно безпечну систему й перейдемо до його третього етапу - демонтажу нестабільних конструкцій і вилучення паливовмісних мас. Я глибоко переконаний: на цьому етапі має бути створений такий самий майданчик міжнародного співробітництва, як і при спорудженні "Арки". Це надскладне завдання, з яким, упевнений, жодна країна у світі самостійно впоратися не зможе. Тут потрібні будуть і наукові знання, і промисловий потенціал, і робототехніка, знадобиться потенціал усієї світової ядерної галузі.
- Яким досвідом ви могли би поділитися, враховуючи десятирічний період керівництва таким унікальним підприємством, як ЧАЕС?
- Команда, яка зараз працює на Чорнобильській станції, одержала унікальний досвід організації управління проектами, які, на хвилиночку, коштують 2,5 млрд євро. У цих проектах задіяно дуже складні управлінські системи, в яких беруть участь 28 держав-донорів, є адміністратор Чорнобильського фонду - ЄБРР, група управління проектами, що складається з консультантів і персоналу ЧАЕС, є замовник і органи держуправління. І от уявіть, що нам необхідно організувати роботу таким чином, щоб усі учасники цього процесу не заперечували проти прийняття того чи іншого рішення.
Дуже важливо розуміти, що таке "прийняття не заперечення". Не дозвіл, не заборона, а не заперечення. Тобто потрібно домогтися в реалізації проекту такого стану, коли всі згодні. Це те, чого зараз не вистачає нам в Україні. Я глибоко переконаний, що такого досвіду, як у нас, в Україні точно ні в кого немає, і ми готові ним поділитися.
- Чи є у вас зараз з росіянами спільні проекти? Наскільки комфортно вашому підприємству співпрацювати в нинішніх умовах з російськими компаніями?
- Насамперед необхідно розуміти, що російські галузеві інститути, включаючи Курчатовський інститут, НДКІЕТ, СЄНДПІЕТ, - це флагмани, які безпосередньо пов'язані з ЧАЕС і історично працювали на нашому майданчику. На майданчику ЧАЕС донедавна активно та якісно працювали компанії, які входять до складу Росатома, як, наприклад, "Атомстройэкспорт" і німецька NUKEM (також входить до складу Росатома. - О.К.). Ми продовжуємо взаємодію з Регіональним центром Росатома в Східній Європі, щоб тримати руку на пульсі, оперативно одержувати інформацію про можливості, технології та напрацювання наших колег у галузі виведення ядерних об'єктів з експлуатації, поводження з радіоактивними відходами і відпрацьованим ядерним паливом.
Торік Петро Порошенко приїжджав 26 квітня на станцію, і коли ознайомився з перебігом виконання робіт і поговорив з працівниками, запитав мене: "А наші російські колеги тут працюють?". Я відповів, що, на жаль, ні, вони залишили наш майданчик. Президент сказав мені: "Дуже погано, що російські фахівці й російська наука пішли. Російський народ тут ні до чого… Це справа політиків…".
Ми повинні розуміти, особливо на нашому майданчику, що ядерна радіаційна безпека - це сфера діяльності, яка перебуває за межами політичних відносин. Росія й Україна переживають непрості часи, але нам треба вже зараз думати про те, які відносини вибудовувати надалі, і чому б не почати їх відтворювати з вирішення спільної великої проблеми - наслідків Чорнобильської аварії?
Треба розуміти, що загалом те, чого ми досягли сьогодні, - це величезне досягнення не тільки нашого колективу, не тільки наших підрядників, а й усього світового співтовариства, залученого в цей процес. Для того, щоб це сталося, було виконано величезний обсяг робіт різними компаніями з усього світу, у тому числі й російськими. Приміром, у період з 2005-го по 2008 р. російським "Атомстройэкспортом" разом з українськими підрядниками "Південтепломонтаж" та "Укренергомонтаж" було виконано стабілізацію об'єкта "Укриття". Це були найскладніші роботи усередині об'єкта "Укриття" у важких радіаційних полях, коли ми одержали перший досвід, що дає нам сьогодні можливість рухатися далі. Це - предмет нашої гордості, під час реалізації цього проекту ми навчилися працювати безпечно, без загрози для життя людей, і жодній людині у нас не довелося надавати статус ліквідатора.
- Сьогодні у світі вирізняють три можливі сценарії поводження з АЕС після завершення їх експлуатації: перетворення таких об'єктів на "зелену галявину", на могильник або продовження життя майданчика станції після завершення експлуатації. Усе йде до того, що Україна вибрала для ЧАЕС третій сценарій - продовження життя. Які види діяльності можуть здійснюватися на цьому майданчику?
- Безумовно, намагатися досягти стану "зеленої галявини" на майданчику Чорнобильської АЕС економічно недоцільно, оскільки всю територію в периметрі десятикілометрової зони значно забруднено радіонуклідами. Тому я глибоко переконаний, що наш майданчик може бути використаний як база для таких двох основних видів діяльності. Перший - це поводження з радіоактивними матеріалами в Україні в цілому. І другий напрям: розміщення на нашій території об'єктів альтернативної енергетики, передусім сонячних батарей. Тому що найдорожче в сонячній енергетиці - це оренда землі й необхідність підключення до мереж. І те й інше у нас є!
Переконаний - з цього майданчика йти не можна. Тому що в 1986 р., коли відбулася аварія й розглядалося питання про майбутнє цього майданчика, були запропоновані два варіанти. Перший - відгородити все колючим дротом, виставити охорону, піти звідси й повернутися через 50–60 років, коли радіаційний фон спаде. І другий варіант - максимально виконати дезактиваційні роботи та, завдяки постійній активності людини, поліпшувати радіаційний стан майданчика. Було прийнято другу концепцію, і через 30 років можна сказати, що вона була правильною. Тому що, якби персонал пішов, то в наших реаліях у нас не лише всю інфраструктуру розтягли б, а навіть і реактори "винесли". Тому з майданчика йти не можна. А отже, на ньому потрібні такі виробництва, які дають змогу одержувати економічні вигоди та знімати навантаження з того ж держбюджету з підтримання майданчика в безпечному стані.
- Скільки фахівців сьогодні трудяться на ЧАЕС? Наскільки їм комфортно працюється?
- Безпосередньо на Чорнобильській АЕС зараз трудиться 2500 осіб. Знаєте, у нас склалася гарна команда, яка вірить у те, що ми робимо велику потрібну справу. У нас дуже висока моральна мотивація. Я говорив нашим зарубіжним партнерам: "Ви знаєте, це справа мого життя - перевести майданчик у безпечний стан. Навіть якщо нам не платитимуть зарплати, ми все одно доведемо об'єкт до розуму". Тому хлопці у нас працюють неслабо, я дуже люблю свій колектив, пишаюся ним.
Два тижні тому до нас приїжджали фахівці з американської компанії Bechtel проводити незалежний аудит в організації робіт зі спорудження торцевих стін усередині об'єкта "Укриття". На завершальній нараді, надавши нам звіт про свою роботу, вони додали: "Пане Грамоткін, ми різне бачили, багато де працювали, але навіть уявити собі не могли, що в таких умовах можна так організувати роботу. Ми просто вражені".
На жаль, усю увагу української громадськості прикуто до політичних процесів. І ніхто не бачить і не знає, які серйозні й великі справи роблять наші прості хлопці на Чорнобильському майданчику, у результаті яких нам усім стає спокійніше жити.
Я дуже хотів би, щоб наші співгромадяни знали головне: поразка на Чорнобильській АЕС скінчилася. Ми за крок від перемоги, і тепер щодня, щогодини будемо лише перемагати. Ми з вами за крок від того моменту, коли накриємо четвертий енергоблок. Ми з вами підвищимо рівень ядерної безпеки як на самому майданчику, так і всередині об'єкта "Укриття". І найголовніший висновок - ми можемо справлятися з важкими запроектними аваріями. Ми вміємо організовувати роботу, яка в остаточному підсумку зніме проблему під назвою "аварія на Чорнобильській АЕС".