При перевищенні цього рівня тарифи починають зростати, доходячи при опаленні електроенергією заміських котеджів до 95,8 коп. за кіловат. Втім, якщо вірити даним НКРЕ, з такими тарифами має справу трохи більше відсотка населення країни.
За ідеєю, нинішня система енергоринку (ДП "Енергоринок") працює в автоматичному режимі. На практиці ця система значно складніша і за майже два десятиліття обросла, а точніше сказати, її обліпили всілякими "надбудовами", які помітно впливають на її ефективність. Не кажучи вже про періодичний - цілком ручний - перерозподіл фінансових потоків.
Розмови про реформування системи енергоринку України тривають понад десять років, і, схоже, умови роботи цього ринку все ж таки змінять.
Нові енергоштанці:
з ТЕС - на АЕС і ГЕС
Ключовим моментом нових правил будуть двосторонні контракти між виробниками електроенергії та споживачами. Тим більше що таке рішення "наближає Україну до європейських правил гри на ринку електроенергії", а отже, красиво лягає у звіти про євроінтеграційні процеси і таке інше, і таке подібне.
Реально все значно простіше. Нова, довго проектована, модель енергоринку України, на думку багатьох експертів, потенційно вигідна... Рінату Леонідовичу Ахметову, тому що потенційно знімає частину фінансового навантаження з приватизованих ним теплових електростанцій (ТЕС), надовго перекидаючи витрати за це на державні (поки що) НАЕК "Енергоатом" і ДП "Укргідроенерго". Плюс йому ж (Р.Ахметову) належать ключові металургійні підприємства, які одержать дешевшу електроенергію... Чи потрібні ще вагоміші аргументи?
Моралізувати з приводу того, що основний вигідний (платоспроможний) споживач електроенергії навіть на реформованому ринку електроенергетики заздалегідь відомий, можна, але марно. В Україні практично будь-які реформи давно мають ім'я і прізвище людини, заради якої або, точніше, заради інтересів якої вони здійснюються. Або принаймні оголошуються. Абстрактний народ у таких випадках мало кого хвилює. Власне кажучи, і нинішня поки ще діюча модель енергоринку України теж створювалася строго під одну людину - Павла Івановича Лазаренка. Але в нього не зрослося - він так і не зміг конвертувати державну посаду у власну енергетику. Хоча не раз намагався.
У Ріната Леонідовича з досягненням завдань з конвертації впливу у власність виходить краще. Та й узагалі, нова модель перерозподілу грошей влаштовує не лише його, у виграші будуть великі споживачі і власники теплової генерації (як нинішні, так і потенційні). Приміром, якщо "Центренерго" (після ремонту державним коштом) придбають милі люди з фірми під такою рідною назвою "Сім'я", їм теж перепаде шматочок.
У "пільгові одержувачі", як і раніше, потрапляють і постачальники альтернативної (відновлюваної) енергії. Дійсно, чи можна уявити, що країна, яка продає електроенергію на експорт по 48 коп., не купить у компаній, дружніх, наприклад, сімейству Клюєвих, "сонячну" електроенергію за "жалюгідні" 5,05 грн?! Тим більше що зараз у цій сфері з'явилися такі чудові попутники, з тієї ж Сім'ї. Чи це не так? Чи їм уже не по дорозі?
Проте однозначно говорити, що все вже настільки визначено, - поки що зарано, та й язик не повертається. На сьогодні сторони цілком чітко уявляють, що, як і скільки "пилятимуть". Та, схоже, не дуже уявляють, як це працюватиме - у законодавчому полі.
Приміром, обленерго за ідеєю вже зараз мають готуватися до того, що через кілька з лишком років (десь із 2016-го) вони мусять чітко розділити функції: транспортування електроенергії - окремо, її збут роздрібним і навіть оптовим покупцям - окремо. Дивно, але ніхто цим питанням, а точніше, проблемою поки що навіть не почав займатися в масштабах країни. Хоча причому тут країна?
Однак юристи вже "нарахували" (слава богу!), що доведеться коригувати близько півсотні законодавчих актів, це як мінімум. І навряд чи всі їх устигнуть прийняти до осіннього Вільнюського саміту. А як вони поєднуватимуться один з одним - це вже інша історія. Попередню модель шліфували до робочого стану не один рік... Загалом, перехід на нові енергорейки має непогані шанси стати веселим.
На початку липня Асоціація "Український ядерний форум" провела міжнародну конференцію "Європейський вибір: нові можливості і виклики для української атомної енергетики", щоб вивчити, як працюватиме ядерна енергетика в нових умовах. Конференція вийшла цікавою - приїхали експерти з Європи, поділилися досвідом, обговорили проблеми. Попри назву з ядерним ухилом, більше говорили саме про моделі енергоринку у нас і в Європі. Адже там він теж тріщить по швах...
Польський учасник конференції Кшиштоф Рогульські не без гумору поділився досвідом сусідів. У них негараздів на енергоринку цілком вистачало: місцеві енергокомпанії теж благополучно проігнорували підготовку до переходу на нові - європейські - правила гри (як українські обленерго нині). (Від себе додам, що у них не було ринку, на якому два учасники - НАЕК "Энергоатом" і ДПЕК, причому остання контролює три чверті енергопоставок. Це реально конкурент усім учасникам ринку. Якщо м'яко висловлюватися.)
Є, звичайно, при цьому реально незалежні господарські (та інші) суди, доступ до європейського ринку електроенергії. Та і з рівнем дотацій у сусідів теж було легше. Власне кажучи, у Польщі нова модель залучила небагато інвестицій навіть до кризи.
Цікавим був розрахунок польського учасника конференції, скільки ж електроенергії продаватиметься за контрактами різного типу. Вийшло, що приблизно по 30% електроенергії продаватиметься за довгостроковими і середньостроковими (річними) договорами. Ще 30% припаде на короткострокові договори, і приблизно десята частина - договори поставки наступного дня і балансуючий ринок. Цифри досить умовні.
Правда, якщо подивитися на ці цифри уважніше, можна помітити мінімум одну, але досить неприємну особливість. На думку енергоексперта К.Рогульські, "довгострокові договори мають забезпечувати інвестиції у виробничі потужності. Ціна довгострокових договорів не пов'язана з якимось індексом". Якщо уявити, що лише 30% електроенергії забезпечує розвиток виробництва, то запитання, чи будуть модернізуватися станції, суто риторичне.
Фонд вирівнювання вартісного дисбалансу:
за чий рахунок?
Навряд чи в Україні буде краще. Оскільки основним донором української енергетики планується саме "Енергоатом", то на конференції говорили і про його перспективи. А вони не найліпші.
Передусім згадали Фонд вирівнювання вартісного дисбалансу. У цю милу та зовсім некомерційну структуру аж до 2030 р. передбачається скидати гроші учасників ринку електроенергетики. При цьому платитимуть у цей фонд... атомники та гідроенергетики, включаючи ГАЕС (крім малих гідроелектростанцій). Решта (в основному приватні компанії) від такого почесного обов'язку або звільнені, або навіть, навпаки, від фонду одержуватимуть те, чого "не вистачає" (це стосується сонячної та вітрової енергетики або ТЕЦ).
До речі, теплоелектроцентралі (ТЕЦ) саме починають продавати, от зовсім нещодавно найновішу в країні Харківську ТЕЦ-5 задешево зіпхнули пану Фірташу...
Атомникам гірше: нова модель гарантує цій галузі деградацію. Схоже, її збираються й далі тупо роздягати... Наприклад, один із варіантів економіки НАЕК "Енергоатом" виглядатиме так. Продавши в ринок 83 млрд кВт∙год за середньоринковою ціною, вона могла б одержати 56,4 млрд грн. Але в реальності тариф компанії втричі нижчий, і на рахунки атомників зайде лише 18,4 млрд грн. Зате Фонд вирівнювання одержить 38 млрд грн (67,4%), які благополучно й розподілять тим, "хто цього потребує". Самій НАЕК "Енергоатом" залишать грошей чітко на підтримку штанів. Про будь-який розвиток не йдеться.
Власне, нічого особливо нового в цій ситуації немає, нині відбувається приблизно так само. Проблема в тому, що блоки старіють, і вже зараз навіть на фінансування програм із подовження терміну їхньої експлуатації не вистачає грошей. Над раніше озвученими мегапланами з будівництва наприкінці поточного - початку наступного десятиліття нових блоків АЕС ніхто навіть не сміється.
Розпочинали з того, що до 2030 р. побудують понад десять блоків, потім їхню кількість зменшили до семи, згодом до трьох-чотирьох (може). Нагадаємо: до 2026 р. усі блоки (крім двох нових) випрацюють плановий ресурс. Термін їхньої експлуатації можуть подовжити на 10–20 років, причому це не формальний процес (особливо після "Фукусіми"), але рано чи пізно треба буде вводити нові потужності.
За фактом ресурсів поки що немає навіть на простіший проект добудування двох блоків Хмельницької АЕС. Немов насміхаючись, "Енергоатому" пропонують брати кредити. А банкіри резонно вказують на наднизькі тарифи, закладаючи ці ризики в підвищену відсоткову ставку. І так роками все йде по колу.
Не даремно у звіті про роботу конференції стримано вказали, що "більшість експертів виступили з критикою статті законопроекту "Про основи функціонування ринку електричної енергії України" щодо Фонду вирівнювання вартісного дисбалансу, зазначивши, що фактично функція фонду - "перерозподіл коштів, отриманих від продажу електроенергії, між різними видами генерації, що порушує фундаментальні принципи ринку: рівність прав його учасників і прозорість функціонування енергоринку". Тобто візьмуть і поділять - типовий механізм перехресного субсидування. Зате називатимуть красивіше - "компенсаційні виплати".
З іншого боку, до президентських виборів і на кілька років після них ресурсу АЕС цілком вистачить. А що буде далі, на Грушевського чи Банковій, схоже, не сильно хвилює. Прогнозування ситуації років на десять для українського уряду (будь-яких відтінків) - річ абсолютно абстрактна. Питання, де та звідки братиме країна енергію у 2020-х, мало кого хвилює. Заздалегідь відомо, що в майбутньому традиційно все спишуть на "папєрєдніков". А на своїх віллах можна й дизель-генератор поставити.
До нинішніх "ефективних менеджерів" не доходить найпростіша річ: "пиляти" можна лише те, що працює. Якщо система розвалиться, а до цього ми її впевнено тягнемо, дерибанити гроші стане набагато важче. Теоретично вони це знають, але раніше й не такі схеми вилучення прибутку працювали. Може, й нині енергетика витягне, та й країна вже проходила віялові відключення електроенергії (наприкінці 90-х - на початку нульових), і нічого. А що тоді обладнання було на 15–20 років молодшим, то це дрібниці.
На згаданій конференції не було жодного представника Міненерговугільпрому. І що зовсім потішно, не спромігся ніхто прийти й від Нацкомісії регулювання енергетики. Тим часом саме на останню й валитимуться всі шишки при впровадженні нової моделі енергоринку, отже, чужий досвід їй навряд чи завадив би. Але це буде років через два. Цілком можливо, з іншим керівництвом НКРЕ й не тільки.
Отже, багаторазові пробіжки по граблях (своїх і чужих) - це наш стиль життя. Добре хоч Верховна Рада була представлена, і "Укренерго" відзначилося. Представників НАЕК теж було небагато. Її свіжопризначені ледь не зі штурмом перші особи на конференцію не прийшли. Очевидно, поки вони не дуже палко бажають висловлювати свою позицію (чи коментувати ситуацію?). Отже, за НАЕК "Енергоатом" традиційно віддувався Костянтин Запайщиков, директор Центру взаємодії з органами держвлади.
Тим паче що, попри підживлення олігархів, основна функція Фонду вирівнювання вартісного дисбалансу - це все-таки покриття збитків від поставок електроенергії населенню. Останні зростають як на дріжджах. І якщо кілька років тому йшлося про десяток мільярдів гривень щорічних витрат через різницю в тарифах, то в 2013 р. буде дуже непогано, якщо вдасться не перестрибнути через 40-мільярдний рівень покриття збитків.
Щоб населення не було збитковим для енергетиків, тарифи для нього треба збільшити вчетверо (і бути готовим боротися з масовими неплатежами). Рішення, м'яко кажучи, непопулярне. Нещодавно Болгарія це підтвердила (там у результаті спроби підвищити ціни і тарифи стало більше на один екс-уряд).
Так, українські штурми міліцейських дільниць натякають на рівень любові та довіри населення до органів держвлади. Тим паче, що не тільки малоосвічені бабусі, а й більшість експертів свято переконані, що додаткові гроші швидко та якісно "освоять". Прецедентів (як і фірм-прилипал) - навалом. Узагалі, дотації поки що чіпати не ризикнуть. А це означає, що фінансове навантаження на АЕС і ГЕС зростатиме й надалі.
Атомники нині хочуть, щоб обсяг платежів у Фонд вирівнювання розподілявся між
усією генерацією пропорційно вартості реалізованої товарної електроенергії. Власне кажучи, це означає, що більшу частину у фонд мають заплатити не АЕС, а ТЕС. З огляду на те, що власники цих ТЕС від такої перспективи будуть не в захваті, шанси на прийняття такого рішення майже нульові.
Фактично питання в іншому: чи запресують НАЕК "Енергоатом" нижче плінтуса, зваливши на неї (і ГЕС) усе цінове навантаження, чи все ж таки частково напружать і Ріната Леонідовича? Тим паче, що теплоелектростанції останнього виробляють уже 28% електроенергії (а за грошима - набагато більше виходить).
Усе-таки в оптимістичних розрахунках про розподіл енергогрошей не слід забувати, що стабільність енергетики - річ далеко не безмежна. Особливо в країні, де вже чверть століття ніхто її (енергетику, базові
сегменти) не розвивав, та й ремонтували не завжди. Заодно енергетики невпевнено згадали й про те, що перед впровадженням нових правил на енергоринку потрібно "у повному обсязі врегулювати питання погашення заборгованості минулих періодів".
Генеруючим компаніям заборгували майже 16 млрд грн, з яких близько 40% - частка атомників. А з огляду на накопичений досвід, перспективи повернення цих боргів більш ніж туманні. Хіба що частину боргів знову заліками "зріжуть". Для бухгалтерії це добре, а от у сенсі одержання живих грошей для розвитку галузі - не дуже.
Більш того, зараз проштовхують як мінімум два сценарії спроби порівняно чесного вилучення в "Енергоатому" прибутку за минулі роки. Причому один із них - хоча б на користь державних структур (районних електромереж), а другий веселіший - на користь компанії з державною участю. Розмір цієї участі - аж 25%, зате шанси провести таку схему через Кабмін ненульові.
Отже, поки що зрозуміло одне - скоро буде. У всіх і всіляких проблем.
Утім, у кожного свої проблеми. На конференції з інтересом послухали про іспанський енергоринок, там бурхливо розвивали альтернативну енергетику, приваблюючи інвесторів високими тарифами на неї. Залучити вдалося, тільки незрозуміло, де нині взяти
25,5 млрд євро на покриття різниці в тарифах. У нас поки що витрати менші, зате ми впевнено наздогнали європейські ринки за цінами. Нині на експорт електроенергія вже йде дешевше, ніж на внутрішній ринок.
Однак у цілому українські експерти були налаштовані явно більш скептично, ніж іноземні. Один із експертів, Андрій Перевертаєв, структурував готовність ринку на чотири кластери. Лише за одним з них (ринком допоміжних послуг) є якась готовність... В решти майже цілковита неясність. Наприклад, як гарантуватиме розрахунки системний оператор, через якого щосекунди проходять величезні кошти та у якого немає жодних реальних ресурсів для їхнього забезпечення? Або чим покриватимуть касові розриви гарантовані енергопостачальники (швидкі прикидки показують, що вони повинні безупинно мати страховий запас близько 200 млн грн) тощо. Не те щоб питання не можна вирішити, але навряд чи малою кров'ю.
Досвід Росії вже показав, що компанії цілком можуть і банкрутувати, і зникати. Наш досвід із накопичення багатомільярдних боргів енергокомпаній теж про щось свідчить. Утім, уже зазначалося: ми не шукаємо легких шляхів.
Попередня модель енергоринку України у відносно завершеному вигляді саме в 2013-му відзначила б своє 20-річчя. Від неї чекали конкурентного ринку та коштів на модернізацію енергогалузі. З конкуренцією явно не заладилося: ринок генерації нині уже на три четвертих зав'язаний на дві компанії, у розподілі - чотири приватні компанії контролюють більшість обленерго й скоро ще набагато збільшать свою частку контролю.
З інвестиціями повний провал - за останні чверть століття в генеруючих компаніях не введено в експлуатацію жодного енергоблоку. Нагадаю, що поляки, які побудували та обновили майже третину своїх енергоблоків, вважають такий темп дуже низьким і проблемним для національної безпеки. Отже, передювілейний підсумок старої моделі не радісний.
Що буде з новою моделлю та скільки вона протримається, покаже час. Але те, що вона не остання, зрозуміло вже зараз. До 2030 р. у країні буде купа ТЕС, які проситимуться на утиль, та АЕС, в яких уже завершуватиметься подовжений ресурс. Отже, промова тодішнього уряду легко передбачувана: "папєрєднікі" (варіант - "злочинний режим") залишили нам важку спадщину". І далі за текстом. Головне, щоб він вимовляв це не при свічках...