Цього року на енергетичний сектор держави чекають великі зміни, зокрема внаслідок перегляду Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Проте, незважаючи на шквал критики, якої зазнала перша і поки що діюча редакція Енергостратегії, її перегляд, доробка та результати цього дійства, напевно, виявляться багатообіцяюче… однозначними.
Процес перегляду цього базового для галузі документа вже відбувається - традиційно непрозоро та максимально закрито. Примітно, що вперше в історії України його оновлення довірили недержавній установі. За дорученням Кабінету міністрів (!) координатором оновлення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року визначено Фонд «Ефективне управління». Цю недержавну установу створено з ініціативи (і, вочевидь, коштом) бізнесмена Ріната Ахметова, власника корпорації System Capital Management (SKM). Той факт, що до процесу оновлення Енергостратегії України як «мозковий центр» залучено не провідні державні науково-дослідні установи, а фактично приватну структуру Р.Ахметова, який дедалі впевненіше стає найвпливовішим гравцем енергоринку країни (див. довідку), та ще й за умови відсутності навіть обговорення фахівцями та експертами галузі цього документа (не кажучи вже про громадськість), породжує небезпідставні підозри у відвертому лобіюванні на державному рівні енергоінтересів саме SKM.
Діюча Енергостратегія України до 2030 року: нічого спільного з реальністю
У 2011-му виповнюється п’ять років Енергетичній стратегії України на період до 2030 року. Важко знайти людину, яка, знаючи зміст цього документа, його не критикувала б. Віднесення стратегії, яка закріплює основні напрямки та засади розвитку всього паливно-енергетичного комплексу України, до жанру «містика та фантастика» обгрунтовується завищеними прогнозами зростання ВВП і споживання електроенергії в Україні, наданням пріоритету атомній енергетиці та вугільній промисловості.
Усупереч світовим тенденціям, Енергостратегія України фокусується на питаннях нарощування потужностей енергопостачання, а не на енергоефективності та енергозбереженні.
У тому, що Енергетична стратегія базується на завищених, нереалістичних прогнозах розвитку економіки та підвищення попиту на електроенергію, неважко переконатися, порівнявши прогноз виробництва електроенергії на 2010-й з реальними даними за той же рік (див. рис. 1). Так, передбачалося, що у 2010 році виробництво досягне 210 млрд. кВт•год. електроенергії, це на 20% більше, ніж на момент прийняття Енергостратегії (2005 рік). Проте цьому пророцтву не судилося збутися. Державна служба статистики України зафіксувала не 20-відсоткове підвищення, а 3-відсоткове зниження виробництва електроенергії: з 193 млрд. кВт•год. у 2006 році до 188 млрд. - у 2010-му.
Очевидно, що закладені прогнози зростання попиту на електроенергію потребуватимуть колосальних коштів для розбудови промислової інфраструктури, модернізації існуючих і будівництва нових енергогенеруючих потужностей. Так, інвестиційні програми тільки на розвиток ядерної промисловості та енергетики перевищують 230 млрд. грн. Цілком зрозуміло: якщо у програму закладено заздалегідь нереалістичні показники, то вона приречена на провал, а «запрограмовані» кошти буде витрачено неефективно, оскільки невиконання одного базового пункту призведе до провалу наступного.
Про системний провал діючої Енергостратегії свідчить і постійне недофінансування держбюджетної статті на виконання заходів, передбачених цим документом. Через це, за даними НАК «Енергетична компанія України», із запланованої реконструкції потужностей 13 теплових електростанції (ТЕС) фактично було оновлено їх лише на двох енергоблоках.
Однак головним недоліком Енергостратегії-2030 є концентрація не на оптимізації споживання, а на збільшенні виробництва енергії. У той час, коли розвинені країни світу намагаються підвищити ефективність використання існуючих генеруючих потужностей, в Україні хочуть збільшити їхню кількість. Так, до 2030 року планується збільшити частку встановленої потужності на АЕС з нинішніх 13,8 ГВт до 29,5 ГВт. Якщо врахувати, що до 2030 року шість енергоблоків АЕС вичерпають проектний і понадпроектний (15 років) строки експлуатації, то стає очевидним, що до цього терміну Україна має побудувати 20-21 ГВт нових потужностей на АЕС, тобто 20-22 нові атомні енергоблоки. А коли пригадати, що наприкінці серпня 2011-го шість із 15 енергоблоків більше тижня не подавали струму в мережу (що є своєрідним «рекордом»), то не виключено, що майбутні блоки також довго простоюватимуть у ремонтах і резервах. Тривалі зупинки енергоблоків на ремонт і перевантаження та через диспетчерські обмеження призводять до зниження коефіцієнту використання встановленої потужності (КВВП) атомних станцій і, відповідно, показників окупності вкладених коштів. І хоча уряд та промисловість постійно звітують про перевиконання планів промислового виробництва й генерації електроенергії, КВВП АЕС України за перші сім місяців 2011 року ледве перевищив 70%.
Для порівняння: КВВП російських АЕС досягнув 81,3%, а в деяких країнах цей показник перевищує 90%. До речі, державною програмою РФ передбачено підвищення КВВП на АЕС, що рівнозначно введенню в експлуатацію чотирьох нових атомних енергоблоків сумарною потужністю 4,5 ГВт.
Державна ж політика України «генерація заради генерації» веде до зниження техніко-економічних показників енергокомпаній. Це також дає підстави стверджувати, що навіть оновлена Енергостратегія приречена на невиконання, зокрема, через нереалістичні прогнози споживання енергії. Україні треба не нарощувати нові потужності, а підвищувати енергоефективність. Не будувати нові енергоблоки, а ефективніше використовувати існуючі потужності, зменшувати втрати при транспортуванні та споживанні електроенергії. А також запроваджувати системні енергоощадні заходи та створити умови, за яких інвестиції в енергозбереження будуть економічно привабливими як для промисловості, так і для населення.
Програмуємо дисбаланс паливно-енергетичного комплексу?
Отже, проект оновленої Енергостратегії пропонує розвиток атомної енергетики як одного з основних джерел енергії. При цьому не враховується, що значне нарощування генерації на АЕС може призвести до розбалансування всієї електроенергетичної системи країни. Структура встановлених потужностей з часу здобуття Україною незалежності майже не змінилася, проте зазнала змін структура виробництва електроенергії. Якщо 1990 року атомні електростанції виробляли близько 26% всієї електроенергії, то 2010-го частка виробництва електроенергії на АЕС збільшилася майже до 50%.
Пріоритетність, що надана АЕС, полягає у значному адміністративному стримуванні занижених тарифів на вироблену АЕС електроенергію порівняно з тарифами для теплових електростанцій. Штучно створені умови, коли майже 50% усієї електроенергії виробляється 26% встановленої потужності, призвели до різкого погіршення економічних, а згодом і технічних показників теплових електростанцій. Неефективне використання наявних потужностей ТЕС призводить до значних перевитрат палива, зносу обладнання, посиленого навантаження на навколишнє природне середовище.
Як зазначається в «Огляді енергетичної політики України за 2006 рік», обладнання ТЕС застаріле та пошкоджене через недостатнє фінансування, а деякі елементи взагалі було розібрано для ремонту інших станцій. Більш того, за оцінками Світового банку, чверть усієї встановленої потужності ТЕС України недоступна для використання, хоча експлуатуючі компанії продовжують її враховувати (див. рис. 2).
Дисбаланс в Об’єднаній енергосистемі України також пояснюється тим фактом, що за часів незалежності не було введено в експлуатацію жодного блока на ТЕС, проте було добудовано три блоки на АЕС (шостий блок Запорізької, другий Хмельницької та четвертий Рівненської АЕС). Це спричинило також покладання на українські АЕС непритаманних їм завдань. Збільшення потужностей на АЕС унаслідок введення в експлуатацію нових блоків з одночасним зменшенням виробництва електроенергії на ТЕС призвело до вичерпання регулюючих потужностей енергосистеми. Внаслідок цього диспетчерська служба почала з допомогою атомних блоків регулювати частоту в електромережі, а АЕС використовувати не на повну потужність. Отже, забезпечення регулюючих потужностей в енергосистемі України стає важливим чинником безпечної експлуатації АЕС.
Вугілля: «Мы за ценой не постоим»?..
У той час, як провідні країни Євросоюзу планують скорочувати використання вугілля для енергопотреб, Україна поставила за мету вдвічі збільшити видобуток і використання вугілля. Це другий пріоритет оновленої Енергостратегії-2030. Незважаючи на те, що галузь докладає всіх зусиль для збільшення видобутку вугілля, висока смертність на шахтах, відсутність інвестицій на модернізацію обладнання та непрозорість загалом зводять нанівець усі рапорти про підвищення видобутку. Серія нещодавніх аварій на шахтах з великими людськими втратами яскраво демонструють ціну цього збільшення. Державні субсидії у вугільну галузь збільшуються щороку, проте шахти й досі перебувають в аварійному стані, а показники смертності на шахтах України засвідчують невтішну тенденцію. Реструктуризація вугільних підприємств відбувається із затримками. У ситуації, коли відпускна вартість тонни вугільної продукції майже на 300 грн. менша, ніж її собівартість, про здорову конкуренцію та модернізацію вуглевидобутку взагалі можна забути.
Попри державні субсидії, вітчизняна вугільна промисловість є збитковою. Так, 2008 року «вугільні» субсидії становили майже 7,5 млрд. грн. (3% держбюджету). Причому левову частку фінансування було спрямовано на компенсацію різниці між ціною продажів і собівартістю вугілля. Чи не було б доцільніше ті самі гроші спрямувати на підвищення енергоефективності економіки України та на перепрофілювання і розвиток «вугільних» регіонів України?!
Хоч би якою була нова Енергостратегія, ситуація не поліпшиться без глибокої реформи вугільної галузі, прозорості, дієвого конкурентного середовища та економічно обгрунтованих тарифів.
Газова залежність
Про газове питання сказано так багато, що його вже можна включати до шкільних підручників. І незважаючи на попередні начебто домовленості про зниження ціни на російський газ на 2012 рік для «Нафтогазу» до 220-230 дол. за тисячу кубометрів, актуальним є завдання зменшити споживання газу. Сумнозвісна Енергетична стратегія пророкує країні щорічне збільшення видобутку власного газу, що дасть змогу зменшити імпорт російського газу та посилити енергетичну безпеку України. Та, на жаль, плани, зафіксовані в Енергостратегії, не мають нічого спільного з реальністю. Видобуток власного газу не тільки не збільшується, а й системно зменшується, про що свідчать дані ДК «Укргазвидобування».
Дехто пропонує замістити газ, підвищуючи споживання вугілля. Але це традиційний радянський підхід, орієнтований на збільшення кількості, але не якості: нарощування генерації замість більш раціонального використання тих ресурсів, що ми зараз маємо.
Серед безлічі тих, хто хоче пофілософствувати на тему газової залежності, немає жодного, у тому числі в уряді, хто дослухався б до думки фахівців Інституту загальної енергетики Національної академії наук України, які ще півтора року тому дослідили основні напрямки та заходи зі зменшення обсягів використання природного газу. Комплекс заходів дозволить, починаючи з цього року, зменшити використання газу на 20 млрд. кубометрів на рік. Для порівняння: це більше, ніж було спожито населенням у 2010 році, або третина всього спожитого торік газу.
Втрати в мережах як можливе джерело енергозбереження
Повертаючись до електроенергетичного питання, варто зазначити, що нераціональне ставлення до виробництва і споживання енергоносіїв призводить до колосальних втрат і у мережах. Хоча за розумного підходу це може стати одним із найбільших джерел для зменшення залежності від зовнішніх поставок енергоресурсів. Так, тільки у 2010 році обсяги втрат електроенергії у мережах загального користування перевищили її споживання підприємствами та сільським господарством, разом узятими. За грубими розрахунками, доведення рівня втрат у мережах до рівня європейських країн дасть можливість вивільнити доступні обсяги електроенергії, що еквівалентні річному виробництву двох атомних енергоблоків.
На жаль, діюча Енергетична стратегія концентрується переважно на розбудові нових магістральних ліній електропередачі, покликаних сприяти експорту електроенергії, а не на модернізації низьковольтних розподільчих мереж (див. рис. 3).
Саме енергозбереження та раціональне споживання паливно-енергетичних ресурсів має бути основним завданням оновленої Енергостратегії України на період до 2030 року. Яскравим прикладом впровадження комплексних енергозберігаючих заходів є Румунія, яка до цього року імпортувала значні обсяги електроенергії з України. Енергоефективна політика, що її здійснював румунський уряд, допомогла повністю відмовитися від імпорту електроенергії.
Пріоритетом має стати стимулювання енергозбереження
За п’ять років існування Енергетичної стратегії-2030 Україна так і не наблизилася до подолання основних ризиків і загроз в енергетичній галузі. Енергоспоживання підприємств і досі зашкалює. Втрати в мережах перевищують споживання цілих секторів народного господарства. Технічні фонди на ТЕС перебувають у катастрофічному стані, що загрожує стабільній роботі Об’єднаної енергетичної системи України.
Питання раціонального та ефективного використання енергії не є питанням вибору для України - це питання виживання. Якщо країна й надалі розвиватиметься, віддаючи перевагу збільшенню виробництва енергії, а не більш раціональному її використанню, то Україна ризикує опинитися на задвірках економічного розвитку. Надмірне споживання всіх видів енергоносіїв та електроенергії закріплює стагнацію народного господарства й економіки України.
Досвід європейських країн свідчить, що інвестиції та розвиток енергоефективних технологій і відновлюваних джерел енергії можуть дати поштовх для інноваційного розвитку держави, підвищення конкурентоспроможності її промисловості на зовнішніх ринках, допоможуть значно знизити тиск на навколишнє середовище та на гаманці населення. Крім того, це дасть можливість створити тисячі нових робочих місць, особливо в депресивних регіонах.
У той час, як країни Євросоюзу шукають резерви для економічного розвитку, Україна має всі можливості для потужного ривка у розвитку. Для цього потрібні чітка, послідовна політика держави, сфокусована на зменшенні енергоспоживання та зниженні енергоємності економіки, а також інтенсивний розвиток відновлюваних джерел енергії.
Політика ощадливого використання енергії має стати пріоритетом розвитку держави. Для цього потрібно запровадити дієві ринкові механізми стимулювання енергозбереження для всіх споживачів. Принцип сталого розвитку потребує політичної волі, суттєвої зміни нормативно-правової бази, створення інвестиційно сприятливого клімату та усвідомлення кожним громадянином, кожним суб’єктом господарських відносин своєї відповідальності перед іншими та природою.
Сконцентрованою основою цієї політики тотального енергозбереження має бути Енергетична стратегія України-2030, розроблена з урахуванням національних, а не виключно корпоративних інтересів. Це наш шанс долучитися до розвинених країн та побудувати економіку держави за принципом сталого розвитку, і ми не повинні цей шанс втратити.
Довідка DT.UA
Енергоефективність мовою офіційних цифр
Щоб не склалося враження, що насправді нічого не робиться із заявлених планів підвищення енергоефективності (хоча вона або є, або ні), надаємо читачам суху інформацію про реалізацію енергоефективних заходів у 2010-2011 роках в житлово-комунальному господарстві, як їх трактують чиновники. А ви вже самі вирішуйте, мало це чи ні…
У 2010 році в рамках Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки здійснювалося фінансування в житлово-комунальному господарстві за заходом «впровадження технологій, що передбачають використання теплових насосів, електричного теплоакумуляційного обігріву та гарячого водопостачання на підприємствах комунальної форми власності та в бюджетних установах».
На реалізацію зазначеного заходу у 2010 році було виділено:
- з державного бюджету - 210500,0 тис. грн.;
- із місцевих бюджетів -
814,5 тис. грн.;
- з інших джерел фінансування - 140126,1 тис. грн.
У 2010 році зазначені кошти було спрямовано на реалізацію 128 проектів.
Крім того, за рахунок виконання регіональних програм підвищення енергоефективності у 2010 році та першому півріччі 2011-го в житлово-комунальному господарстві досягнуто таких показників:
- реалізовано 3442 заходи з підвищення енергоефективності;
- обсяг освоєних коштів на їх реалізацію становив 5660,27 млн. грн., у тому числі:
- з державного бюджету -
159,39 млн. грн.;
- з місцевих бюджетів -
300,73 млн. грн.;
- кошти підприємств -
1212,04 млн. грн.;
- з інших джерел -
3988,11 млн. грн.;
- обсяг економії первинних енергетичних ресурсів від впровадження заходів становив 1775,41 тис. тонн умовного палива на суму 3550,8 млн. грн.
Довідка DT.UA
Рінату Ахметову в енергетичному секторі України належить «Донбаська паливно-енергетична компанія» (ДПЕК), яка об’єднує енергетичні активи корпорації System Capital Management (Донецьк).
Виробничі енергогенеруючі потужності ДПЕК представлені: ТОВ «Східенерго» (100% акцій ДПЕК), ПАТ «Дніпроенерго» (частка ДПЕК у статутному капіталі становить 47,55%), ПАТ «Київенерго» (46,82%) і ПАТ «Західенерго» (25,06%).
Загальна встановлена потужність «Східенерго», «Дніпроенерго», «Київенерго» і «Західенерго» становить 18,2 ГВт (приблизно 35% від загальної встановленої потужності України).
Р.Ахметов має також значні активи в електродистрибуції - його компаніям належать 30,59% «Донецькобленерго» та 12,49% акцій «Крименерго», а також енергопостачальна компанія «ПЕС-Енерговугілля».
До того ж членом асоціації ДПЕК є ТОВ «Сервіс-Інвест» (Донецьк), яке належить Р.Ахметову і поставляє електроенергію споживачам (в основному металургійним підприємствам) на територіях Донецької і частково Дніпропетровської областей.
ДПЕК разом із ТОВ «Пауер Трейд» (що входить до структури ДПЕК) є ексклюзивним приватним оператором експорту електроенергії до країн Східної Європи. У 2010 році компанії Р.Ахметова експортували 1,2 млрд. кВт•год. електроенергії.