Впродовж останніх чотирьох місяців друзі України втілювали санкції, які, на думку багатьох, будуть мати найбільший вплив на здатність Владіміра Путіна вести війну. Йдеться про обмеження цін на морські поставки російської нафти, які обслуговуються західними вантажовідправниками, страховиками та юридичними компаніями. Аналогічне обмеження було запроваджено і проти нафтопродуктів РФ.
Але тепер, коли все це працює, вердикт щодо їхньої ефективності в кращому випадку неоднозначний, - пише Financial Times. Цінова «стеля» була ослаблена внутрішніми протиріччями. Вони виникли за наполяганням Вашингтона, коли ЄС готував пряму заборону для своїх компаній, які обслуговують поставки російської нафти.
Адміністрація Байдена побоювалася внутрішньополітичних наслідків, якщо раптове зникнення російських поставок зі світових нафтових ринків стане відчутним на американских заправках. Тому вона успішно підштовхнула своїх союзників до послаблення заборони. Було вирішено, що вона буде застосовуватися лише в тому, випадку, якщо російські барелі продані за ціною вище 60 доларів.
Такі суперечливі мотиви: зменшити доходи Москви, але зберегти потік російської нафти, - впливають на всю політику.
«Прикладом стала непристойна поведінка американських чиновників, які закликають різних західних нафтотрейдерів повернутися в бізнес торгівлі російською нафтою після того, як вони відмовилися від нього», - пише видання, нагадуючи, що на такий крок пішли найбільші компанії.
Але в результаті торгівля російською нафтою все частіше здійснюється через тіньовий флот, яким керують маловідомі компанії, які використовують застарілі судна. Тим не менш, більшість урядів стверджують, що ця політика загалом спрацювала так, як і передбачалося. Ціна на нафту марки Urals продається зі значною знижною у порівнянні з маркою Brent. Незважаючи на російські погрози, обсяги експорту майже не змінилися. Світовий ринок також був добре забезпечений. Хоча рішення ОПЕК та її союзників минулого тижня скоротити видобуток нафти більш ніж на мільйон барелів на день стало несподіванкою.
На перший погляд, Вашингтон добився успіху. Але є багато ознак того, що все не так, як здається. Знижка на нафту Urals не відбилася на ціноутворенні в російських тихоокеанських портах, де значна частина експорту була перенаправлена на інші ринки і продається за цінами, які значно перевищують встановлену «стелю». Тепер навіть навіть незрозуміло, наскільки добре цінові індекси відображають реальні угоди. Традиційно індекси засновані на звітах самих трейдерів. Тому вони стали менш надійними в умовах економічної війни, зважаючи на масові стимули до заниження цін.
Навіть російський Мінфін занепокоєний тим, що експортери нафти занижують ціни, щоб зменшити податкові зобов'язання. Ще складніша ситуація з верхньою межею цін на нафтопродукти. Лазівки створюються поширеною практикою змішування та складністю встановлення походження. Крім того, багато різних нафтопродуктів втиснуті лише у дві цінові категорії.
«Наразі завдання полягає в тому, щоб зробити цю політику більш ефективною. Кроки мають включати посилення моніторингу та контролю, щоб з’ясувати, які ціни насправді сплачуються. Допомогла б більша прозорість контрактів і транзакцій. Також слід прагнути до того, щоб з часом знизити рівень граничних цін, хоча при цьому необхідно враховувати вплив скорочення видобутку нафти в рамках ОПЕК+ на ціни на нафту. Мета скорочення доходів Путіна від продажу нафти правильна. Санкційні правила ЄС вимагають частого перегляду стелі. Але поки що коаліція, яка запровадила санкції, відкладає цей процес на потім», - пише Financial Times.
У Вашингтоні побоюються, що зниження цінової стелі змусить Росію усвідомити загрозу скорочення експорту. Західні країни з великим флотом танкерів побоюються, що вони втратять бізнес на користь конкурентів у країнах, які не запровадили санкції.
Поки що завдання завдати більшого болю Росії, ніж Заходу, за допомогою лімітів нібито виконується. Але якщо західні лідери хочуть продовжувати тиснути на Путіна, вони повинні визнати, що деякі ризики неминучі.