Упродовж багатьох років Україна входить до трійки світових лідерів за кількістю травм і смертей на шахтах. За даними Незалежної профспілки гірників України, тільки з початку 2011 року у вугільній галузі травмовано понад 2,5 тис. чоловік, з них 110 чоловік загинули. Кожний мільйон тонн видобутого вугілля оплачено двома шахтарськими життями.
Безумовно, ведення гірничих робіт на вугільних шахтах завжди та у будь-якій країні становить підвищену небезпеку. А українські шахти є одними з найскладніших у світі з погляду геології. Сьогодні в Україні 159 діючих шахт, з них 90% небезпечні через загазованість, 60% - через можливі вибухи вугільного пилу, 45% - через газодинамічні явища, 25% - у зв’язку з можливістю самозаймання вугілля. Середня глибина розробки вугільних пластів становить 730 метрів, а на 20% шахт гірничі роботи ведуться на глибині тисяча і більше метрів. Температура гірських порід на цих глибинах перевищує 45 градусів.
Ситуацію погіршує те, що впродовж останніх десятиріч системні інвестиції в технічне переозброєння галузі здійснювалися в основному на кількох шахтах, які перебувають у приватній власності, тоді як більше половини шахт перебувають у державній власності та працюють понад 50 років без реконструкції, виробничі фонди зношено в середньому на 70%.
За даними Міненерговугільпрому, в Україні в 2001–2010 роках у вугільну промисловість було спрямовано 36 млрд. грн. із запланованих 84 млрд. грн. При цьому 70% цих коштів фактично виявилися не інвестиціями, а дотаціями на компенсацію збитків. Тобто реальні інвестиції становили трохи більше 10 млрд. грн. За оцінкою міністерства, для розвитку галузі знадобиться до 2030 року як мінімум 75 млрд. грн. капітальних вкладень. Зрозуміло, що перспективи виділення цих коштів із держбюджету дуже сумнівні.
Ситуація на приватних шахтах виглядає значно благополучнішою. Так, якщо на одну державну шахту в середньому припадає близько 20 млн. грн. капітальних вкладень на рік, то на приватну - 115 млн. грн. Іншими словами, якщо держава інвестує кошти фактично тільки в «підтримку штанів» вугільних підприємств, то в приватному секторі коштів достатньо і для впровадження більш досконалих технологій виробництва, і для розвитку видобувної бази підприємств, і для забезпечення безпеки працівників.
Крім того, як зазначає голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець, одна з ключових проблем безпеки на державних шахтах, крім дефіциту фінансування, - це нецільове використання виділених коштів. На його думку, програми, спрямовані на підвищення рівня безпеки шахт, субсидованих державою, дуже слабко фінансуються, а з виділеної суми 50% іде на відкоти чиновникам.
«Слід розуміти, що приватні власники в себе не крадуть, тому там легше реалізувати такі програми, чого не скажеш про державні підприємства, де активно розкрадаються бюджетні кошти», - зазначає М.Волинець. Водночас голова профспілки вважає, що досвід приватних компаній, які успішно впроваджують програми з підвищення безпеки праці шахтарів, може підштовхнути реалізацію подібних заходів і на державних шахтах.
Визнаючи всі об’єктивні складнощі ведення гірничих робіт в України та зношеність виробничих фондів, експерти, однак, перше місце в рейтингу причин високого рівня травматизму схильні віддавати горезвісному «людському фактору».
За даними Держгірпромнагляду України, причиною 80% нещасних випадків у вугільній галузі (як, утім, і в будь-якій іншій) є неправильні та небезпечні дії персоналу при виконанні робіт.
Так, «людський фактор» у недалекому минулому призвів до аварії на шахті «Краснокутська» у Луганській області: згідно з висновками експертної комісії, причиною займання метаноповітряної суміші стало куріння.
Допоки знаходитимуться подібні курці-«сміливці», а також «генії», які одягають пакети на газоаналізатори, щоб приховати високу концентрацію метану й не втратити в зарплаті, жодні інвестиції в модернізацію та охорону праці суттєво не змінять трагічної статистики вугільної галузі.
Світовий досвід свідчить, що лише наглядовими та каральними заходами тут не обійтися. Наприклад, як повідомляє Національна вугільна асоціація США, за останні три роки місцеві шахти (а їх понад 1400) інвестували майже 800 млн. дол. у нові технології безпеки та тренінги. Причому ідеологічною базою та водночас метою цих вкладень є саме персональне залучення рядових шахтарів до розвитку системи недопущення аварій, травматизму та професійних хвороб.
Таким чином, на перше місце виходить необхідність створення ефективних систем, які мотивують людей на підвищення культури безпеки.
Першопрохідниками в цьому напрямі в Україні стали приватні шахти, що керуються не в останню чергу прагматичним економічним розрахунком: інвестицій у запобігання аварії необхідно в рази менше порівняно з коштами на ліквідацію її наслідків.
Про необхідність кардинальних змін в управлінні безпекою заявляє й Міненерговугільпром. Так, за даними міністерства, впродовж двох років на державних вугільних підприємствах планується впровадити Систему управління охороною праці (СУОП), розроблену відповідно до міжнародного стандарту OHSAS 18001, 18002.
В Україні цю систему використовують на підприємствах ДПЕК і ПАТ «Краснодонвугілля». І цифри свідчать самі за себе: впродовж 2007–2010 років рівень виробничого травматизму та аварійності на цих підприємствах знизився більш як удвічі. «Позитивну динаміку відзначено й на державних підприємствах: ВП «Шахта «Должанська-Капітальна», ДП «Свердловантрацит» і ДП «ВК «Краснолиманська», де в 2010 році впровадили OHSAS 18001,18002», - підтверджує ефективність заявлених заходів завідувач відділу охорони праці ЦК Профспілки працівників вугільної промисловості України Олександр Погребняк.
Ключовими складовими системи, яка діє в компанії ДПЕК (входить до групи СКМ Ріната Ахметова), є впровадження сучасного, більш безпечного гірничошахтного обладнання; суворий контроль над дотриманням техніки безпеки; та головне - формування правильних поведінкових навичок працівників.
«Ми намагаємося прищепити нашим працівникам думку, що на першому місці завжди має бути здоров’я та безпека праці, а вже потім виробничі плани і рекорди. Нікому не потрібні рекорди ціною людського життя. Багатьом працівникам поки що важко змінити докорінно свій світогляд, але ми готові й надалі працювати в цьому напрямі», - розповів виконавчий директор, член правління ДПЕК Юрій Риженков.
«У першому півріччі 2011 року ми спрямували на забезпечення безпеки праці на наших підприємствах понад 450 млн. грн., - каже Олег Попов, генеральний директор СКМ. –– Особливу увагу приділятимемо створенню такої культури, за якої всі наші працівники та підрядники матимуть необхідні знання, навички та, найголовніше, бажання працювати безпечно».
На жаль, правильне ставлення до безпеки не формується за кілька днів, тижнів і навіть місяців. Сумним прикладом цього може слугувати аварія на шахті «Суходільська-Східна» ПАТ «Краснодонвугілля» (входить до «Метінвесту»). В об’єднанні вже кілька років впроваджується програма з підвищення безпеки праці, яка дала змогу вдвічі знизити показники виробничого травматизму. Але цього виявилося недостатньо, щоб запобігти аварії 29 липня 2011 року, яка забрала життя 28 шахтарів. За інформацією «Метінвесту», після аварії керівництво «Краснодонвугілля» визначило комплекс посилених заходів на шахтах об’єднання. Ці заходи будуть спрямовані на додаткове охолодження повітря, максимальну автоматизацію систем контролю місцезнаходження людей і обладнання під землею й насамперед на додаткове навчання працівників техніки безпеки та на мотивацію персоналу. У тому числі прийнято рішення, що гірників ПАТ «Краснодонвугілля» преміюватимуть за дотримання правил техніки безпеки. У навчально-курсовому комбінаті для новоприбулого персоналу термін навчання буде збільшено з 2 до 2,5 місяця, у програмі навчання зросте тривалість практики. При технічній службі ПАТ «Краснодонвугілля» із залученням профспілок буде створено групу громадських інспекторів з охорони праці та промислової безпеки з числа інженерно-технічних працівників, які мають великий досвід роботи на шахтах.
Як з’ясувала урядова комісія, аварію на шахті спровокувало включення електрообладнання після проведення підривних робіт. При цьому дозвіл на включення обладнання відповідальні за цю ділянку працівники дали, не виконавши попередньо обов’язкових заходів щодо знепилювання повітря та не перевіривши вмісту метану. Іншими словами, знову винним став «людський фактор».
Проблема, здається, не в помилковості світового досвіду, впроваджуваного на провідних підприємствах України, а в тому, що формування цивілізованого ставлення українських шахтарів до власної безпеки та безпеки оточуючих - це тривала та кропітка праця. Не випадково експерти радять виховувати майбутніх працівників, починаючи з дитсадка. Однак, на жаль, в Україні навіть система вузівської підготовки в питаннях охорони праці поки що залишає бажати кращого. З 2009 року підготовкою бакалаврів кваліфікації «Інспектор з охорони праці» займаються шість вищих навчальних закладів України в Харкові, Львові, Рівному та Хмельницькому. Спеціалістів з охорони праці готують у Дніпропетровську та Кривому Розі. Спеціалізованих факультетів або тим паче вузів у країні немає.
Найефективнішим у цій ситуації видається більш активне залучення роботодавців із числа приватних інвесторів до підготовки молодих фахівців. Упродовж кількох років співпрацює з кількома вузами, зокрема, ДПЕК, але поки що це явище серед роботодавців не можна назвати масовим.
Якщо ж казати про справді кардинальні світоглядні зміни, то досягти цієї мети можливо лише у разі реалізації багатовекторних національних програм, спрямованих на формування в українців цивілізованого, отже, відповідального ставлення до питання безпеки не тільки на робочому місці, а й у повсякденному житті, у побуті.
Інциденти в розвинених країнах на оснащених новітнім обладнанням шахтах свідчать про те, що повністю застрахуватися від позаштатних ситуацій у вугільній галузі не вдасться. Але мінімізувати їх, забезпечивши збереження життя та здоров’я людей, можна і потрібно. І тут важливі зусилля кожного з учасників - самих шахтарів, держави та бізнесу. Це означає, що держзакупівлі в цій сфері мають бути поставлені під жорсткий контроль, що для приватних власників інвестпрограми в сфері безпеки повинні стати пріоритетом номер один, а зарплата менеджерів мусить безпосередньо залежати від того, наскільки безпечно трудяться працівники підприємства.
Не можна вимагати відповідальної поведінки від шахтарів, не змінивши ставлення до охорони праці менеджерів, власників підприємств і держчиновників. Українські шахти тільки тоді перестануть сіяти смерть, коли безпека на виробництві стане по-справжньому важлива для всіх, від кого залежить робота шахт.