У 2024 році інвестори в китайські акції пройшли через атракціон, від якого волосся ставало дибки. Навіть коли американський індекс S&P 500 досяг рекордних максимумів, ринки Китаю та Гонконгу у січні втратили $1,5 трлн. Роздрібні інвестори вийшли на китайські соціальні мережі, щоб висловити своє розчарування. Падіння було настільки різким, що 6 лютого лідер Китаю Сі Цзіньпін, за повідомленнями, був проінформований про нього, а наступного дня було звільнено голову китайського регулятора цінних паперів І Хуеймана. Ціни трохи відновилися, оскільки державні компанії почали купувати акції.
«Однак, якщо зробити крок назад, то можна побачити похмуру картину в цілому», зазначають аналітики The Economist у статті «Чи втратив Сі Цзіньпін контроль над ринками?»
Менше десяти років тому настрої на ринках Китаю були бурхливими. Іноземні інвестори прагнули скористатися потенціалом висхідної економічної зірки світу. Китай зростав стабільними та вражаючими темпами – понад 6% на рік. Іноземні портфельні інвестиції хлинули в країну, коли офшорні інвестори отримали прямий доступ до китайських акцій через Гонконг у 2014 році. Уряд Китаю, зі свого боку, сподівався професіоналізувати свої ринки, щоб залучити іноземний капітал і досвід, а також створити клас активів, який замінить власність. З'явилася когорта заможних бізнесменів та інвесторів, яких сам пан Сі закликав жити китайською мрією.
Підтекстовим було розуміння того, що якою б не була політика Китаю, його чиновникам можна довіряти в тому, що вони спрямують економіку до процвітання. Китай і надалі зростатиме завидними темпами, його громадяни й надалі ставитимуть багатство та економічну стабільність вище за політичні свободи, а іноземні інвестори отримуватимуть пристойні прибутки. Кожен міг би розбагатіти.
Що ж пішло не так? Однією з широко відомих проблем є нерішуча політика Сі. Регуляторний тиск на технології, який розпочався у 2020 році, підірвав довіру інвесторів. Вихід з ковіду зазнав фіаско. Уряд вагався через кризу нерухомості, яка виснажила заощадження і настрої та втягнула економіку в дефляцію, а ціни падали протягом року до січня найшвидшими темпами з часів фінансової кризи 2007-2009 років. Уряд справедливо прагне уникнути повторного надування мильної бульбашки. Але він також хоче уникнути подачок і зосередити зростання на «високоякісних» секторах, які, на його думку, допоможуть Китаю конкурувати з технологічною, економічною та військовою потугою Америки. Однак навіть у цих секторах минулого року прибутки знизилися. І Китаю бракує необхідних стимулів.
Здається, Сі знає, що щось йде не так. На додаток до звільнення пана І, уряд обмежив короткі продажі, а державним менеджерам з управління активами було наказано купувати акції. Це може на деякий час підтримати ціни на акції. Але таке втручання лише видає недовіру Китаю до ринків, підкреслюючи причини відтоку інвесторів.
Далекий від усвідомлення необхідності широких змін, Сі лише погіршує ситуацію. Вдома він розправляється з критикою економіки. У той же час, Китай стає все більш підозрілим до іноземного бізнесу. Офшорним інвесторам стає важче отримати фінансові дані. У грудні були запропоновані нові правила для ігрової індустрії, які були тихо скасовані після того, як ринки відреагували на них негативно. У січні центральний банк відмовився знижувати процентні ставки, незважаючи на триваючу дефляцію. Все це слугує лише для того, щоб налякати інвесторів.
Справжньою перешкодою на шляху до змін є залізна віра Сі в те, що він і Комуністична партія повинні мати тотальний контроль. Відновлення довіри інвесторів вимагає переосмислення ролі держави в економіці. Але Сі навряд чи пом'якшить свою хватку. Колись інвестори вважали, що політика Китаю не повинна зазіхати на їхню здатність заробляти гроші. Тепер, коли вони знають, що від політики нікуди не дітися, вони поводитимуться з більшим острахом.
Нагадаємо, у новорічному привітанні Сі Цзіньпін визнав, що економіка Китаю перебуває в скрутному становищі.