Спецпредставник Китаю у справах Євразії Лі Хуей відвідав Україну, Польщу, Францію, Німеччину, Бельгію та РФ для консультацій щодо «політичного врегулювання української кризи».
Європейське турне Лі Хуея відбувалося в доволі закритому режимі: китайське МЗС було скупе на деталі щодо дат і графіків зустрічей, а комюніке за їхніми результатами — досить формальними. Вочевидь, це пов′язано з низькими очікуваннями від самого візиту з боку всіх сторін.
Залучення європейських держав до консультацій викликане бажанням Китаю знайти підтримку свого миротворчого посередництва та однодумців у просуванні мирних переговорів. Особливо з огляду на неготовність як України, так і РФ йти на поступки, а також на переконаність самого Китаю, що постачання зброї в Україну західними державами на чолі зі США тільки підливає олії у вогонь і призводить до ескалації конфлікту. Звісно, неможливість України захищати себе значно спростила б завдання для Китаю всадити сторони за стіл переговорів.
Однак проблема миротворчих зусиль Китаю — у бракові довіри із боку як України, так і її західних партнерів. Попри задекларовану нейтральність, Пекін залишається ідеологічно близьким РФ у антизахідній позиції, уникає засуджувати Москву за агресію проти України, а війну називати «війною». Дипломатична й економічна підтримка Москви, тісна військово-технічна співпраця протягом усього періоду війни ставлять під сумнів позицію Китаю як «рівновіддаленого брокера». Близькість до Росії, скріплена «безлімітною дружбою», активність китайської дипломатії, спрямована на формування «табору миру» за плечима України, прагнення спонукати європейські країни діяти більш автономно від США, що в ширшому розумінні може розглядатись як спроба розколоти євроатлантичну єдність, сприймаються не на користь миротворчого іміджу Пекіна.
16–17 травня спецпредставник Лі Хуей відвідав Київ. Він зустрівся з президентом Володимиром Зеленським, міністром закордонних справ Дмитром Кулебою, головою офісу президента Андрієм Єрмаком, а також із членами українського уряду. Українська сторона не тільки окреслила весь спектр проблем і злочинів, які спричинила Росія своєю збройною агресією, а й дала зрозуміти, що не сприймає жодних пропозицій, котрі передбачали б втрату територій або заморожування конфлікту.
В інтерв′ю агенції «Інтерфакс-Україна» голова офісу президента Андрій Єрмак зазначив, що Київ виступає проти медіації у відносинах із РФ, а також не бачить такої сили, яка може змусити українське суспільство говорити з росіянами до виведення їхніх військ з української території. Це й було відверто озвучено китайській делегації. Крім того, українська влада підкреслила, що мирний план для України може бути тільки українським, оскільки війна йде на нашій території. Натомість усі пропозиції, якщо вони прийнятні для української сторони, мають увійти у відповідну основу формули миру президента Зеленського. Тож, якщо Китай хоче відіграти свою позитивну роль у досягненні миру, він може взяти участь у реалізації формули миру, підтримці Чорноморської зернової ініціативи, гарантуванні ядерної безпеки та безпеки Запорізької атомної електростанції, сприяти в поверненні українських дітей, депортованих до РФ, та інших ініціативах.
За результатами зустрічі китайське МЗС підкреслило, що немає панацеї для вирішення кризи: «Всі сторони повинні зробити свій внесок в укріплення довіри і створити умови для припинення вогню та мирних переговорів. Позиція Китаю з урегулювання української кризи — шукати широку загальну основу серед міжнародного співтовариства для врегулювання кризи і докласти зусиль для швидкого припинення вогню та відновлення миру». Стосовно членства України в НАТО китайський прессекретар Ван Веньбінь заявив, що Україна не повинна стати кордоном у великому силовому протистоянні. «В нинішніх умовах усі сторони мають зберігати спокій, проявити стриманість і уникати будь-яких дій, котрі можуть ще більше загострити або ускладнити кризу. Укріплення чи навіть розширення військових груп не є життєздатним способом забезпечення безпеки регіону. Безпека однієї держави не повинна бути досягнута за рахунок безпеки інших країн», — зауважив він.
Як бачимо, КНР продовжує ігнорувати той факт, що саме РФ чинить агресію проти України. Втім, і не дивно, коли взяти до уваги тезу китайського МЗС, що «першопричиною кризи в Україні стали нагромаджені проблеми з управлінням безпекою в Європі», яка збігається з наративами Москви щодо виправдання війни.
У Варшаві, Парижі, Берліні, Брюсселі китайському спецпредставникові вказали на те, що агресія РФ проти України становить ключову проблему для регіональної та глобальної стабільності і безпеки, а будь-які спроби урівняти статус Росії — агресора в цьому конфлікті і України — жертви неприйнятні. Україна реалізує своє право на самооборону, і європейські держави повні рішучості підтримувати її в довгостроковій перспективі в усіх сферах. Китай може відіграти конструктивну роль у поверненні справедливого та міцного миру в Європі відповідно до міжнародного права, зокрема відновленням суверенітету і територіальної цілісності України. Тому ЄС сподівається на роль КНР у підтвердженні та просуванні Статуту ООН для припинення кровопролиття і невибіркових нападів на цивільних осіб досягненням негайного та беззастережного виведення всіх сил і військової техніки з усієї території України в межах міжнародно визнаних кордонів. При цьому будь-яка військова допомога Пекіна Москві призведе до серйозних наслідків у відносинах із Європою.
Однак, схоже, європейським країнам не вдалося переконати Китай підтримати їхню позицію. Навіть навпаки: видання The Wall Street Journal, посилаючись на свої джерела в західних дипломатичних колах, оприлюднило інформацію, нібито китайський дипломат натомість намагався переконати європейських співрозмовників, щоб вони закликали Україну до припинення вогню, залишивши за РФ окуповані нею території.
Можна припустити, що такі розмови могли мати місце, коли взяти до уваги недавню скандальну заяву посла КНР у Франції Лу Шає. Він поставив під сумнів суверенітет країн колишнього СРСР, а стосовно статусу окупованого Криму відповів, що це «залежить від того, як дивитися на питання», оскільки півострів «спочатку був російським». Хоч офіційний Пекін і відмежувався тоді від слів посла, та закрадаються сумніви, чи не була це перша спроба просування поступок Москві на європейських теренах.
Паралельно з цим китайські ЗМІ, які висвітлюють візити спецпредставника, просувають тезу, що жодна сторона не здатна перемогти (навіть за підтримки Заходу Україна не зможе здобути перевагу над ядерною РФ), а затяжна війна приносить страждання цивільним і шкоду всьому світу. Пекін активно апелює до європейських країн про негативний вплив війни на їхні економіки, закликаючи до спільних дій для швидкого припинення «української кризи».
Схоже, китайська позиція знаходить відгук у Москві. Принаймні Сергій Лавров під час зустрічі з Лі Хуеєм висловив вдячність за «виважену позицію щодо української кризи та високо оцінив готовність грати позитивну роль у її врегулюванні». Вже традиційно глава російського МЗС підтвердив відданість політико-дипломатичному вирішенню конфлікту, але звинуватив «українську сторону з її західними кураторами» у створенні перепон для мирних переговорів. Принагідно росіяни також спробували заручитися підтримкою Китаю в запуску аміакопроводу Тольятті—Одеса, з огляду на озвучену ним підтримку Чорноморської зернової ініціативи. До слова, Пекін отримав 23% продукції від загального обсягу, відправленого зерновим коридором.
Що ж до офіційно оприлюдненої позиції китайської сторони стосовно зустрічі в Москві — ми очікувано не знаходимо жодної тези, спрямованої на приборкання агресивних дій РФ, натомість Китай заявляє про готовність підтримувати Європу «в досягненні прийнятного для всіх мирного рішення».
У всіх цих миротворчих підходах Китаю губиться голос України як держави, котра успішно протистоїть російській агресії та має великі шанси на перемогу. Щоправда, в китайській парадигмі сприйняття Україна — всього лише «пішак» США.
Китай намагається примножити недавні дипломатичні успіхи в посередництві між Іраном та Саудівською Аравією вирішенням так званої української кризи та здобути вплив на формування майбутньої європейської архітектури безпеки, де йому відводитиметься роль важливого гравця у відновленні миру на Європейському континенті на противагу США, які «з цього конфлікту мають зиск».
Ну й, звісно, не допустити поразки Москви. Це дозволить Пекіну ще більше прив′язати до себе ізольовану Росію і вберегти її від непрогнозованих процесів, здатних призвести до серйозних політичних змін усередині країни та порушити комфортну «стабільність» Китаю на його кордонах і в євразійському регіоні загалом. Тож для України китайська миротворчість скидається більше на капкан, якого потрібно остерігатися, щоб не потрапити в пастку.