Європейське турне Сі Цзіньпіна — одна з головних політичних тем останніх днів у всьому світі. Зв’язки Пекіна з європейцями помітно просіли, а відновлення довірчих відносин — завдання неймовірно складне. Про це пише доцент інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Віктор Константинов у статті «Китай хоче змінити світовий порядок. Чим це загрожує Україні» на сайті ZN.UA.
На шляху до його виконання не бракує перешкод — посилення автократії в Пекіні, недобросовісна конкуренція та промислове шпигунство з боку китайських компаній, консолідація Заходу (й посилення впливу США на європейців), китайська агресивна політика в Східній Азії та, зрештою, підтримка, яку Пекін надає Росії.
В цього турне було очевидне надзавдання — заявити про китайське бачення світового порядку й «завербувати» в Європі однодумців, згодних із запропонованою Пекіном глобальною політичною архітектурою. Геополітичний маніфест Сі Цзіньпіна просувався відкрито й активно. Адже те, що багато коментаторів сприйняли як чергові фрази, які нічого не значать, — «багатополярність», «незалежна політика провідних держав», «автономність рішень» — насправді й були головними меседжами Сі для європейців.
Публічний порядок денний європейських переговорів Сі Цзіньпіна очікувано охоплював усі гострі проблеми сьогодення. У Франції акцент було зроблено на вільній торгівлі, активному залученні Глобального Півдня до світових політичних процесів, «глобальній відповідальності» великих держав і глобальному ж «олімпійському перемир’ї» на час Ігор у Парижі.
У Сербії найпомітнішими стали заяви про загрозу втручання Заходу для територіальної цілісності країн у різних куточках світу (явне відсилання аудиторії до проблем Тайваню й Косова), про «агресивність НАТО» й «американське втручання».
В Угорщині головними темами стали свобода інвестицій, неприпустимість протекціонізму (йшлося, звісно, виключно про протекціонізм країн Заходу, «жертвою» якого став Китай і опосередковано — його найближчі партнери, такі як Будапешт) і необхідність ставити в пріоритет світової політики економічне співробітництво.
Китайську глобальну стратегію часто розуміють хибно. Її ототожнюють із радянською часів холодної війни, а також із сучасною російською політикою на тій підставі, що в усіх цих випадках головним опонентом є Сполучені Штати.
Пекін бачить світоустрій інакше. Він хоче в тиші та спокої встановити гегемонію у Східній Азії й лише потім розширювати свій вплив далі. Так, у далекій перспективі такий сценарій також має призвести до зіткнення зі США. Але тут і тепер КНР потрібна реальна багатополярність, аби Вашингтон відволікався на інші центри сили й не міг мобілізуватися проти Китаю. В Парижі Сі заявив, що Китай і Франція «мають обстоювати свою незалежність і спільними зусиллями запобігти новій холодній війні або блоковому протистоянню». Погляд Сі на роль КНР і ЄС очевидний: вони можуть виступати як самостійні центри сили, острівці нейтралітету у війнах сьогодення, і тим самим гарантувати, що регіональні конфлікти не переростуть у світову війну.
При цьому у ЄС за місяць до виборів, що відбудуться 6-9 червня, опитування вказують на сплеск популярності правих, але центристи, швидше за все, утримають владу в Європарламенті.