Українське суспільство поступово привчають, що кредит - не фінансове рабство, а лише своєчасна грошова підтримка. За приблизними підрахунками, 2012 р. банки видали фізичним особам близько 90 млрд грн споживчих кредитів. Ще приблизно 30% від суми становлять прямі грошові запозичення. Значною мірою цьому сприяють легкість і простота отримання кредитів. Без гарантій, перевірок, без жодних довідок про заробітну плату позичальника. Але, сказавши "а", фінансові установи не кажуть "б". Тобто замовчують обставини, в яких людина опиниться, коли не зможе з якихось причин сплачувати борг. Реалії у такому разі доволі сумні: якщо в позичальника забракне майна, він ризикує перетворитися на пожиттєвого платника боргу. При цьому доведеться сплачувати суму, яка в рази може перевищувати реальне тіло кредиту.
У світовій практиці давно існують цивілізовані механізми розв'язання таких ситуацій. Найгуманніше - законодавство Великобританії: там людям, які потрапили у скрутне становище, пропонується державна підтримка. А в Австралії й Нідерландах держава взагалі може "вибачити" борг. Проте таке трапляється лише у крайніх випадках: коли суд доведе, що неплатоспроможність платника сталася не з його вини. Втім, людина, котра оголосила себе банкрутом, на багато років (у Японії - пожиттєво) позбавляється низки прав: ставати директором компанії або брати участь у її управлінні. Без дозволу суду впродовж певного часу боржнику буде заборонено займатися підприємницькою діяльністю, володіти великим майном тощо. Крім того, запис про банкрутство назавжди зіпсує його кредитну історію…
В Україні питання банкрутства фізичних осіб нині регулюються Цивільним кодексом та Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тільки якщо вони займаються підприємницькою діяльністю. Ця процедура була настільки ефективною, що до нового закону про банкрутство, який почав діяти з 19 січня 2013 р., внесли положення, згідно з якими майно, котре є предметом застави, не вноситься до складу ліквідаційної маси, тобто тепер його не можна продавати. Законопроекти, які б прямо регулювали питання банкрутства фізичної особи, вносилися до парламенту 2009-го, 2010-го та 2012 рр., але так і не пройшли законодавче сито. Останній законопроект під №10162 було подано народним депутатом М. Катеринчуком у лютому 2012 р.
Особливістю законопроекту М. Катеринчука є те, що він передбачає розгляд справ про банкрутство фізосіб у судах загальної юрисдикції за місцем проживання боржника. При цьому справа про банкрутство може бути порушена, якщо безспірні вимоги кредиторів становитимуть не менше 150 мінімальних зарплат і не були задоволені впродовж шести місяців. Боржник, згідно з цим законопроектом, також має право подати заяву про порушення справи про банкрутство разом із планом погашення боргів. Серед обмежень автор законопроекту пропонує таке: банкрут не може впродовж п'яти років бути зареєстрований підприємцем, не може бути обраний або призначений одноосібним керівником юридичної особи, набувати майно у кредит, передавати майно в заставу тощо.
Однак і цей законопроект не підтримало банківське лобі в парламенті.
"Є побоювання, що такий закон може стати лазівкою для несплати боргів", - каже адвокат Василь ТИБІНКА.
На його думку, законопроект порушить права інших добросовісних платників. Якщо людей визнавати банкрутами, вони не платитимуть податків, що суперечить Податковому кодексу. А, згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", після ліквідації боржник взагалі виходить чистим і не обтяженим жодними боргами. Відтак, уникає відповідальності. Звичайно, банки будуть проти такого законодавства.
Що стосується інших країн, у яких діють аналогічні закони, то там уважно вивчаються такі випадки. Тривалий час проводиться слідство, яке скрупульозно з'ясовує всі обставини, зокрема чи справді людина збанкрутувала, чи немає зловживань.
Утім, і сьогодні ніщо не перешкоджає банкам та іншим фінансовим установам відтермінувати борг позичальника, якщо стан фізичної особи не дає їй змогу погасити заборгованість. Але банки вкрай неохоче йдуть на такий крок.
Виходом із ситуації, замінником закону про банкрутство фізичних осіб, як вважає В.Тибінка, є практика страхування кредитів фізичної особи на випадок фінансових ризиків. Якщо фізична особа бере у борг суму, яка перевищує 50 тис. грн, вона обов'язково мусить страхувати ризики. Інакше не отримає кредиту. Адже це може завдати збитків добросовісному банку.
Тим часом, як зазначає голова Всеукраїнської громадської організації "Українська палата арбітражних керуючих" Анатолій Родзинський, страхування ризиків приведе до того, що страхові компанії використовуватимуть право регресного стягнення з винних осіб. Таким чином, банк, можливо, не постраждає, якщо йому заплатить страхова компанія, а боржник не відчує різниці, оскільки страхова компанія стягуватиме з нього всю суму збитків.
Відсутність закону про банкрутство фізичної особи примушує банки вдаватися до послуг колекторів. Не секрет, що останні нерідко користуються забороненими методами повернення боргів. Бувало, вони збільшували борги фізичної особи-боржника у кілька разів. Інколи ж борг взагалі був вигаданим.
"У моїй практиці трапився випадок, коли після автомобільної ДТП колекторська фірма вимагала від фізичної особи відшкодування вартості пошкодженого автомобіля, як нового. Згідно із законодавством, відшкодування пошкоджених деталей автомобіля, які вже були в експлуатації, виконується відповідно до коефіцієнту зношеності. Лише після звернення в правоохоронні органи колектори дали спокій особі. А взагалі, я ніколи нікому зі своїх клієнтів не радив думати, що позичених коштів можна не віддати. Могло йтися тільки про реструктуризацію боргу", - каже В.Тибінка.
На думку фахівців, законопроект про запровадження банкрутства фізичних осіб - надзвичайно актуальний, оскільки Україна вже пережила кризу, коли багато боржників банків із різних причин не змогли повернути отриманих кредитів. І навіть коли в людей забирали іпотечне майно або предмет застави, вони все одно залишалися боржниками до кінця свого життя.
Сьогодні банки на мільярди гривень продають нові проблемні кредити колекторам та іншим фінансовим установам за 3–5% від їх номінальної вартості. Виробилася ціла система, коли доходи факторингових і колекторських компаній перевищують сотні відсотків. У результаті, окремі фінансові установи отримують чималі прибутки, тоді як їх боржники марно сподіваються позбутися кредитного ярма.
Вже незабаром Україну накриє друга хвиля боргових проблем, оскільки іпотечне та бізнес-кредитування призупинені, а банки займаються видачею споживчих кредитів під 60–80% на рік. Існує висока ймовірність того, що люди не зможуть розрахуватися з банками. А закону про банкрутство фізичних осіб в Україні досі немає. Отож позичальники ризикують стати постійними боржниками банків. Відтак, ці люди не будуть зацікавлені легально працювати, ховатимуть свої доходи, не сплачуватимуть податків, а економіка держави ще більше зануриться у тінь.
Коментарі
Данило ГЕТМАНЦЕВ, доктор юридичних наук, адвокат:
- Можна багато говорити про юридичну недосконалість законопроекту: це і судова підвідомчість спорів про банкрутство фізичних осіб, і визначення черговості задоволення вимог кредиторів, але в цілому не можемо не брати до уваги того, що потреба в нормативному регулюванні банкрутства фізичних осіб давно назріла, і всі учасники кредитних відносин це чудово розуміють. Ті ж таки фінансові установи, які незадоволені безладом у відносинах зі споживачами фінансових послуг, мали б найактивніше лобіювати ухвалення такого законопроекту. При цьому вони б мали можливість справді на якісному рівні внести необхідні, на їхню думку, і важливі положення, котрі б забезпечували інтереси кредиторів під час банкрутства. В будь-якій державі має існувати правовий механізм, який би забезпечував дотримання балансу інтересів учасників кредитних відносин. На це вказує світова практика. Фізичні особи, фізичні особи-підприємці, юридичні особи - рівноправні учасники цивільних відносин, тобто кожен із них несе певний майновий ризик, і на той випадок, якщо цей ризик матеріалізується у вигляді неплатоспроможності особи, він має бути врегульований у межах правового поля. Але виходить, що така можливість надається тільки двом останнім. Фізична особа, котра не спроможна задовольнити вимоги своїх кредиторів, залишається сам-на-сам зі своєю проблемою. Чинне законодавство робить її заручником кредиторів. Хіба це справедливо? Зрозуміло, кожен випадок неплатоспроможності фізичної особи має свої індивідуальні моменти, не виключено, що частина банкрутів користуватиметься можливостями, які надає закон, аби звільнитися від боргів. Щоб запобігти цьому, потрібно вдосконалювати українське законодавство, зокрема й доопрацьовувати згаданий автором статті законопроект, запроваджуючи нові механізми, котрі б одночасно ускладнювали зловживання з боку неплатоспроможних фізичних осіб і забезпечували захист інтересів як боржника, так і потенційних кредиторів.
Богдан КРУК, заступник директора юридичного департаменту ПАТ "Кредобанк":
- Банкрутство, за своєю природою, - негативне економічне явище, внаслідок якого потерпають кредитори неплатоспроможного боржника. Відповідно, процедура банкрутства спрямована на надання можливості всім кредиторам пропорційно й почергово задовольнити свої вимоги, причому в такий спосіб, аби забезпечити можливість відновлення платоспроможності боржника.
Однак зі змісту запропонованого законопроекту випливає, що його метою є лише надання можливості несумлінним боржникам ухилятися від сплати власних боргів, оголошуючи себе банкрутами. При цьому жодної відповідальності за "доведення себе до банкрутства" автори законопроекту не пропонують. Це при тому, що чинний Кримінальний кодекс встановлює відповідальність керівників/засновників юридичних осіб за "Доведення до банкрутства" або "Фіктивне банкрутство".
Як "покарання" для банкрута - фізичної особи в законопроекті передбачається заборона реєструватися підприємцем, займати керівні посади в підприємствах, отримувати кредити протягом п'яти років. Але такі обмеження нескладно обійти. А для державних службовців, зокрема й депутатів, вони і без того існують.
Можна сміливо констатувати, що зазначений законопроект - "антибанківський", оскільки лише заборгованості перед банками можуть перевищувати 150 мінімальних заробітних плат (заборгованості інших потенційних кредиторів - комунальників та податкової, як правило, на кілька порядків нижчі).
Крім того, автори законопроекту "легким помахом руки" віднесли заборгованості, забезпечені заставою, до третьої черги. Хоча в загальній процедурі банкрутства забезпечені заставою борги відносяться до першої черги.
При цьому в другу чергу погашення заборгованостей, тобто перед іпотекою та заставою (банківськими заборгованостями), автор законопроекту пропонує поставити "інші вимоги особистого характеру". Що на практиці призведе до появи в цій черзі вимог підставних осіб про відшкодування моральної шкоди і т.п., на яких спрямовуватимуться грошові потоки боржника, залишаючи з порожніми руками кредиторів наступних черг.
Крім того, пропозиція передати справи про банкрутство фізосіб із господарських судів до місцевих, якщо її прийняти, затягне розгляд таких справ до нескінченності. Слід зазначити, що місцеві суди не мають кадрів і технічної бази для розгляду таких справ. Уже не кажучи про те, що Цивільний процесуальний кодекс, на підставі якого розглядають справи місцеві суди, жодним чином не узгоджується із законодавством про банкрутство.
Анатолій РОДЗИНСЬКИЙ,
голова Всеукраїнської громадської організації "Українська палата арбітражних керуючих":
- Безумовно, борги потрібно віддавати. Але коли кредитні установи видають позичальникові кошти під 70–80% річних, вони закладають у вартість кредитів ризики від їх неповернення. І тому в усьому цивілізованому світі є процедура банкрутства фізичних осіб. Ця процедура є в Європі, Америці, Азії. Більше того, у США 99% від усіх процедур банкрутства - це банкрутство фізичних осіб. І лише відсоток становлять банкрутства юридичних осіб.
Чому так? Бо там держава турбується про долю своїх громадян. Там розуміють: якщо буде погано її громадянам, то погано буде й державі. І тому держава запроваджує механізм банкрутства фізичних осіб, який за певних обставин дозволяє фізичній особі звільнитися від боргового тягаря. Ідеться не про те, що, маючи майно, людина не повинна розрахуватися зі своїми кредиторами. Ні. Але коли в людини нічого немає, окрім боргів, які переслідуватимуть її все життя, то держава може або створити умови для звільнення цієї людини від боргів, і тоді вона працюватиме на економіку країни і сплачувати податки, або ж загнати цю людину в тінь.
Протестуючи проти прийняття цього закону, банки часто вдаються до аргументу, що зазначеним законом користуватимуться нечесні люди. Коли одна юридична особа надає іншій юридичній особі товар у кредит, вона сподівається, що з нею розрахуються. Але тут також є ризики. Банки - такі ж самі юридичні особи, вони не можуть застрахуватися на всі випадки життя. Вони продають гроші під досить пристойні відсотки як для споживчого кредитування. В окремих випадках кредитна ставка сягає 120–130%. Тому кредитна установа, яка визначає такі умови кредитного договору, має взяти на себе ризики, вона закладає їх у відсоткову ставку. Це вибір кредитної установи - давати людині кредити чи не давати. Відповідно, якщо прийнято рішення видати споживчий кредит, фізична особа відповідає всім належним їй майном. Але якщо майна немає, коли й стягнути нічого, - тоді є два виходи. Або ця фізична особа стане пожиттєвим боржником банку, від чого програють суспільство й держава, або через закон про банкрутство фізичної особи її заборгованість буде списано. І останнє: чому держава повинна опікуватися не долями власних громадян, а, наприклад, комерційним ризиком деяких фінансових установ?
Денис СЕМЕНЮТА,
адвокат (Західна консалтингова група):
- Це питання банку - перевіряти платоспроможність своїх клієнтів, а не роздавати гроші праворуч і ліворуч. У цивілізованих країнах кредит забезпечується тільки вартістю заставного майна. Якщо позичальник не в змозі оплатити кредит, майно реалізують, і людина більше нічого не винна. В Україні інша ситуація: банки за копійки продають заставне майно, людина фактично втрачає предмет, на купівлю якого брала кошти, та ще й залишається винною.
Нині повторюється ситуація 2008 р., коли кредити роздавали всім охочим. Виникає подвійна загроза. З одного боку, це пастка для позичальників, які в найближчій перспективі не зможуть повернути борги. З іншого - у далекій перспективі це може бути пасткою і для банків, які не зможуть повернути собі позичені гроші.