Зі стану ринку зайнятості можна судити як про стан економіки, так і про ступінь соціального добробуту суспільства. Негативні процеси, які відбуваються на ринку праці, болісно позначаються на всіх сторонах життя населення, підвищують соціальну напругу в суспільстві. У країні фіксується падіння зайнятості. Напередодні нового року та на його початку люди почали масово отримувати на руки трудові книжки - їхніх послуг більше не потребують. Експерти передрікають невтішну перспективу: оскільки закордонні інвестори згортають свій бізнес в Україні, а вітчизняні підприємці знижують активність, негативні тенденції загострюватимуться. На нинішньому ринку праці експерти дедалі частіше відзначають ознаки ситуації, подібної до тієї, що спостерігалася в кризові 90-ті.
Зведення про втрати
Повідомлення з трудових "фронтів" нагадують фронтові зведення про втрати. Скорочення на вітчизняних автозаводах не тільки загрожують звільненням їхнім працівникам, а й ставлять у цікаве становище без малого 1000 підприємств, які виготовляють комплектуючі. Представництва сервісно-збутової мережі "Богдан-авто" в Запоріжжі, Кіровограді, Дніпропетровську, Кременчуці, Сумах, Житомирі, Черкасах, Вінниці припиняють свою діяльність у зв'язку із загрозою ліквідації. Скорочують працівників металургійних, гірничо-збагачувальних комбінатів, вугільної промисловості, машинобудування, - список втрат на виробництві можна продовжити.
Геть затюкані контролюючими та фіскальними органами власники середнього й малого бізнесу поспішають його позбутися. Так, за даними порталу Slando, у грудні минулого року на ньому щодня з'являлося до 100 оголошень про продаж бізнесу, а в січні нинішнього їх зафіксовано вже 150. Продаються СТО - за 80 тис. грн., аптеки - за 50 тис. у.о. Покупців особливо не спостерігається, а доля персоналу, який працює на об'єктах, що продаються, туманна.
Тенденція скорочення персоналу може торкнутися банківської сфери, адже після владних кульбітів з курсом гривні у вкладників навряд чи зміцниться довіра до цих установ. На контори теж немає сенсу сподіватися. Аналітики порталу з працевлаштування rabota.ua констатують: "Кількість охочих улаштуватися в адміністративну сферу торік у 1,5 разу перевищувала кількість вакансій".
Минулий рік, трохи потішивши в першому півріччі, у другому з лишком підніс негатив у вигляді скорочення кількості вакансій та зниження активності роботодавців щодо пропонування нових робочих місць. Експерти оцінюють зменшення на 20-30% у цілому по ринку і стверджують, що це аж ніяк не ознака сезонного коливання.
І нинішня ситуація поки що не додає оптимізму. За інформацією Державної служби статистики, до початку 2014 р. офіційний рівень безробіття підвищився на 0,3 в.п. - до 1,8%. На цей час у Державній службі зайнятості було зареєстровано 423,8 тис. безробітних, а кількість безробітних, які отримали держдопомогу, становила 402,1 тис. осіб, середній розмір такої допомоги - 1172 грн.
Проте не все так однозначно. Офіційна статистика якось соромливо замовчує те, що давно всім відомо. Те, що не всі вчасно отримують горезвісну держдопомогу "на випадок безробіття". Те, що в низці установ люди працюють на
пів-, а то й чверть ставки або по півмісяця, а на іншу половину пишуть заяви "за свій кошт. Те, що компанії знову вмикають кадровий і, відповідно, фінансовий режим економії.
Навіть на цьому, досить песимістичному, тлі вражають дані дослідження порталу rabota.ua. За його результатами кожний 10-й респондент з погляду професійних досягнень вкрай не задоволений минулим роком. 60% респондентів покладають на рік, що настав, надії на зміну місця роботи. Близько половини (49%) співробітників українських компаній розглядають пропозиції від інших роботодавців. Ще 34% респондентів активно цікавляться вакансіями, бо на даний момент не мають роботи.
Коли я розповідаю синові та його ровесникам про те, як у часи мого студентства деякі молоді люди переходили зі стаціонарної форми навчання на заочну або вечірню, укладали фіктивні шлюби, шукали інші лазівки - аби тільки не потрапити під "розподіл", - ті хоча й слухають, але відчувається, що не розуміють, про що йдеться. І не дивно. За кілька десятиліть ситуація на вітчизняному ринку праці перевернулася буквально з ніг на голову: якщо молодь 80-х уникала працевлаштування, то нинішня - стикається з проблемами шукаючи перше робоче місце. Мабуть, молодим людям, які з недовірою слухають про порівняно спокійні 80-ті, "лихі" 90-ті, слід звикати до того, що бурхливого зростання ринку праці в нас нині немає. Зовсім немає. І невідомо, коли буде. І що період соціальних ліфтів закінчився. А робота потрібна, із цього й слід виходити.
ОБСЄ і ЮНЕСКО
вам на допомогу!
Чиновники хваляться, що левова частка надходжень валюти в нашу країну припадає на т.зв. заробітчан. Вдумайтеся: вагомий валютний потік надходить не від зарубіжних інвесторів, не від міжнародних траншів. Він збирається в струмочки від тих, кому, по суті, не знайшлося місця на вітчизняному ринку праці і хто нелегкою роботою, на шкоду сім'ям, дітям, особистому життю, а деколи й здоров'ю, будує свій добробут, а тепер, виявляється, і добробут країни, яка, власне кажучи, вказала їм на двері... Либонь є чим пишатися...
Не секрет, що нині вихідці з України працюють практично скрізь, адже близько мільйона людей виїжджає з країни щорічно, правдами й неправдами, легально або нелегально "на заробітки". Вони представлені в багатьох чужоземних країнах у різних напрямах і галузях. Цьому сприяють знання, досвід наших земляків, вміння вчитися і виживати, прагнення знайти себе й своє місце в житті. Ясна річ, що такий "багаж" настільки діяльних людей міг би придатися й рідній країні, але про створення якихось умов для їх повернення щось не чути. Та й навіщо? Це ж, дивись, доведеться поліпшувати інвестиційний клімат, займатися врегулюванням бізнес-середовища для середнього, а особливо, для малого бізнесу, впроваджувати якісь не паперові, а реальні прогресивні реформи, а то й боротися з корупцією... Зрозуміло, що боротися із самим собою важко. От і залишається все як є. Процесу старіння населення ніхто не скасовував, безробіття теж нікуди не поділося, ті, хто міг, виїхали. Хоча б до сусідніх країн - Росії, Польщі, Румунії.
Слід відзначити тренд останнього часу - прагнення співвітчизників уже якщо не виїхати на заробітки за кордон, то бодай у масштабах країни влаштуватися до міжнародної компанії зі світовим ім'ям. Так, за даними, наданими міжнародним кадровим порталом HeadHunter, здобувачі роботи створюють близько мільйона пошукових запитів щомісяця. Показово, що в числі лідерів за кількістю пошукових запитів - "Сбербанк России". Майже в 20% запитів люди намагаються знайти роботу в таких відомих компаніях, як Nestle (15 тис. запитів) і Danone (12 тис. запитів). Далі йдуть L'Oreal, Deloitte, British American Tobacco, Samsung, Siemens, Coca-cola, Kraft Foods та їм подібні.
Згідно з даними кадрового порталу HeadHunter, наші співвітчизники не проти також працювати в ОБСЄ (3 тис. запитів), аеропортах (3 тис. запитів), ЮНЕСКО (1 тис. запитів). Як мінімум 5 тис. здобувачів заглядають у пошуках роботи на сторінки закордонних посольств. Щодо останнього, то доньці однієї з колег (розумниці з вищою освітою та знанням кількох мов) пощастило влаштуватися в одне з посольств, розташованих у Києві. Ось що вона розповіла:
- Я відповідаю за весь тамтешній побут, життєзабезпечення нашої установи. Стежу, щоб у всіх було все необхідне. Буває, сиджу й на ресепшені, на мені - первинний прийом і супроводження гостей, чай-кава, канцелярія, закупівля потрібних товарів, рахунки, пошта. Словом, стараюся, щоб усі були задоволені. Напевно, найбільше моїм нинішнім обов'язкам підійшло б визначення "господиня офісу".
А в наш час це називалося "куди пошлють". Звичайно, кожен сам має право вибирати роботу. Але залишається відкритим питання: навіщо було вчитися п'ять років у політеху? Адже щоб виконувати команди "подай-принеси", вищої освіти не потрібно. Та й рівень очікувань у сучасної тямущої дівчини явно вищий, ніж просто бути "на посилках". Але в нинішній ситуації вона й цьому рада і дорожить своїм робочим місцем. Подібних історій безліч, особливо в столиці. Людей, згодних бути останнім гвинтиком у механізмі іноземних компаній, вистачає. Нікого вже не дивують кухарі з дипломами інженерів, завгоспи-гуманітарії, секретарі - фотомоделі, що не відбулися, і т.п. Вони готові наступити "на горло" своїм запитам і самооцінці в обмін на роботу й зарплату в стабільному колективі і навіть платити за це: іногородні роками орендують недешеве столичне житло. Засуджувати їх не варто, бо вітчизняні компанії не завжди можуть запропонувати й таке.
Оптимізація штатів
і дефіцит "синіх комірців"
Зарплата - показник благополуччя економіки. Який рівень зайнятості в країні, приблизно така ж і зарплатня. Вищі чиновники час від часу декларують чергове "покращення" завдяки т.зв. соціальним ініціативам, а насправді - "переливання з пустого в порожнє". Після кожного задекларованого підвищення зарплати в місцевого самоврядування головний біль: звідки взяти гроші? І відповідь знаходиться: з розвитку. У результаті в конторах гроші отримують, а, наприклад, у трамвайно-тролейбусному депо водії голодують.
Подібне вже було. У ті ж таки "лихі" 90-ті. Як і те, що деякі роботодавці не платили зарплати, а отримували... від своїх же працівників гроші, щоб ті значилися на робочому місці, бо людям потрібен виробничий стаж, що впливає на пенсію... Отже, час "мертвих душ" повертається. А ще зараз роботодавці, як і в 90-ті, користуючись правом сильного, приводять за руку "свою" людину і, посилаючись на т.зв. оптимізацію штату, пропонують підлеглим оперативно звільнити займане місце, - настільки дешево тепер цінується робоча одиниця...
Період відносного затишку на ринку праці не був використаний для підвищення якості робочих місць, зміни структури промисловості, сільського господарства, і робоча сила подешевшала. "Робсила" потрібна, але не шанується, судячи з оцінки її праці. Фахівці шокують підрахунками: на початок 90-х, які всі гудять, частка оплати праці в собівартості продукції становила близько 33%. У наш час ми переживаємо навіть не повторення пройденого, а просто кризу: частка оплати праці в собівартості продукції скотилася, в середньому, до 10-12%. Але й це лише середня температура по лікарні - коли нагорі пропасниця, а в морзі всі холодні. Судіть самі: у сфері сільського господарства цей показник становить близько 7%, а в металургії (у деякі місяці) скочується до 1%.
Однак навіть за такого розкладу сьогодні практично в кожній сфері є дефіцит хороших фахівців. Тренд останнього часу й прогноз оптимізації кадрів на майбутнє - потреба роботодавців в "універсальних солдатах", готових суміщати кілька спеціальностей. Серед найзатребуваніших у 2014 р. - сфера IT, де, крім фахівців з аутсорсингу, будуть потрібні розробники Java, C++, NET, інших мов програмування, розробники під мобільні платформи, співробітники для інтернет-комерції. Експерти стверджують, що хороші перспективи розвитку - в агросекторі. Утім, сільгосппрофесії популярністю не користуються, а зоотехніків, агрономів, ветеринарів на селі вдень зі свічкою не знайдеш. Серед фаворитів ринку праці, як і раніше, менеджери з продажу.
Рекорди за ступенем дефіцитності нині б'ють "сині комірці", тобто представники робітничих спеціальностей. І дефіцит цей, за прогнозами спостерігачів, зростатиме. Як сумно жартують у кадрових агентствах: "думати є кому, орати нікому". На початок нинішнього року Мінекономрозвитку надало громадськості попередні дані потреби в робочій силі за видами економічної діяльності та профгрупами. Результати прогнозів: найбільша потреба в робочих руках нинішнього року відчуватиметься в сільському й лісовому господарстві, рибальстві й рибництві (майже 45%), а також у промисловості - майже 30%.
За даними дослідження кадрового порталу HeadHunter, попит на робітничий персонал, що нині спостерігається, приречений на постійне зростання. Тільки за минулий рік кількість робітничих вакансій зросла на 22%. Водночас фіксується й конкуренція в робітничій сфері. Найвища - серед зварників (на одну вакансію - 1,9 резюме), сантехників (1,7 резюме), електриків (1,6 резюме), слюсарів (1,3 резюме на місце). Звичайно, показники середні, але тенденція все-таки проступає. А от двірників і прибиральниць роботодавцям поки що не вистачає.
З позитивних моментів - робітничі професії, як правило, відкриті для людей, які не мають досвіду роботи. Тому не дивно, що дедалі частіше можна почути поради фахівців, особливо для молоді: у нинішніх умовах зовсім не соромно розпочати трудову біографію саме з робітничої спеціальності.