"Хто ви такий?" - ця фраза, кинута французом Жераром Депардьє у відкритому листі своєму колишньому президентові, цілком має право стати крилатою не тільки на європейському, а й на пострадянському просторі. Якщо відійти від показної демонстративності жесту, її істинний зміст полягає в тому, що ви - президент, а я - платник податків. Вас обрав народ для виконання певних, хоча й дуже почесних, обов'язків. Я, в міру своїх сил і можливостей, також не втікаю від своїх і працюю під управлінням "невидимої руки ринку" й "вертикалі влади". Тому наша принципова рівність у тому, що кожен виконує свої обов'язки. І підкоряється в цих рамках рівно настільки, наскільки дії кожного не суперечать інтересам держави і суспільства. Щойно цей принцип порушується, вся вертикаль службової або громадянської покори негайно валиться. Або якийсь час підтримується, але вже іншими, неслужбовими засобами.
Тому насправді добропорядні службові стосунки можуть будуватися тільки на взаємоповазі: я підкоряюся тобі, наскільки це мусить бути в рамках твоїх службових обов'язків і для досягнення поставленої загальної мети. Всі інші типи стосунків підпадають під визначення "злочинного наказу", яке час
від часу з'являється в статутах наших Збройних сил, а потім знову зникає.
Тепер перенесімося у сферу відносин, як кажуть, громадянсько-правових. "Податком є обов'язковий безумовний платіж до відповідного бюджету" (п. 6.1 Податкового кодексу). Влада вдає, що встановлює "безумовні" правила гри, платники податків удають, що підкоряються. Майже як у Франції. Перед законом усі рівні. Але чи багато хто насправді ризикне зупинити когось із численних перевіряльників вигуком: "Хто ви такий?". Та ні, на жаль, мало хто. Це як "Журнал реєстрації перевірок". Начебто давно впроваджується всевишнім державним повелінням, але так і не поспішає знайти своє місце на кожному підприємстві. Бо до офіційного запису пером на папері все ще можна вирішити миром, а от після такого запису це вже проблематично, або коштуватиме дорожче. Тому про всяк випадок перевіряльника зустрічають поглядом "Чого зволите?".
А тим часом насправді це не такий уже слабкий критерій правовідносин - чи можете ви чергового перевіряльника зустріти вигуком: "Хто ви такий?". Ось Депардьє зміг. Хоча й дорогою ціною. Познущалися з нього у пресі, але потім Конституційний суд "зважив на становище", і от, дивись, назад у громадянство запрошують. Без усяких податків на розкіш, які виявилися несподівано "не відповідними Конституції". Бо не стала зупинятися людина на проміжному рішенні: "Вам - офшори, нам - єдиний податок", і вчасно грюкнула дверима. Та так, що тиньк у російській Мордовії посипався. Це вам не завдавати тихої шкоди майданній плитці, встановлюючи намети і тихо шепочучи: "Ну хоча б єдиний податок залишіть...".
Тому відійдімо від оцінок "сьогодні податкова система стала кращою, ніж учора, а завтра буде кращою, ніж сьогодні", "податки знижуються й знижуються". Реально діючою система стане лише тоді, коли нового перевіряльника в міру неввічливо зустрічатимуть вигуком: "Хто ви такий?". І це буде першою тестовою фразою, на підставі якої є сенс припустити, що на підприємстві все нормально. Тобто податки знижено до такого рівня, що їх можна реально платити, конкуренти не дошкуляють, бо платять аналогічно, і платити всі ці податки не шкода, бо бачиш, що все навколо на ці гроші поліпшується й поліпшується. А тут приперся якийсь із податкової, і чого, питається?