Ще трохи - і Микола Янович рафінованою українською оголосить нинішній рік Роком села. І ця тирада буде логічним продовженням того словесного домкрата, яким влада поки що підтримує некерований аграрний сектор. А от дії...
Як сіяти зернові, то Кабмін погейкує на аграріїв - «но!» А тільки-но ті намірилися спродати зайве збіжжя за кордон, натягнув віжки - «тпру!» Із гречкою теж незрозуміла сіпанина. Та хіба лише з нею! Уряд запевняє, що підстав для подорожчання хліба немає, а він усе одно додає у ціні. Намагаємося спрямувати цукор на Росію, а вона ні в яку: ні 300 тис. тонн не хоче безмитно купувати, ні 100 тис. То, може, нашим очільникам час зупинитися? Самим же не вистачає отого недешевого солодкого продукту!
Можливо, уряду і вдасться «умаслити» гречану кашу, оскільки гречку включили до об’єктів державного цінового регулювання. Ну, засіємо нею півкраїни. Але чи можуть чиновники гарантувати, що нинішнього сезону на цінову Говерлу не здійметься, приміром, пшоно? Сумніваюся! І посівів проса буде вдосталь, і віників нав’яжемо на всю Європу, а крупа стане дефіцитом...
Та коли у рослинництві загнуздати цінові стрибки можна порівняно швидко - посіяв-зібрав, то у тваринництві, особливо молочному скотарстві, вирівнювати ситуацію треба набагато довше. Рівняли протягом двадцяти років, а що маємо? Безбожно втрачаючи молочне стадо, Україна вже переступила поріг, за яким - продовольча небезпека. Чи розбудить хоч ця загроза Міністерство аграрної політики та продовольства (наче продовольство, як і рослинництво з тваринництвом - не складові цієї політики), яке й досі не визначилося зі стратегією у галузі?
Пишемо вилами по... молоку
Уряд Азарова відкинув тимошенківські реформи в аграрному секторі як хибні. Можливо, і правильно. Бо за затвердженою 10 грудня 2007 року галузевою програмою, Україна торік мала би надоїти від 4,1 млн. корів аж 16 млн. тонн молока.
Сьогодні можна констатувати, що хлопці таки добряче перегнули із цифровими «маяками»: надоїли лише половину від запланованого. Та й корів аж ніяк не побільшало. Між тим от-от мине рік роботи нової команди. Чи запропонував бодай хтось своє бачення розв’язку «молочної» проблеми навзамін тієї фантасмагоричної програми?
Опускаю дискусійні балачки, до яких вдавалися очільники Мінагропроду, - щодо промислового виробництва молока. Найчастіше цементуючою основою у цій справі називали агрохолдинги. Мабуть, тому, що в них найбільше сільськогосподарських земель, і, за задумом чиновників, частину з них бізнесові структури залюбки відведуть під кормову групу для молочного стада.
Одначе не вийшло. І не лише тому, що аграрне відомство у бік великих агроформувань не зробило жодного добросусідського кроку. Як і в протилежний - до господарств населення, яке утримує 2 млн. 153 тис. корів. Тому вкотре заговорили про сімейні ферми, молочарські кооперативи - влада ладна виділити на їхній розвиток аж 360 млн. грн. Тут хоч би за соломинку вчепитися!
Якби Денні Де Віто, котрий дебютував як режисер у кінострічці «Скинь маму з поїзда», надумав зняти в Україні продовження чорної комедії під назвою «Утопи тата в молоці», то проблем з акторами у нього не виникло б. Їх у нас вистачає в усіх гілках влади. А от із «натурою» - молоком - сутужніше. Довелося б доставляти цистернами із Білорусі, президент якої у розмові зі мною запевняв, що слідом за вершковим маслом він готовий відправляти до нас ешелони із салом, молоком, бульбою... І ми прийматимемо, якщо власної клепки бракує.
З останніх 20 років найуспішнішим для молочної галузі видався 1990-й. Тоді Україна надоїла 24,5 млн. тонн молока, з яких 18,6 млн. переробила. Не зупинятимуся на методах, за якими обчислювали ці цифри. Але якби нині статистична похибка баражувала у межах 10%, як тоді, ми оперували б зовсім іншими показниками. І тверезо дискутували про реформи.
Так от, 1990 року у сільгосппідприємствах було 6 млн. 191 тис. корів, а в населення - лише 2 млн. 187 тис. А що ж зосталося? 2 млн. 757 тис.! У всіх категоріях господарств! Причому в агроформуваннях поголів’я скоротилося вдесятеро(!), а в населення - залишилося майже незмінним.
І саме на обійстях селян відбуваються дива. 1990 року «подвірні» корови дали 5,8 млн. тонн молока, а 2009-го - вже 9,4 млн. Повторюю: поголів’я не змінилося.
Це - дані державної статзвітності. Тобто за роки незалежності у селянських господарствах стався стрімкий злет надоїв. За рахунок чого? Що, селекціонери, ветеринари працювали виключно на Марусину з Іваном? Що, кормова база у дядька з тіткою стала удвічі ситнішою? Вони як тримали у хліві безпородну корівчину-другу, так і тримають. Як годували буряками, сінажем, так і продовжують. Це за колгоспного ладу їдло у годівницях було калорійнішим за рахунок поцуплених комбікормів, силосу, жому.
Тобто, по суті, нічого не змінилося, зате зросла в ціні нечувана статистика. Маніпулятивна. Якщо нею послуговуватиметься уряд Азарова, то його програми виглядатимуть близнюками туманних концепцій попереднього складу Кабміну.
В аналітиків Союзу молочних підприємств України своя арифметика. Від селянських корів, як і 1990 року, по правді, надоїли 5 млн. 800 тис. тонн молока. Плюс 2 млн. 200 тис. тонн - удій сільгосппідприємств. Оці валові 8 млн. тонн молока - те, чим реально може пишатися Україна. Виходить, 3 млн. 700 тис. тонн - приписки?
Гаразд, погодимося із тим, що селяни майже подвоїли виробництво молока. Тоді логічно запитати їх: і куди ж діваєте стільки? 2009 року із надоєних 11,7 млн. тонн на переробку надійшло лише 4,7 млн. Тобто 7 млн. тонн залишилося на подвір’ях. Реалізовували їх за трьома адресами: внутрішнє споживання, випоювання поросят, телят і продаж на базарі.
Мене змушують повірити, що третина громадян України, котрі мешкають у сільській місцевості, випивають і з’їдають молочних продуктів більше, ніж 30 млн. жителів міст? Отже, і баланс споживання молочних продуктів, який затверджують Мінекономіки із МінАП, - результат усе тих же маніпуляцій?
За не надуманими даними Союзу молочних підприємств, загальний фонд споживання молочних продуктів, включаючи імпорт, становить 6 млн. 840 тис. тонн. Розділіть їх на 45 млн. ще живих українців. І скільки припадає? 152 кг на кожного! Хоча офіційна статистика твердить, що більше: 213-215. Але й за притягнутого за вуха показника ми не дотягуємо до науково обгрунтованої фізіологічної норми - 380 кг.
Про що це сигналізує? Що продовольча безпека, про яку так розпинається уряд, переросла у продовольчу небезпеку. Нехай вже мені, пенсіонерові, до лампади оті амінокислоти, кальцій, вуглеводи. Я «набрав» їх у школі, де щодня обов’язковими були склянка молока з булочкою. А нинішня юнь, майбутнє нашої нації, що непритомніє і вмирає на уроках фізкультури, пітніє під вагою автомата в армії... Із чого в неї формується скелет, накопичується енергетика? Із «шайби» вітаміну С?
Ціна з «причепом»
Не став переломним для молочного скотарства України і рік минулий: скорочується поголів’я, зменшується обсяг зданого на переробку молока, перебої із виплатою державних дотацій, дефіцит сировини… Тому 2010 року внутрішні ціни на неї переплюнули навіть європейські, а відтак, на 40% подорожчали і молочні продукти.
Ох, і дісталося за цю ціну переробникам від прем’єра! На початку червня минулого року Микола Азаров, обурений низькими закупівельними цінами на молоко, обізвав виробничників «баришниками» і паразитами. З легкої руки Миколи Яновича я пропоную ввести ці поняття у повсякденний словник апарату Кабміну!
Якщо ж серйозно, то технологічно-ціновий ланцюжок у молоковиробництві - це те саме, що тектонічні розлами і зсуви: у них треба кумекати. Знати, коли відбуваються цінові спади, а коли крива повзе вгору, від чого коливається ціновий маятник - від сезонності чи затовареності твердими сирами, від яких раптово відвернула носа Росія, і через це замість традиційних 5 тис. тонн на складах каменіють 20 тис.
У Європі також оперують «літньою» і «зимовою» цінами, але різниця між ними становить 10-15%. Бо тамтешній фермер планує запуск корів так, щоб розтелення відбувалося планомірно упродовж року, а не масово, взимку, як у нас. Відтак, і молокопереробні підприємства на Заході працюють без пікових навантажень. А в нас 65% молока виробляють у весняно-літній період, а 35 - в осінньо-зимовий.
Лише збагнувши ці реалії, уряд зможе цивілізовано впливати на ціни - бюджетною підтримкою сільгосптоваровиробників, інтервенціями із Держрезерву чи впорскуванням імпорту за міждержавними угодами. А в незнанні завжди винна... невістка.
Молокопереробники вже зжилися із цією роллю. Підупала ціна на молоко - Антимонопольний комітет тут як тут: монопольна змова, ознаки узгоджених дій... Підскочили ціни на готову продукцію - знову вигулькує АМКУ: монопольна змова, ознаки узгоджених дій...
А де було це всевидюче око, коли наприкінці літа 2010 року чотири мультинаціональні молочні компанії, що панують на третині українського ринку, одночасно почали накручувати ціну на сировину? І, швидше за все, з переляку. Через спекотне літо надої скоротилися на 30%, і от щоби не залишитися без роботи в осінньо-зимовий період, квартет почав запасатися сировиною, вдавшись до цінового марш-кидка. Тоді АМКУ не вдарив на сполох, бо навіть невмотивовано завищена ціна на сировину - це на руку сільгосптоваровиробникові, про підтримку якого славословить уряд.
На ринку сировини почався справжній бум. Заохочуючи вищою ціною, четвірка по-злодійськи відбирала постійних клієнтів у своїх конкурентів. Звісно, не всім 250 підприємствам, що працюють у молочному бізнесі, вистачило сил тягатися із транснаціональними монстрами. Хіба що лідируючій десятці. Проте й вона не завжди могла переплачувати надміру, оскільки це позначалося на собівартості продукції.
У період спровокованого дефіциту молоко опинилося «на колесах». Сільгоспвиробник під’їжджав до воріт молочарні і диктував менеджеру: платіть стільки-то, а ні - їду до ваших конкурентів. Шантажисти не переймалися проблемами ні переробників, ні торгівлі, ні споживачів. Їх передусім цікавив власний зиск.
У жовтні 2010 року закупівельна ціна заступила навіть за європейську межу - 4,20-4,30 грн. за літр. Без ПДВ - це 34 євроценти, тоді як у Європі ціна не перевищувала 30 центів. Якщо ж перевести надоєний літраж-тоннаж у базові показники (в Європі жир - 4,2%, білок - 3,4%; в Україні відповідно - 3,4 і 3%), то українська ціна виявиться ще вищою.
Цінова пружина практично вперлася у купівельну спроможність споживача, і він перестав купувати молочні продукти навіть економ-сегмента: традиційні молоко, кефір, сметану, сир.
«Але тут прийшов Кіндзюліс і сказав...» Ну, хіба міг пройти повз таку цінову веремію Антимонопольний комітет? 5 листопада 2010 року він зобов’язав 11 молокопереробних підприємств поетапно знизити оптово-відпускні ціни на молоко, сметану, вершкове масло і твердий сир. І хто дорікне шановній інституції у бездіяльності? Адже вона захистила інтереси як аграріїв, так і споживачів.
От тільки де після цього опинилися переробники… Парадокс, але, входячи у зиму, вони почали знижувати закупівельні ціни на молоко, бо до цього змушували нереалізовані запаси.
Фіаско зазнала не лише четвірка «революціонерів» - уся галузь. А оскільки вона на 95% легальна, то можна сказати, що з усієї когорти молокопереробних підприємств лише кілька зустріли 2011 рік успішно. Загальний же рівень прибутковості не перевищив 5%, і цього вистачає лише, щоб вижити. Про кошти на модернізацію, а її потребують 60% підприємств, їх власники навіть не згадують.
Я - за високу ціну для сільгосптоваровиробника. Але чи завжди вона співвідносна із якістю сировини?
За радянських часів молоко від колгоспів і радгоспів було основним джерелом переробки. Його якості домагалися за рахунок раціону годівлі, однопорідності стада, епізоотичного благополуччя. 1990 року товарність молока у сільгосппідприємствах становила 95%. Тобто майже весь удій здавали на переробку, тоді як селянське молоко в обсязі 185 тис. тонн займало мізерний сегмент. За роки незалежності він розширився, але й тепер молочарі називають його додатковим джерелом. Причому непевним (з огляду на якість). Чи не є це упередженістю?
В європейського фермера навіть на думку не спаде втелющити молочарні ерзац-молоко. Він зі шкури пнеться, аби його сировина відповідала загальноприйнятим вимогам. А якщо її, бува, бракують, то він не спроваджує тихцем це пійло на інший молокопереробний комбінат. По-перше, не та ментальність і, по-друге, власник іншої молочарні також не переступить через згадані вимоги.
Не очорнятиму всіх вітчизняних здавачів молока, однак серед селян раз по раз виявляють фальсифікаторів. Є вони і серед посередницьких структур - закупівельних організацій. Обидві категорії наловчилися молоко з допомогою «хімії» - від господарського мила до антибіотиків - перетворювати на молочний «коктейль Молотова». «Вибухає» він у шлунку кожного з нас по-різному, але неодмінно з якимись болячками.
Допоки ж молоко якісне і «домішане» - в одній ціні, ручаюся: ерзац не потрапляє на єдиний новозбудований молочний комбінат в Україні. На електронному pH-метрі кислотність визначають протягом кількох секунд із точністю до сотих. Те ж і по інших показниках: жиру, білку, сухих речовинах, забрудненості, термостійкості...
Але одним експрес-аналізом тут не обмежуються. Молоко продовжують анатомувати у бактеріологічній лабораторії, що відповідає європейським вимогам. За нині діючими в Україні нормативами молоко перевіряють на вміст антибіотиків раз на півроку, на комбінаті - щодня. Більше того, кожну секцію молоковоза… Три системи дають змогу виявити залишки 37 препаратів, якими лікують тварин, тобто наявність інгібіторів, що неприпустимо для виробництва якісної продукції.
Чи можуть конкурувати з флагманом галузі підприємства, які послуговуються ще радянськими pH-метрами? Поки налаштуєш-відкалібруєш, хвилин із п’ятнадцять спливе. Про антибіотики взагалі мовчу.
На одному підприємстві, що переробляє 10 тонн сировини на добу, мені хвалилися, що в них молоко у сенсі бактеріальної забрудненості - надчисте. 10 тис. бактерій в одному грамі! І це при тому, що у вітчизняному молоці екстра-класу допускається 300 тис. бактерій, а 30 тис. - ідеальний варіант для Європи. А тут - задрипаний райцентр і така «космічна» стерильність. Це вже пізніше з’ясували, звідки ноги ростуть. Якби технолог зробила тест на вміст антибіотиків, то жахнулася б: отой «надчистий» грам аж кишів ними!
З’ясувалося, що в найближчій артілі частину корів вакцинували від маститу. І в цьому ніхто не вбачає підступних намірів. Біда в іншому: молоко від хворих корів зливали у цистерну зі «здоровим», і наявні інгібітори вбивали все живе. Їх не видалиш під час технологічного процесу, навіть за температурної обробки. А вони ж нейтралізують кисломолочні бактерії, тому дивно, що підприємство примудрялося виробляти серед іншого і кефір.
Часто така «бовтанка» і стає вже згадуваним «молоком на колесах». На одному молокозаводі не візьмуть, то на другому приймуть вищим сортом. Навіть знаючи про присутність антибіотиків. Бо переробник завжди балансує. Приймеш некондиційну сировину - ризикуєш опинитися «під ковпаком». Відмовиш - зменшиш вихід готової продукції. Отут із затінку і повинен вийти державний ветеринарний лікар.
За великим рахунком, він і не ховається. Починаючи із 2001 року представник ветеринарної служби «приписаний» до кожного м’ясо-молочного переробного підприємства. Але до чого зводиться роль інспектора? До виписки ветеринарного свідоцтва форми №2 на вже готову продукцію.
Хоча, як на мене, ветеринарна служба передусім мусить опікуватися тим, щоби молоко надходило від благополучних господарств, селянських дворів і відповідало державним стандартам. А для цього «сільські» ветеринарні інспектори мають розпочинати свій робочий день із молокоприймального пункту. Певен, професійний бар’єр віднадить несумлінних - як здавачів сировини, так і її покупців-переробників.
Та найцікавіше починається тоді, коли готова продукція минає заводську браму і прямує у магазини, супер-, мега- і гіпермаркети. Щоб переступити поріг торговельної мережі, молокозавод мусить придбати «вхідний квиток», заплативши 50 тис. дол. Окрім цього, з вас раз на рік здирають ще й таксу за асортимент. У різних ритейлерів - по-різному.
Приміром, виставив на полиці у супермаркеті «Чоп-шоп» молоко - поклади дядечкові-торговцю у кишеню 100 дол., ряжанку - 100, кефір - ще 100 дол. А сусідній «Гоп-стоп» за кожен продукт стягне з вас уже по
200 дол. Коли ж ви облюбували гіпермаркет «Трал-вал», який розташувався на перехресті людських потоків, то будьте готові, крім зазначених сум, розщедритися ще й на власну полицю. Тобто залежно від статків ви можете розташувати свої 10-15 позицій на стелажі метрової довжини або десятиметрової. Цю плату іменують «фейсингом».
Утім, і це ще не край здирництва. Наприкінці місяця за підсумками продажу ви зобов’язані сплатити «бонус» із загальної суми - 5-9%. Оці так звані місячні підприємство сплачує по перерахунку. Зрозуміло, що сумарні маркетингові «вхідні» молокопереробний комбінат компенсує... ціною на готову продукцію. Дешева вона чи дорога, магазину від того ні холодно, ні жарко. Не продали - забирай назад. І молококомбінат, витрачаючи додаткові кошти, її утилізує.
Не знаю, чи саме так деталізувала маркетинговий ланцюжок Миколі Азарову адміністрація супермаркету в Одесі, до якого прем’єр завітав із цікавості. Принаймні коли в столиці виникла ідея зібрати усіх докупи - сільгоспвиробників, молочарів, торговців - і в присутності журналістів відстежити маркетингово-цінову ходу молока від корови до покупця, то саме ритейлери категорично виступили проти гласності. Можливо, секрети знають ті, хто в уряді лобіює їхні інтереси?
Я проти того, аби бирку «баришники» з однієї шиї перечіплювали на іншу. Але якщо влада декларує, що створила рівні умови конкуренції, чому ж тоді «Чоп-шоп», «Гоп-стоп» із «Трал-валом» згадуваним чотирьом мультинаціональним молочним компаніям виручку повертають протягом тижня, а рідним, українським - через місяць-півтора? По суті, ритейлери послуговуються дармовими інвестиціями.
До слова, свого часу Кабмін прийняв постанову, за якою магазини мусили повертати кошти пекарям і молочарям протягом п’яти днів. От вам іще одна ілюстрація «ефективності» урядових рішень!
У Росії донедавна панувала така ж вакханалія. Прийняли закон: не повернув молочному підприємству коштів протягом десяти діб - штрафні санкції. Не переробникові, а до скарбниці держави. А коли за справу беруться фіскальні органи, самі знаєте, від них «не спрятаться, не скрыться». Ми багато в чому копіюємо Москву, то давайте і в цьому не відставати.
Не менш звивистою видається й інша цінова доріжка - експортна. Найбільш ходовий товар, який ми неспроможні купити через низькі зарплати та пенсії, - твердий сир, затребуваний у Росії та Казахстані. Далі, у Європу, нам іще зарано. Перш ніж впустити до зони вільної торгівлі, єврокомісари довго і нудно перевірятимуть вітчизняні підприємства щодо безпечності продукції, усього того, чого в Україні немає або є, але в одиниць. У кращому разі вділять квоту, як колись польському йогурту, - 49 тонн на рік. Тому виробничники раді, що 70 тис. тонн твердого сиру поглинає РФ і десь 1,5 тис. - Казахстан. Але такий розклад існував до створення Єдиного митного союзу.
Росія, Білорусь і Казахстан розробили спільні для трьох країн показники безпечності харчових продуктів, у тому числі і молочних. Вони не жорсткіші за європейські чи українські. Однак... Якщо українське підприємство не проінспектувала російська сторона, його продукція до казахстанського споживача не потрапить. Бо Росія забороняє транзит через свою територію неатестованої продукції. От і вся розмова!
Самі ж росіяни, таке враження, не вилазять із наших молокозаводів і м’ясокомбінатів - усе інспектують, вибирають найкращих. Щоправда, механізм цього «сита» якийсь таємничий. Серед відкаліброваного списку експортерів сирів трапляються такі підприємства, які санепідемстанція, за бажання, закрила б умент через антисанітарію і безкультурність виробництва. А є щасливчики, які без «шмону» опиняються у заповітній когорті. Водночас жодна мультинаціональна компанія не удостоїлася честі годувати росіян.
Ми возимо сир до Росії, а з Польщі - до нас. Кажуть, у Європі він дешевший. Так! Розмитнений кілограм добротного польського сиру в Україні коштує 46 грн. Але чому тоді у супермаркеті ціна на нього на рівні ціни на українські сири: «Російський», «Голландський»? Знову доводиться розплутувати маркетинговий клубок.
Дистриб’юторська компанія, що продає польський сир, до 46 грн. додає 12% - на утримання персоналу. Але ж вона хоче мати ще й свою маржу? Нехай 10%. Дивись, ціна сиру зросла вже до 56,67 грн. за кіло. У торговельній мережі накинуть свою маржу, але 20%. І стільки ж - ПДВ. У кінцевому підсумку маємо 81,6 грн. за кілограм.
Скажу так: хоч би скільки посередники накручували на польському сирі, наш усе одно неконкурентний через високу закупівельну ціну на сировину. А якщо запровадять вільну торгівлю, і європейські сирні головки безмитно перетинатимуть український кордон, тоді нашим сирам - амба!
Вдаримо кооперацією по молоку!
Зрозуміло, що анонсовані президентом молочнотоварні ферми на тисячу голів не скоро всіють Україну. Про перспективність комплексів промислового виробництва молока, враховуючи брак сировини і зрослу ціну на неї, не говорить хіба що німий. Наразі саме вони, а не селянські подвір’я, забезпечують переробників 34,6% молока екстра-класу та вищого гатунку.
Але, проводячи майстер-класи для інвесторів, переконуючи їх, що корова - це, крім молока, ще й м’ясо, шкура, роги і ратиці, органічні добрива, мультиплікатор комбікормової галузі тощо, влада не повинна приховувати: вартість молочнотоварного комплексу на тисячу голів дійного стада - 10 млн. дол. І, враховуючи національні особливості ведення бізнесу, від першого кілочка до першого молока мине мінімум півтора року. А на точку беззбитковості, за якою починаються прибутки, можна вийти лише після трьох років. Реальна ж окупність «тисячника» - 8-10 років.
Щоби не відстрашити інвесторів, влада повинна зацікавити їх певними преференціями. Наслідувати приклад ЄС, де половину коштів на будівництво тваринницьких комплексів, модернізацію переробних підприємств компенсують із бюджету.
Та навіть якщо ці пільги почнуть діяти із завтрашнього дня, ситуація у молоковиробництві поліпшиться не раніше, ніж через три-п’ять років. Нині в Україні функціонують лише 32 сільгосппідприємства із поголів’ям понад тисячу корів. Щоби наздогнати 1990 рік, коли у кожному районі два-три колгоспи утримували таку кількість дійного стада, нам треба рухатися не семимильними кроками, а бігти підтюпцем.
А до того, як настане молочне благоденствіє, сидіти, підперши мудрі голови? Ні! Створювати кооперативи! Цей рух на селі у різні часи то активізувався, то затухав. Останнім, хто намагався розбудити його, був уряд Тимошенко. На жаль, далі вручення ключів від молоковозів справа не просунулася. Охочі робити бізнес «каністрою на колесах» закидали Міністерство аграрної політики заявками. За документами, до керівництва майбутніх кооперативів, про які не знали ні сільські громади, ні сільради, як правило, входили... чоловік, дружина і діти.
Нова влада й собі натиснула на кооперативний стартер і запевняє, що це - рух у правильному напрямку. Спершу давайте уточнимо дефініцію. Обслуговуючі кооперативи можуть зорати город бабі Явдосі, перекрити хату ондуліном, підвезти дідові Степану соломи. А все, що пов’язано із харчовими продуктами, - це виробництво. Відповідно, і молочний кооператив має називатися виробничим.
Ця назва виправдана ще й тому, що в кооперативі співзасновником виступатиме переробне підприємство. Не задля того, аби половинити прибутки аграрного формування, а щоб забезпечити його основними засобами: промисловим холодильником, тест-лабораторією, транспортом, за відсутності приміщення - мобільним молокоприймальним пунктом.
Співучасть переробника гарантуватиме йому наявність власної сировинної зони. Раніше так і було. За радянських часів рідко який райцентр обходився без молокозаводу. Тоді не було сучасних охолоджувальних пристроїв, і завданням номер один було за 2,5-4 години після доїння доставити молоко на переробне підприємство. Там його охолоджували, переробляли і тим самим зберігали якість. Це вже зараз селами сновигають багатотонні цистерни-рефрижератори, що граючись долають відстані у кілька сотень кілометрів, і менші молоковози. Одні називають їх заготівельними структурами, інші - посередниками.
Їх свого часу створили директори молокозаводів. І хоча про людське око закупівельники існували як самостійні структури, проте зі своїми «патронами» фінансово родичалися. Тобто між продуцентами молока і заводом в особі закупівельника утворився буфер, який намагався купити молоко у селян якнайдешевше, а молочарні збути якнайдорожче.
Відтоді ці зв’язки дещо трансформувалися, але маржа посередника залишилася та ж - 30%. Зараз 70% молока від населення надходить на заводи саме через закупівельників.
Послуги, які надає посередник при заготівлі молока для переробного підприємства, коштують 60 коп. за літр. Якщо він зібрав у селі дві тонни сировини, то, відповідно, 1200 грн. - це його. За місяць - 36 тис. Із них 1500 грн. - зарплата заготівельника, стільки ж - водія молоковоза, 15 тис. - на пально-мастильні матеріали. Що у залишку? 18 тис. грн. Це те, що, знов-таки, дістається заготівельникові.
Звісно, поодинці селянам не побороти гегемонію посередників. А от гуртом, у кооперативі, можна! Тільки не тим, що голова кооперативу, як вважають деякі чиновники, диктуватиме від імені громади узгоджену ціну на сировину. Щонайперше, до заготівельника треба висунути ті ж вимоги, за якими проходять атестацію товаровиробник із переробником. Чи має він санітарний паспорт на молоковоз? Коли востаннє його водій проходив медичний огляд? Чи добре навчені працівники заготівельної структури? А й справді, як без цього підпускати людей до харчових продуктів?
Ще одна істотна умова: виробничий молочний кооператив обов’язково мусить бути прибутковим. Бо на його плечі ляжуть клопоти із запліднення громадського стада, оплати ветлікаря, купівлі доїльних відер для тих, хто утримуватиме три і більше корів. Згодом кооператив може розжитися стайнею, власним міні-доїльним залом. До цього спонукає досвід Польщі.
Після вступу до ЄС польському молоку не дали ходу до євросоюзівського бідона. Фермерам сказали так: гуртуйтеся, кооперуйтеся. Буде у спільній стайні п’ять корів, домовлятимемося далі. А доти власне молоко пийте самі.
Минув рік. Прибули єврокомісари, похвалили польських фермерів і повторили те ж саме, але вже про десять корів. Збіг іще рік... І лише тоді, коли поголів’я зросло до 15, із поляками заговорили всерйоз. Нам поставлять ідентичні вимоги. Отож готуймося!
Поголовне безголов’я
Знаєте, чому не болить голова у дятла? Довбає дзьобом, як навіжений, зі швидкістю 20 ударів на секунду, і ні тобі струсу мозку, ні сітківка не відшаровується. Та тому, що природа наділила цього птаха ідеальним протиударним демпфером, який захищає його від головного болю.
Ми - не дятли. І мозок наш більший за стиглу вишню. Отож, вкотре зачувши чиновницьку пісню «болі села - наші болі» чи депутатський вереск «село гине!», розумієш, що незабаром від недолугих рішень болітиме голова у всієї країни. Мігрень може наслати новий механізм розподілу «молочного» ПДВ, який, по суті, ставить усе з ратиць на роги.
Перший «дотаційний» клич пролунав 16 лютого 1998 року. Того дня Кабінет міністрів прийняв постанову №145 «Про затвердження Порядку нарахування та виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі». Цей захід трактували як тимчасовий, терміном лише на рік. Та, незважаючи на це, парламент щороку продовжував йому життя.
Згадуваній постанові передував Закон України «Про податок на додану вартість» (№168/97-ВР), пункт 11.21 якого зобов’язував суму податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами всіх форм власності за реалізовані молоко та молочну продукцію, у повному обсязі спрямовувати виключно на виплату дотацій сільгосптоваровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м’ясо в живій вазі.
Механізм «молочних» дотацій постійно вдосконалювали. Але, як і завжди, уряди крутили ним, як циган сонцем, дурячи і сільгосппідприємства, і селян.
Наприкінці 2005 року депутати повторно проголосували за ухвалення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» і тим самим подолали вето президента України. Цей закон передбачав збереження пільгового режиму оподаткування ПДВ (за нульовою ставкою) операцій з постачання переробним підприємствам молока сільськогосподарськими товаровиробниками до 1 січня 2007 року. Загальна сума «молочної» дотації на той час становила 1 млрд. грн.
Однак у жовтні 2006 року в уряді Януковича знову заговорили про скасування дотацій із січня 2007-го. Вкотре затривожилися молокозаводи, 2,5 млн. селян-здавачів молочної продукції. Їх лихоманило кілька разів на рік, бо саме стільки виплату «молочного» ПДВ то пригальмовували, то взагалі погрожували скасувати. Так було і з антикризовими законами, в яких заблокованими президентом виявилися ті ж невинні корівки, а точніше, молочні дотації.
Чи став існуючий механізм дотацій стимулом для селян? Вочевидь спершу треба запитати: а чи знають вони про існування такого фінансового джерела? На жаль, пропагандистська машина Міністерства аграрної політики не доїхала не те що до конкретних селян, а навіть до сільгосппідприємств.
Восени 2010 року Центр «Соціальний моніторинг» уперше в Україні провів телефонне опитування 100 керівників господарств молочного напрямку з усіх областей. Так от, 21% респондентів заявили, що «не чули» про систему державних дотацій, а 55% чули, але не можуть сказати про неї щось конкретне. То якої обізнаності ми чекаємо від селян?
А якщо вони «темні», то частина молокопереробних підприємств «затискувала» ці дотації у себе і не сплачувала справжнім адресатам. Одначе зловживання і маніпулювання не були надмасштабними: рівень сплати нарахованих сум за молоко становив 93-95%. Сумлінні ж заготівельні контори чи представники безпосередньо молокозаводів наприкінці місяця надавали селянам дві відомості. Одну - за здане молоко, другу - дотаційну. І в обох документах селяни розписувалися.
Але отих кілька відсотків невиплат стали приводом для висловлювань очільників про неефективність діючої дотаційної системи «молочного» ПДВ. Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради у грудні 2009 року ініціював нову схему - не за обсяг зданого на переробку молока, що практикувалося упродовж десяти років, а на одиницю великої рогатої худоби, тобто на кожну голову. Хоч як автори агітували за новацію, запрошені виробничники і переробники ратували за збереження старої схеми.
Щоб винести узгоджений вердикт, створили робочу групу. Але чергове засідання аграрного комітету провели потай, без участі представників профільних та громадських організацій. І, попри відсутність кворуму, вирішили: дотацію виплачувати на голову ВРХ.
Відповідний закон за авторства Катерини Ващук (Блок Литвина), Івана Кириленка (БЮТ) та Миколи Присяжнюка (Партія регіонів) Верховна Рада ухвалила наприкінці 2009 року. Документ повністю змінив механізм виплати дотацій. І хоча нова законодавча норма вступила в силу з 1 січня 2010 року, її виконання фактично гальмувала... відсутність бюджету. Тобто «молочні» субсидії зависли.
«Визволив» їх той же комітет з питань аграрної політики, який рекомендував Верховній Раді України схвалити законопроект №6317, що передбачає збереження існуючої схеми підтримки виробників молока та м’яса (субсидування закупівельної ціни) до 2011 року.
Однак Податковий кодекс передбачає саме перехід на «поголовну» дотацію. Причому до такої рокіровки, у разі необхідності, аграрне відомство може вдаватися будь-якого року. Простіше - коли заманеться. А закортіло вже із 2011-го.
Які ж премудрості нового дотаційного механізму? «Молочний» ПДВ стимулюватиме розвиток не тільки молочного скотарства. Відтепер молокопереробні підприємства свій податок на додану вартість перераховуватимуть до спеціального фонду державного бюджету, звідки чиновники перерозподілятимуть кошти уже кожному власникові худобини (корови, бичка, нетелі). Раз на рік.
Тобто впродовж цього часу Марусина з Іваном витрачатимуть на утримання телиці, бичка чи корови лише власні кошти (тоді як за старої схеми дотації надходили щомісяця). А щоб отримувати з рук чиновника даровизну, мусять відкрити рахунок у банку, на який з Києва переказуватимуть їм гроші, та найголовніше - ідентифікувати і зареєструвати наявну у хліві живність. Власним коштом.
Саме цей захід і стримує запровадження нової схеми «молочної» дотації. Такими темпами, якими державне підприємство «Агентство з ідентифікації та реєстрації тварин» виписує ветеринарний паспорт і вручає бирки кожній корові, селяни не бачитимуть дотацій до нових віників. Міністерство ж аграрної політики за рік не спромоглося навіть розписати власне механізм розподілу і одержання ПДВ.
Я вважав би новий механізм виплати дотацій прийнятним, якби селяни одержували ті ж суми, що й досі. Тобто за варіанта «напряму від молокозаводів». Однак Податковий кодекс передбачає, що 70% податку на додану вартість виплачуватимуть як дотацію на голову корови, а 30% спрямовуватимуть на фінансування тваринницьких комплексів. Отже, від 2,5 млрд. грн., які раніше розподілялися суто між виробниками молока, тепер третину відкрають на будівництво ферм.
Але чому я, послуговуючись недешевими кредитами, таки звів сучасну ферму, а мій сусід, насміхаючись над моїми поневіряннями, тепер теж будуватиме корівник, тільки не з власної кишені, а за рахунок... моїх і таких же відчайдухів відрахувань до бюджету?
За всіма, здавалось би, вигодами для аграріїв криється банальне непереборне бажання чиновництва припасти до бюджетного корита і розподіляти державні кошти у ручному режимі.
А тепер полічімо, на які дотації зможуть розраховувати селяни? Українське дійне стадо загалом налічує 2 млн. 757 тис. корів. 2009 року молокопереробні підприємства виробили продукції на 16 млрд. грн. (у відпускних заводських цінах) - без урахування ПДВ. А він становитиме 3,2 млрд. грн. Розділимо їх на загальне поголів’я, і вийде, що на одну голову на рік припадає 1160 грн. Тобто щомісяця власник голови (дійної, нетелі, ялової - без різниці!) отримає 100 грн. Багато це чи мало?
Власне, Марусина з Іваном як здавали молоко, так і здаватимуть. Але при цьому ціна за сировину знизиться, мінімум на 20%, а то й 25... Бо переробникові закортить залишити той рівень рентабельності, на якому він уже «заякорився».
Другий варіант: переробник може підняти на 20% ціну на готову продукцію для того, щоб зберегти свою маржу. Але такий варіант навряд чи прийнятний, бо пересічний українець не проковтне здороження молочної продукції ще на 20%.
І третій шлях: переробник може частково знизити ціну на сировину і частково - підвищити її на продукцію.
Проаналізуймо найгірший варіант для сільського здавача, за якого ціна за молоко знизиться на 20%. Раніше селянинові платили 2 грн. за літр, тепер на п’яту частину менше - 1,60 грн. Якщо за добу власник корови здає відро молока - 10 літрів, то, виходить, втрачає щодня 4 грн. А за місяць - 120 грн. Втратив 120, зате держава компенсує йому зі спецфонду... 100 грн.
Якщо ж урахувати корупційний механізм, який запрацює при розподілі «централізованої» молочної дотації, то втрати виробників будуть відчутнішими. Приміром, у сільгосппідприємстві тисяча корів, на які припадає по
100 грн. на місяць... Це вже
100 тис. грн. Щоб їх одержати, керівникові господарства у столичному кабінеті доведеться розстатися із 40% від загальної суми. І високоранговий чиновник на одному господарстві одразу «піднімається» на... 40 тис. грн. А якщо врахувати, що сільгосппідприємства утримують 600 тис. корів, то сукупний «відкіт» лише у цьому сегменті вбереться у 24 млн. грн.
За нинішньої «вертикально інтегрованої системи» управління нескладно буде спрямувати у потрібне річище і фінансові потоки, призначені для приватного сектора. До цих процесів активно залучать начальників сільгоспуправлінь, голів сільрад, які шляхом відкотів-підносин одержуватимуть суми, визначені на район, село... Я вже не кажу про різкий «приріст» віртуальних корів в Україні, коли заради одержання дотацій сусід «позичатиме» у сусіда корову-бичка, які множитимуться з третьою космічною швидкістю лише на папері - у статистичній звітності.
Безликість «інноваційної» моделі розподілу «молочного» ПДВ повністю відбиває охоту у власників великих молочнотоварних ферм нарощувати дійне стадо. За нових умов сільгосппідприємства - виробники молока одержуватимуть дотації від 800 до 1600 грн. на корову щороку. Тоді як торік високопродуктивні агроформування одержували до 3 тис. грн.
Як результат, різко зменшиться поголів’я, посилиться дефіцит сировини, ціни на яку зростуть на 25-30% і, відповідно, на стільки ж подорожчають готові молочні продукти. Можливо, саме таку мету переслідували ініціатори рокіровки «молочного» ПДВ?
І після цього скажіть, що галузь не на Божій дорозі! А де їй бути за поголовного безголов’я? Октавіан Август, за якого Римська імперія досягла нечуваного прогресу, говорив про себе: «Я взяв Рим глиняним, а залишаю його мармуровим». Хоч один з аграрних міністрів скаже коли-небудь подібне про молочне скотарство України?