Директор із науки та розвитку Інституту громадянського суспільства, один з авторів децентралізації Анатолій Ткачук розповів про шляхи того, як повинна діяти наша держава для розвитку українських сільських територій, а також, щоб країна, як майбутній член Європейського Союзу повністю використала свій аграрний потенціал. Про це він пише у своїй статті для ZN.UA "Село і люди. Що має зробити держава, щоб урятувати сільські громади від зникнення".
По-перше, каже Ткачук, потрібно психологічно припинити сприймати сільський розвиток у парадигмі сільського господарства, орієнтованого на великих товаровиробників, а орієнтуватися на людей, які проживають на сільських територіях, на збереження системи розселення. Якщо території остаточно знелюдніють, вони будуть втрачені для України.
"По-друге, варто повернутися до раніше напрацьованого — заходів, які були записані в попередній редакції Державної стратегії регіонального розвитку (ДСРР-2027), але так і залишилися невиконаними. Проаналізувати, чому їх не було виконано і що потрібно зробити для їх виконання", – зазначає експерт.
По-третє, потрібно проаналізувати нові тренди, які з’явились у розвитку села впродовж останніх двох років війни, і спробувати виявити найжиттєздатніші, пов’язані з переселенням жителів міст на сільські території, переміщенням виробничих сил для їх закріплення та поширення. Поява на сільських територіях нових жителів із міст дає шанс на відновлення таких територій.
По-четверте, тотальне руйнування багатьох міських поселень українського сходу, неможливість їх відновлення на попередньому місці відкриває можливості для заснування та будівництва нових міських поселень європейського типу в сільській місцевості, де є потенціал для розвитку промисловості на основі місцевої сировини.
По-п’яте, в окремих територіальних громадах зі значною часткою сільського населення вже накопичився певний інноваційний досвід вирішення низки гострих проблем у системі освіти, забудови, індивідуальної зайнятості, залучення нових жителів. Потрібно узагальнити такий досвід і зробити його доступним для поширення серед інших громад, надати підтримку в упровадженні.
По-шосте, такі дії не будуть можливими, якщо ключові центральні органи виконавчої влади не координуватимуть між собою діяльність на сільських територіях, а політику сільського розвитку не буде визнано частиною державної регіональної політики.
По-сьоме, новосформоване Міністерство регіонального розвитку разом із Міністерством агрополітики, іншими ЦОВВ має підготувати державну програму регіонального розвитку, спрямовану на розвиток сільських територій, яка повинна враховувати нинішні проблеми, реальний стан, тренди розвитку, воєнні ризики та ресурсні можливості. Зробити це потрібно якомога швидше, аби програма могла бути запущена в реалізацію з другого півріччя 2025 року після відповідного внесення змін до державного бюджету України.
По-восьме, необхідно посилити роль територіальних громад, зокрема місцевих рад, у розвитку сільських територій. Загалом дуже правильна ідея створення територіальних громад, де є міське поселення — центр громади та сільські території, як можливість певного балансування інтересів територіального розвитку та великих агрохолдингів — не всюди спрацювала. Агрохолдинги в багатьох випадках по суті сформували власний депутатський корпус у місцевих радах окремих територіальних громад. Сьогодні цю проблему вирішити складно, але потрібно аналізувати виборчу систему й готувати її модернізацію на майбутнє.
"Коли ми розмовляємо про сільське життя, стає досить емоційною. «Сільські люди нікому не потрібні. Їм потрібна лише земля». На жаль, такої ж думки дотримуються досить багато жителів сільських територій. Традиційний консерватизм сільських жителів у нас посилився усуненням держави від вирішення проблем на селі. Польські села, які 20 років тому були в такому ж занедбаному стані, як і українські, нині виглядають просто як лялечки. Це є вагомим аргументом для українських селян не довіряти українській владі", – підсумував Ткачук.
Він також додав, що під час війни частина містян традиційно переселяється в села. Хтось тимчасово, хтось назавжди. Таке переселення може істотно допомогти селу встояти під натиском проблем. Нові люди, активні, залучені до сільського життя, разом із малими фермерами, екологами, науковцями, прихильниками пермакультури, традиційного сільського середовища, креативниками та культурологами можуть і мають зробити все, аби українське село не лише не зникло, а й стало місцем комфортного проживання мільйонів українців.
Те, що зараз відбувається з українською землею, за яку наші люди платять кров`ю, — велика державна таємниця, якої ніхто не бачить. Але цю таємницю всі роки незалежності дуже добре зберігають ті, хто має з української землі ренту.
Чому так відбувається? Навіщо діюча влада знищує сільські громади та середній клас в угоду земельним латифундистам? На чию користь працює закон про обіг землі? Чому при цьому серед фермерів немає єдності, а громади, які, здавалося б, конче зацікавлені в контексті децентралізації розвивати маленьке та середнє виробництво на селі, мовчать? І чи не стануть "випадково" ці обставини причиною того, що Україна ще десятки років тупцюватиме в дверях Європейського Союзу? Читайте у матеріалі Інни Ведернікової "Таємниця української незалежності. Навіщо влада на шляху до ЄС знищує сільські громади та розпродає землю великому бізнесу".