Після тривалих дипломатичних маневрів, відмовок і обіцянок у Сочі нарешті зустрілися двоє «дорогих друзів» — президенти Туреччини й Росії Реджеп Ердоган і Владімір Путін. Обговорювали параметри поновлення зернової угоди, а також готовність Анкари стати посередником у переговорах між Києвом і Москвою. І хоча турецький лідер анонсував перед зустріччю «дуже важливе» повідомлення, за підсумками переговорів угоди про поновлення зернової угоди так і не було досягнуто.
В Україні такого результату й очікували. І на його тлі для нас непогано було вже те, що Ердоган і Путін нібито домовилися здійснити масштабні обміни військовополоненими. Принаймні, як пише російський Телеграм-канал «Тайная канцелярия» з посиланням на власні джерела, «згідно з умовами неформальної угоди, за посередництва Анкари обміни стануть регулярнішими, й потрапити під них тепер зможе набагато ширше коло полонених військових і цивільних осіб».
Розмова в Сочі не була простою ні для Путіна, ні для Ердогана. Хоча Росія й Туреччина потребують одна одної й нерідко з тактичних міркувань опиняються по один бік барикад, між ними немає взаємної довіри. І якщо в Москві не забули історії з поверненням в Україну командирів «Азова», то в Анкарі — як Путін «летів», але так і не прилетів до Туреччини. У турків і росіян — лише ділові, прагматичні відносини, чітке розуміння того, в яких випадках співробітництво дає змогу кожній зі сторін вирішувати свої конкретні завдання.
Як пояснила в коментарі ZN.UA старша дослідниця Atlantic Council Євгенія Габер, у зустрічі в Сочі була більше зацікавлена Анкара, ніж Москва: візит мав засвідчити, що Ердоган активно задіяний у процесі врегулювання проблеми й намагається знайти якесь рішення, що Туреччина залишається безальтернативним майданчиком для переговорів і найкращим посередником.
«Ердогану важливо зберегти зернову угоду, оскільки це його задум. Йому важливо зберегти статус Туреччини як країни-посередника, яка одночасно зберігає канали зв’язку і з Україною, і з Росією, щоб за контакти з Москвою Анкару не критикували, а дякували, бо вона намагається використовувати діалог не лише з вигодою для себе, а й конструктивно для Заходу чи України. У цьому випадку — щоб відновити зернову угоду», — стверджує аналітикиня.
Водночас у Ердогана є важелі тиску на Путіна. Адже Туреччина залишається для Росії одним із небагатьох каналів зв’язку із зовнішнім світом — економічним (через цю країну Москва одержує певні товари), туристичним (через турецькі аеропорти російські громадяни можуть летіти в будь-яку частину світу), енергетичним (немає іншого такого великого партнера, який би в таких обсягах міг купувати російський газ) тощо. Зрештою, Туреччина контролює важливі чорноморські протоки й може перекрити Босфор, наприклад, для нафтових танкерів, що прямують у російські порти.
І все-таки аргументи Ердогана не переконали Путіна повернути Росію до чорноморської зернової ініціативи. «Ми будемо готові розглянути можливість реанімувати зернову угоду відразу ж, як буде виконано всі домовленості щодо російського агроекспорту», — оголосив російський президент після завершення зустрічі. Водночас Путін не був би Путіним, якби знову не звинуватив країни Заходу в тому, що вони «обманювали» Росію й «просто змусили» Москву вийти із зернової угоди.
Раніше Москва заявляла, що не повернеться до угоди, якщо Захід не виконає її вимог: підключити Россільгоспбанк до SWIFT, дозволити постачати запчастини для сільгосптехніки, розблокувати транспортну логістику й страхування, відновити аміакопровід Тольятті—Одеса та розморозити активи російських компаній. За інформацією ЗМІ, ООН готова піти на ці поступки: ключові пункти в її пропозиціях — підключення Россільгоспбанку до SWIFT і розблокування активів російських компаній, що займаються виробництвом добрив.
Хоча Путін і стверджує протилежне, Москва водночас «пушить» альтернативні плани постачання зерна, зокрема коштом Катару. Цей план передбачає, що Катар скуповуватиме в Росії мільйон тонн зерна, яке перепродуватиме Туреччині за певну комісію, а вже турки далі відправлятимуть його покупцям у найбідніші країни світу. (Путін запевняє, що Москва навіть готова безплатно постачати зерно бідним країнам.) Утім, у ЗМІ стверджують, що Туреччина виступає проти планів створити альтернативу зерновій угоді, лобіюючи продовження чорноморської ініціативи.
Путін уже заявляє, що в Росії цього року буде щедрий урожай — 130 млн т зернових, із яких 60 млн т може піти на експорт. В інтересах Кремля — виключити з угоди Україну, створити альтернативний зерновий коридор, витиснути нашу країну зі світового ринку зерна й водночас зламати санкції проти Росії. Щоб домогтися свого, Москва обстрілює ракетами й атакує дронами українські зернові термінали, чорноморські та дунайські порти, погрожує судам, що прямують в Україну.
Кожна зі сторін ламатиме ситуацію, щоб задовольнити власні інтереси, демонструючи готовність «уникнути кризи з постачанням зерна в найбідніші країни». Та водночас ламатимуть слабшу зі сторін. А це — Київ.
Примітно, що Ердоган у Сочі заявив, що Україні треба пом’якшити підхід до чорноморського коридору в межах зернової угоди, й повторив, що Туреччина готова бути посередником у переговорах із Україною. (Втім, публічно Путін мляво відреагував на пропозицію Ердогана, щоб Туреччина виступила посередником у переговорах Росії з Україною, знову нагадавши про торішні російсько-українські угоди, які Київ відправив «на смітник».)
Пізніше турецький президент написав у Twitter, що сподівається досягнути в короткий термін домовленості щодо чорноморської зернової ініціативи: «Одним із питань, на якому ми зосередилися, була активізація Чорноморської ініціативи. У цьому контексті, консультуючись із ООН, ми підготували новий пакет пропозицій, що передбачає значний прогрес. Як президент Туреччини я вірю, що ми знайдемо рішення, що відповідатиме очікуванням, протягом короткого часу».
Нині відбувся лише перший обережний скринінг пропозицій сторін. Але якщо зернову угоду й буде поновлено, то, як зазначає Євгенія Габер, «малоймовірно, що угоду вдасться реанімувати в тому форматі, в якому вона існувала до виходу з неї Росії. В новому вигляді угода буде комбінованою». Втім, наразі Захід не готовий виконувати російські вимоги.
У Києві також наразі не готові йти на поступки. Як зазначив глава МЗС Дмитро Кулеба, українські дипломати контактували з турецькою стороною перед зустріччю Ердогана з Владіміром Путіним у Сочі й чітко все роз’яснили. Можливо, позиція нашої країни зміниться після анонсованої Кулебою телефонної розмови Зеленського та Ердогана. Адже хоч і не в українських інтересах, щоб із Россільгоспбанку зняли санкції, але Україні потрібен зерновий коридор у Чорному морі, що повноцінно функціонуватиме. Це питання наповнення українського бюджету та виживання українських фермерів.