Коли у 1947 році голова місії США в СРСР Джордж Кеннан написав свою знамениту "Довгу телеграму" щодо фундаментальних засад політики проти комуністичної імперії, він згадав ім'я Йосипа Сталіна лише тричі. Хоча радянський тиран на той час правив Радянським Союзом як імператор.
Через 70 років після того, наступник Сталіна 3 бачить своє ім'я жирним шрифтом майже на кожній сторінці записок і документів, автори яких намагаються зрозуміти поведінку Росії і її стратегію. Зрозуміти Путіна означає зрозуміти Росію в цілому. Але це не так.
Про це сьогодні на сторінках New York Times пише болгарський експерт Іван Крастєв. В часи Холодної війни для американців система прийняття рішень в СРСР була чимось на кшталт чорної коробки: всі знали, що з неї виходить, але ніхто не знав, які процеси відбуваються всередині. Радянська політика була загадковою, але і стратегічною. В ній було місце для певної філософії, і розуміти систему було необхідно.
Колишній політтехнолог Путіна Гліб Павловський запевняє, що політика Кремля досі загадкова, але більше не стратегічна. Він порівнює кремлівську поведінку з джазовим гуртом: потрібно постійно імпровізувати, щоб пережити актуальну кризу. Крастєв вважає, що Павловського навряд чи можна назвати популярним голосом на Заході, але до нього варто прислухатися. Будучи одним із співавторів внутрішньої політики режиму Володимира Путіна, він 10 років представляв кремлівських "джазистів".
Цього року Павловський опублікував свою книгу під назвою "Система Російської Федерації", в якій розкритикував підхід Заходу до політики Росії. В ній йдеться про те, після того, як Путін взяв на себе всю відповідальність за анексію Криму, це принесло йому популярність на рівні 80%, але позбавило бажання кожного дня працювати над політичними рішеннями. Він хоче бути поінформованим про все, але ігнорує національні проблеми.
Міністри, за словами Павловського, чекають довгі години, щоб отримати накази від адміністрації Путіна, але він нічого не наказує. Він лише слухає. Кремлем сьогодні керує не воля президента, а його неоднозначність. Війна між різними таборами через це посилюється.
Таким чином, Росія сьогодні не ідеологічна військова сила, яка хоче перекроїти світовий порядок і не борець за сфери впливу. Те що дійсно рухає Кремлем на чолі з Путіним – це не стратегія, а зазіхання на право порушувати міжнародні закони. Бути порушником, якого не карають, для Кремля сьогодні і означає бути великою державою і силою.
Сьогоднішня політика Росії, на думку Павловського, продиктована навіть не бажанням стати міжнародною силою, а скоріше внутрішньою слабкістю. В неї немає чіткого бачення, яким буде майбутнє після Путіна. Адже нинішній президент зробив будь-яку політичну альтернативу собі немислимою. Вся країна тепер в пастці його особистого успіху. Іншими словами, ненормальна популярність Путіна – це слабкість, а не сила. І російські лідери це знають.
На саміті у Валдаї голова адміністрації президента Росії В'ячеслав Володін сказав, що "без Путіна немає Росії", і це не дарма. Російська політична система функціонує на уявленнях про безсмертя президента.
Але попри те, що Путін поводиться як цар, Росія – не монархія. Його доньки не успадкують трон від нього. Нинішній президент був всенародно обраним, але саме він остаточно знищив виборчу систему як інструмент мирної зміни влади. Його партія "Единая Россия" стала потужним інструментом для фальсифікації виборів, але, на відміну від китайської Компартії, вона не автономна і не має серйозної ідеологічної бази, щоб забезпечити правонаступництво лідерів.
Книга Павловського вказує на те, що на Заході пропускають повз увагу ментальність "судного дня", яка нині охопила російську політичну еліту. Щоб зрозуміти поведінку Росії, варто більше дивитися на розпад СРСР, ніж на зміну цінностей і геополітичні інтереси.
Кремль досі наповнений тими, хто пережив колапс Радянського Союзу. І це мислення в ключі необхідності виживати вкорінилося назавжди. Видання Rzeczpospolita писало, що у Путіна є ще три роки до можливого колапсу його режиму. Австрійські експерти проаналізували можливі ризики від продовження війни на Сході України, збереження санкцій ЄС і торговельної війни між Росією в Європою.
На їхню думку, Росія зможе вести економічну війну проти Заходу лише три роки. За цей час її валютні резерви виснажаться і Кремль не зможе за їхній рахунок компенсувати економічну ізоляцію. Лише за минулий рік російські валютні запаси скоротилися з 500 мільярдів до 360 мільярдів доларів. Тож час грає на користь Європи і саме тому в Раді ЄС прихильні до ідеї продовження санкцій.
Тим часом, видання Gazeta Wyborcza писало, що Путін програв війну проти сиру і ковбаси з Європи. Знищення харчів виявилося не популярним серед росіян. Експерт з "Левада-Центру" Олексій Левінсон сказав польським журналістам, що в Москві під час проведення соціологічного дослідження ніхто з опитаних не висловився на підтримку знищення продуктів. Тепер державні ЗМІ в Росії змінили тон. В неділю на екранах з'явилися експерти, які пояснювали, що продукти із Заходу знищують не через санкції, а тому що вони "шкідливі і ними можна отруїтися". У свою чергу, видання Wall Street Journal пише, що економіка Путіна увійшла в штопор. На думку видання, новий спад може і не призведе до повалення Путіна, але точно змусить його визнати наявність такої загрози.