На Нюрнберзькому судовому процесі, який розпочався 20 листопада 1945 року, нацистів судили за їхні злодіяння. Серед звинувачень, висунутих проти них, було те, що Вінстон Черчилль назвав "злочином без імені": геноцидом, навмисним знищенням конкретної групи людей. Потім цей термін та конвенція про нього були офіційно прийняті ООН. Через півстоліття це стало одним із чотирьох злочинів, за які карає Міжнародний кримінальний суд. На тлі кліматичної кризи та інших екологічних проблем, актуальним стає питання назвати ще одне поняття міжнародним злочином - знищення екосистем та навколишнього середовища, також відоме як "екоцид", пише журнал The Economist.
У листопаді минулого року група міжнародних юристів взялася за офіційне визначення терміну екоциду. Колегія, співголовами якої є адвокат, що виступив перед Міжнародним кримінальним судом та Європейським судом Філіп Сендс та колишній міжнародний прокурор ООН Діор Фолл Соу. Очікується, що проект визначення терміну буде опубліковано у червні. Після цього колегія сподівається, що такий злочин як екоцид буде запропонований і врешті-решт прийнятий як поправка до Римського статуту, що регулює роботу Міжнародного кримінального суду. Якщо це дійсно станеться, екоцид може опинитися серед переліку інших міжнародних злочинів. Це може також стати переломним моментом у розумінні відносин між людьми та природою.
Те, що екологічна шкода може бути зменшена за допомогою міжнародного кримінального права, - не нова ідея. Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду забороняє "навмисне заподіювати шкоду" групі людей, створюючи "умови життя, розраховані на її фізичне знищення". Деякі аналітики стверджують, що це може включати руйнування екосистем, де проживає ця група людей.
У 1972 році на Конференції ООН з навколишнього середовища в Стокгольмі тодішній прем'єр-міністр Швеції Улоф Палме звинуватив американський уряд в "екоциді" через використання у В'єтнамі хімічного реагента «Агент оранж» - гербіциду, що застосовується для дефоліації лісів та руйнування посівів, унаслідок чого залишалася велика частина спустошеної землі. Ранні проекти Римського статуту включали злочини "серйозної екологічної шкоди", але вони, зрештою, не були прийняті, крім положення, передбаченого військовими злочинами, яке забороняє "методи модифікації навколишнього середовища" за допомогою використання хімічних речовин, які мають "широке поширення або важкі наслідки”.
Подальша кампанія за прийняття екоциду як міжнародного злочину була головним чином роботою адвоката та активістки Полі Хіггінс. У 2010 році Хіггінс лобіювала правову комісію ООН щодо тлумачення злочину екоциду, який вона визначила як "масштабне знищення, пошкодження або руйнування екосистеми конкретної території ”- п’ятий злочин проти миру. Хоча Міжнародний кримінальний суд згодом відмовився розглядати знищення навколишнього середовища як "злочин проти людства", окрім умови, що такі дії мали достатньо шкідливий вплив на людей, які проживають у певній місцевості.
На початку цього року такий випадок було передано в Гаагу лідерами корінних народів проти президента Бразилії Жаїра Болсонару щодо вирубки лісів в Амазонці. Суд розглядає це питання. Хіггінс також стала співзасновником громадської організації "Зупини екоцид".
Усі злочини, «підконтрольні» Міжнародному кримінальному суду, зосереджені на захисті людей. Більшість спроб включити екологічну шкоду до міжнародного кримінального права мали «антропоцентричний характер», прив'язуючи статус екосистем до переваг, які вони надають людям, що проживають на конкретній території.
Філіп Сендс вважає, що у визначенні екоциду самоціллю варто встановлювати необхідність охорони навколишнього середовища. Це означає, що шкода навколишньому середовищу повинна мати власну основу для визначення, а не потрапляти під уже наявні.
Будь-які зміни до Римського статуту повинні бути запропоновані однією з країн, які його підписали, а потім схвалені двома третинами інших. Вануату і Мальдіви, яким загрожує зміна клімату, висловили зацікавленість запропонувати таку поправку. Франція та Бельгія пообіцяли дипломатичну підтримку. Сендс вважає, що зростання глобальної «екологічної свідомості» та тиск громадськості на політиків змусять інші країни також рухатися в потрібному напрямку. Але необхідний консенсус невловимий.
Що зміниться, якщо злочин екоциду буде прийнятий Міжнародним кримінальним судом? Міжнародне кримінальне право часто виступає опорою. Попри те, що країни часто змінюють своє внутрішнє законодавство відповідно до глобальних домовленостей, у багатьох випадках уряди просто вилучають положення, які їм не подобаються. Наприклад, Саудівська Аравія в 2001 році ратифікувала конвенцію ООН про ліквідацію "всіх форм дискримінації жінок", але відмовилася прийняти правила, що суперечать шаріату.
Десятиліття дії договорів, що засуджують геноцид, і положення ООН про те, що країни повинні втручатися, щоб зупинити цей злочин, не завжди запобігали реалізації подібного порушення. Для прикладу можна поглянути на долю рохінгів у М’янмі. Але аналітики стверджують, що визначення конкретних міжнародних злочинів допомагає встановити норми прийнятної поведінки. Міжнародні судові справи також створюють прецеденти про неправомірні дії та позбавляють винних у їх скоєнні ілюзії безкарності. До Нюрнберзького судового процесу, зазначає Сендс, країни "цілком вільно поводилися зі своїми громадянами, як їм заманеться, якщо вони хотіли вбити половину свого населення, вони могли б це зробити, але все змінилося в одну мить».
Пандемія COVID-19 яскраво продемонструвала та загострила ризики, з якими зіштовхнулося людство. Крім цього, саме зараз світ почав спостерігати за наслідками загрози зміни клімату: урагани, посуха, спека, продовольча криза та інфекційні хвороби. На думку спікерів Всесвітнього економічного форуму в Давосі, для того, щоб уникнути кліматичної катастрофи людство має діяти вже зараз, адже 2021 рік – це критичний період для боротьби з кліматичними змінами.