Після закінчення Холодної війни США й інші західні держави почали просувати чудову ідею. Економічно пов’язуючи себе з ворогами, вони хотіли уникнути похмурого циклу конфліктів між великими державами. Тому Німеччина впродовж останніх десятиліть заохочувала імпорт газу й нафти з Росії попри те, що Владімір Путін посилював свою агресію проти сусідів.
Про це на сторінках Washington Post пише член «Ради з закордонних справ» і професор Університету західного Вашингтона Едвард Алден. Європа і США нарощували торгівлю з Китаєм, розширюючи зв’язки з ним. В цей час сам Пекін перетворювався на найбільшого у світі експортера і постачальника критично важливих товарів. Німецький філософ Іммануїл Кант говорив, що «сила грошей - це, напевне, найнадійніша з усіх сил». І вона змусить країни «зупинити війну, де б виникає загроза її початку». Впродовж кількох десятиліть західні країни, схоже, вірили в це.
Втім, тепер це здається надзвичайно наївним переконанням. Путін вторгся в Україну попри недвозначні погрози Заходу, що Росія буде негайно ізольована від глобальної економіки за допомогою санкцій. Китай під керівництвом Сі Цзіньпіна знищив демократію й свободу преси в Гонконзі, загрожує своєю армією Тайваню, а також вступив у альянс з Росією, щоб кинути виклик світовому порядку на чолі з США. Замість того, щоб стримати амбіції авторитарних лідерів, їхнє все більше багатство лише переконало їх вступити в конфлікт з західною демократією. Виходить, економічна інтеграція була катастрофічним провалом?
Так звана «теорія капіталістичного миру» у своїй найчистіший версії була дуже оптимістичною. Вона передбачала, що економічні інтереси повинні природним чином заважати війні.Західні лідери сподівалися, що торгівля не лише стримає амбіції їхніх суперників, а й виховає середній клас, який буде вимагати демократичних реформ у своїх країнах. У Німеччині був спеціальний термін для позначення такої політики - «Wandel durch Handel», тобто «зміни через торгівлю». Берлін вперто дотримувався цього підходу попри те, що більш заможні Росія й Китай розгортали дедалі жорстокіші репресії. Німецько-російська торгівля зростала приблизно на 6% щороку з 1995 до 2021 року. Товарообмін ЄС з Китаєм досяг 828 мільярдів доларів. І це більше навіть, ніж між Європою і США.
Аналогічним чином, США привітали приєднання Китаю до СОТ в 2001 році. Роберт Зеллік - заступник Держсекретаря в адміністрації Джорджа Буша - у 2005 році сказав, що китайська інтеграція в глобальну економіку проходила «особливо успішно».
«З точки зору Китаю, співпраця з нами заради майбутнього міжнародної системи послужить його власним національним інтересам», - говорив американський чиновник.
Було немало причин так думати, адже Китай, здавалося у 1990-2000-х роках проводив серйозні реформи. Путін теж заохочував інвестиції, коли став президентом Росії у 2000 році. Але економічне зростання припинили бути пріоритетом для Владіміра Путіна і Сі Цзіньпіна, коли вони наптов вирішили, що їхня історична місія - відродити «національну велич». А західні політики були аж надто переконані, що ці лідери не зможуть стримати силу капіталізму. Президент Білл Клінтон висміював спроби Пекіну взяти під контроль інтернет, порівнявши їх з намаганням «прибити цвяхами желе до стіни». Але Китай все ж збудував найбільшу в історії систему цензури.
Однак, попри всі жахливі події, на думку автора, ще рано говорити, що Кант помилився щодо «сили грошей». Сила російської зброї вже показала свою дефектність в Україні. Але успіхи грошей ще ніколи не були такими показовими. Санкції проти Росії відрізали доступ до сотень мільярдів доларів її валютних резервів. Рубль фактично втратив будь-яку цінність за межами російської території. Російське виробництво: від сталі до автомобілів, - зупинилося через припинення імпорту західних запчастин і технологій. Доступ до іноземних ринків заблокований. Російські громадяни втратили доступ до західних товарів і послуг. Західні компанії: від McDonald’s і H&M до Visa і Mastercard, - пішли з країни. Тисячі росіян втекли з країни. Це був дуже потужний відтік освічених людей з Росії. Інститут міжнародних фінансів прогнозує, що російська економіка скоротиться на 18% до кінця 2023 року. Таким чином, Росія втратить 15 років свого економічного зростання.
Китай, який лише місяць тому оголосив «безмежну» дружбу з РФ, пильно стежить за подіями. Пекін виконує західні санкції. Однак, попри це, він все одно втрачає капітал. Інвестори, дивлячись на масивні втрати в Росії, почали переоцінку ризиків в авторитарних країнах. Якби Китай обклали такими ж санкціями, у нього було б значно більше способів відповісти, ніж у Москви. Китайська економіка більш диверсифікована. Його торгівля з країнами Асоціації держав Південно-Східної Азії зараз більша, ніж зі США чи Європою. Пекін багато інвестував в країни, що розвиваються, через ініціативу «Єдиного поясу». І тепер всі ті, хто отримав китайські гроші, можуть не захотіти виконувати західні санкції. На додачу, Китай користується фактичною монополією в деяких критичних секторах, таких як обробка рідкоземельних металів. Але він досі залежить від передових технологій Заходу, зокрема, він напівпровідникового і промислового обладнання. В економічному конфлікті його уразливості перевершують його силу.
Звісно, економічне зближення Заходу з Китаєм і Росією переслідувало не лише мету закріпити мир. Бізнес заробив багато грошей. Але в цьому якраз і вся суть. Економічна взаємозалежність підкріплює мир лише в тому випадку, якщо ціна розриву зв’язків буде надто високою. І надзвичайно важливо, щоб всі сторони визнавали це.
Якщо Захід зможе зберегти єдність щодо санкцій, запроваджених у відповідь на російське вторгнення в Україну, Росія зазнає дуже великих і довгострокових втрат. Ця єдність вже випробовується на міцність. У Європі зростає тиск вимог припинити імпорт газу і нафти після бійні в Бучі, яку влаштувала армія Росії. Німеччина боїться, що її економіка впаде у прірву рецесії без російських поставок. Але демонстрація єдності змусить Сі Цзіньпіна двічі подумати, перш ніж йти стопами Путіна. Щоб не виснажити самих себе, США і їхні союзники повинні разом знайти спосіб зробити економічні уразливості за можливості односторонніми. Адміністрація Байдена робить правильно, добиваючись повернення на американську територію стратегічного виробництва, зокрема напівпровідників й батарей для електромобілів, при цьому блокуючи постачання передових американських технологій в Китай і Росію.
Вашингтон співпрацює з Європою у пошуках альтернативи російському газу й нафті. Адміністрація Байдена також повинна відкласти в бік вузьку політику під гаслом «Купуй американське» і побудувати разом з союзниками ланцюги постачання, які б обмежили китайський і російський вплив. Також США і Європа повинні подбати, щоб шкода від санкцій не завдавала болю країнам, що розвиваються.
Можна точно сказати, що ідеали Канта зазнали удару. Лінія між економічною незалежністю і миром в кращому випадку виявилася досить «кривою». Але сила грошей була підкреслена твердою реакцією Заходу. Демонструвати країнам економічну ціну війни - це поки один з найкращих способів підтримувати мир.