Російський президент Володимир Путін та білоруський автократ Олександр Лукашенко не є природними спорідненими душами. Глава Кремля просто вважає свого колегу-самодержця в Білорусі активним союзником. Нещодавно «спецоперація Лукашенка» з примусовим приземленням літака викликала хвилю міжнародної критики. Путіна та Лукашенка об’єднує рішучість та бажання утримати владу будь-якою ціною, навіть якщо це шлях безжальних репресій проти політичної опозиції, пише Financial Times.
Вони також поділяють однакове сприйняття Заходу загалом та Європи зокрема. Путін та Лукашенко впевнені, що попри дотримання демократіями міжнародних норм і правил, Захід – в’ялий і слабкий.
Відкриті порушення міжнародного права іноді можуть спонукати ЄС до активних дій. Але санкції не завдають достатньо потужного економічного удару, який би змінив політику Кремля. Тому авторитарні режими користуються можливістю «політичної розправи». Путінський націоналізм завжди буде вважати Захід «агресивним ворогом Росії», а санкції «ідеально вписуються в такий наратив».
Саме керуючись цією точкою зору Росія анексувала Крим та наразі живить війну на сході України. Це також підбадьорює Москву в підтримці режиму Башара Асада в Сирії, боротьбі з опозиціонерами як за кордоном, так і всередині країни. Цей наратив спонукав Кремль арештувати опозиційного лідера Олексія Навального. Крім того, Москва не втрачає можливість втручатися у вибори в західних країнах та здійснювати кібератаки.
Те, що Лукашенко поділяв припущення про безкарність, коли наказав приземлити пасажирський літак Ryanair, щоб затримати журналіста-дисидента Романа Протасевича, грає на користь Путіна.
Відповідь ЄС на це повітряне піратство полягала в тому, щоб порадити авіакомпаніям уникати повітряного простору Білорусі та заборонити білоруському державному авіаперевізнику «Белавія» доступ до європейських аеропортів. Головним представникам режиму Лукашенка також можуть загрожувати заборони на виїзд та заморожування активів. Незручно? Так. Але це навряд чи завадить Лукашенку утримуватися при владі в Білорусі.
Тривають дискусії щодо того, чи давав Путін підтримку цій «спецоперації». Європейські дипломати кажуть, що Путіна майже напевно інформували. У будь-якому випадку, санкції ЄС тепер будуть ще міцніше фіксувати Лукашенка в російському таборі.
ЄС ніколи не зможе легко досягти згоди щодо санкцій. 27 членів блоку мають різні інтереси та різну історію. Німеччина, Італія та Франція приділяють велику увагу економічним можливостям Росії. Для Польщі та країн Балтії безпека є найвищою цінністю у цьому аспекті. Однак канцлер Німеччини Ангела Меркель фактично дала автократам новий важіль впливу.
Мало хто з політиків може зрівнятися з Меркель у її відданості міжнародній системі, що базується на правилах. Тим часом амбіції Путіна цілком протилежні. Він хоче повернення до політики сфер впливу великих держав. Без сумніву, канцлер Німеччини щира у своєму переконанні. Берлін процвітав від багатосторонності. І все-таки, Меркель майже завжди демонструє обережність, коли розмова йде про дотримання правил.
Певною мірою це може бути пов’язано з часом. Вона прийшла на посаду майже після того, як США почали війну в Афганістані та Іраку - навряд чи найкращий момент сміливого втручання в підтримку міжнародного порядку. Також роль грає її «темперамент», Меркель може поєднувати помірність і непостійність.
Тим не менш, Меркель серйозно сприймає глобальну роль німецької промисловості. Зовнішня політика повинна бути ретельно відкалібрована, щоб уникнути шкоди легендарним показникам експорту в країні.
Таким чином, Берлін взяв на себе ініціативу у просуванні нещодавньої інвестиційної угоди ЄС із Китаєм, попри зневагу Пекіна до міжнародних правил. Країна-член ЄС, Угорщина стала ключовим виробничим центром для автомобільної промисловості Німеччини. Водночас угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан активно рухається до авторитаризму. Але Меркель час від часу «гальмує» дії ЄС щодо підтримки угорської демократії.
Щодо відносин із Росією, то справжнім випробуванням для Меркель є трубопровід для доставки російського газу до Німеччини. «Північний потік-2» наближається до завершення і обіцяє швидко підірвати спільну енергетичну політику ЄС, надавши Кремлю стратегічну економічну перевагу. Водночас завершення трубопроводу – реальна загроза для України.
Зупинка газопроводу могла б показати серйозні наміри з боку Заходу підтримувати міжнародний правовий порядок, але це також може принести значні втрати для німецького бізнесу.
Ігноруючи прохання США та багатьох європейських урядів зупинити проект, Меркель встановлює чітку межу реакції Європи на беззаконня Кремля. Путін може робити те, що йому заманеться, знаючи, що реакція ЄС буде стримуватися Берліном. Санкції можуть вдарити, але вони не завдадуть масштабної шкоди Кремлю, резюмує видання.
США не стали вводити санкції відносно компанії Nord Stream 2 AG (оператор проекту) і її виконавчого директора Маттіаса Варніга.
При цьому президент США Джо Байден виступає проти завершення проекту, але разом з цим намагається налагодити відносини з Німеччиною.
19 травня в Німеччині підтвердили, що США планують відмовитися від санкцій проти «Північного потоку - 2» і глави компанії Маттіаса Варнінг. Маас вважає, що такі дії Вашингтона є позитивним знаком. На його думку, такий крок свідчить про наміри США налагодити відносини з Німеччиною.
Детальніше про те, чому до цих пір не зупинили «погану угоду для Європи» і чому російські газопроводи стануть глобальним кліматичним програшем для Зеленого пакту Європи читайте в статтях Михайла Гончара «Підводні течії проекту« Північний потік-2» і «Північний потік-2 » : кліматичний вимір».