Лідери Австралії, Нової Зеландії, Південної Кореї та Японії взяли участь у саміті НАТО у Вільнюсі.
Російська агресія проти України підштовхнула організацію до розширення географічного сприйняття загроз із регіонального до глобального рівня та до тіснішого співробітництва з азійськими партнерами. Водночас вона забезпечила новий контекст для співпраці НАТО та Азійсько-Тихоокеанських партнерів Альянсу (їх іще називають АР4), які цьогоріч брали участь у саміті вдруге. Для останніх повномасштабна війна РФ проти України — це не лише про неприпустиме порушення міжнародних норм і принципів, виклик ліберально-демократичним цінностям, а й про відчуття власної вразливості. «Україна сьогодні може бути Східною Азією завтра», — ця заява Фуміо Кішіди відображає сприйняття російської агресії крізь призму поведінки Пекіна. Таким порівнянням проведено чітку паралель: те, як світ реагує на дії Росії, визначає розрахунки Китаю в регіоні, зокрема стосовно Тайваню.
Як серед держав-членів НАТО, так і серед їхніх азійських партнерів є розуміння взаємозв’язку та взаємопов’язаності між подіями в Європі та Азії. А отже, кожна з держав АР4 рішуче підтримує Україну. Зі свого боку Альянс дедалі більше уваги приділяє безпековим процесам, що відбуваються в Індо-Тихоокеанському регіоні.
В комюніке Вільнюського саміту зазначено, що події в цьому регіоні можуть безпосередньо вплинути на євроатлантичну безпеку. «Заявлені амбіції та примусова політика КНР кидають виклик нашим інтересам. Китайська Народна Республіка використовує широкий спектр політичних, економічних і військових інструментів для збільшення своєї глобальної присутності та проєктування сили, залишаючись водночас непрозорою стосовно своєї стратегії, намірів і нарощування військових сил… КНР прагне контролювати ключові технологічні та промислові сектори, критично важливу інфраструктуру, стратегічні матеріали та ланцюги постачання». Країни НАТО відкриті для конструктивного діалогу та взаємодії з Китаєм, але поглиблення його стратегічного партнерства з РФ та їхні взаємозміцнювальні спроби підірвати міжнародний порядок, що ґрунтується на правилах, суперечать цінностям та інтересам організації.
Попри те, що дії Пекіна посилюють наміри держав Альянсу бути більш рішучими в справах Азійського регіону, відсутність у комюніке посилань на Тайвань усе-таки свідчить про небажання наражатися на проблеми у відносинах із Китаєм. У той час як США хотіли б бачити активнішу роль організації в Індо-Тихоокеанському регіоні, серед союзників усе-таки існують розбіжності щодо цього питання.
Французький президент Емманюель Макрон (і деякі неназвані держави) виступив проти відкриття офісу зв’язку НАТО в Токіо для координації роботи з АР4 (що мав розпочати роботу 2024 року), мотивуючи це тим, що Альянс не повинен мати фізичної присутності за межами євроатлантичного регіону, а також вказав на небажання погіршувати стосунки з Китаєм, який негативно сприймає партнерство НАТО з країнами Індо-Тихоокеанського регіону.
Втім, інтереси країн АР4 у відносинах із НАТО також мають особливості й різняться між собою. В той час як для Японії основними безпековими викликами є насамперед агресивні дії Китаю в Тайванській протоці, Південно-Китайському та Східно-Китайському морях, і тому вона прагне залучити партнерів із НАТО до спільного стримування, Південна Корея більше переймається Північною Кореєю та її ядерною програмою.
КНДР запустила чергову балістичну ракету великої дальності якраз під час саміту НАТО. Для його учасників це — чергове нагадування про деструктивні дії північнокорейського режиму, а для президента Юна — можливість заручитися підтримкою азійських і трансатлантичних партнерів у протидії ядерно-ракетній програмі Пхеньяна. Вільнюська декларація засудила порушення численних резолюцій Ради Безпеки ООН із боку КНДР і підтвердила необхідність «повністю та незворотно відмовитися від ядерної зброї, наявних ядерних програм, а також будь-яких інших програм зброї масового знищення та балістичних ракет».
Участь у саміті НАТО Австралії та Нової Зеландії відкриває можливості для цих країн, з одного боку, просувати стратегічні інтереси регіону в питаннях безпеки, економіки й торгівлі, з іншого — розвивати тісніші стосунки з Токіо та Сеулом. Формат АР4, який має умовну назву й використовується для означення цих країн насамперед у межах участі в саміті НАТО, дає їм змогу спільно обговорювати регіональні проблеми (на полях саміту вони провели чотиристоронню зустріч під головуванням президента Республіки Корея Юн Сук Йоля), а на перспективу — вибудувати міцну позицію колективної безпеки у співпраці з НАТО. За словами південнокорейського президента, АР4 мають узяти на себе провідну роль у регіональній безпеці Індо-Тихоокеанського регіону.
Проте якщо співпрацю з НАТО на рівні кожної окремої держави можна коригувати відповідно до власних зовнішньополітичних пріоритетів (на основі програм індивідуального партнерства в різних сферах), то посилення регіональної безпекової співпраці на рівні АР4 та її взаємодії з Альянсом, з одного боку, може наражатися на протидію Китаю (який вважає, що «набіг НАТО в Азійсько-Тихоокеанський регіон лише посилить напругу та призведе до протистояння блоку й навіть до «нової холодної війни» в цьому регіоні»), з іншого — на небажання деяких держав вступати в конфронтацію з Пекіном.
Приміром, Нова Зеландія зацікавлена в підтримці військових зв’язків із Альянсом, аби отримати кращий доступ до розвитку власного військового потенціалу та співпрацювати в питаннях безпеки на морі, кібербезпеки та боротьби з транскордонними загрозами, зокрема тероризмом. Водночас вона з пересторогою дивиться на просування Альянсу в регіоні, прагнучи обережніше вибудовувати стосунки з Пекіном: фокусуватися на торговельно-економічному напрямку і оминати розбіжності, які останніми роками превалювали в двосторонніх відносинах. Рецесія в країні змушує прем’єр-міністра бути обережним із критикою на адресу Китаю, який є найбільшим експортним ринком Нової Зеландії та «ключем до постпандемійного відновлення через експорт, туризм і освіту».
Втім, є те, що однозначно об’єднує Азійсько-Тихоокеанську четвірку та зближує її з НАТО, — це засудження російської агресії та підтримка України. Під час саміту кожна з країн АР4 неодноразово ставила питання допомоги Україні, а лідери держав привезли з собою додаткові пакети сприяння Києву.
Під час зустрічі з президентом Зеленським прем’єр-міністр Австралії Ентоні Альбанезе оголосив про надання Україні додатково 30 бронетранспортерів Bushmaster (разом це буде вже 120 машин). А напередодні саміту Австралійські оборонні сили повідомили про розгортання в Німеччині в жовтні цього року літака E-7A Wedgetail терміном на шість місяців для багаторівневого захисту міжнародної гуманітарної та військової допомоги Україні. Літак забезпечуватиме раннє попередження про загрози воротам для гуманітарних і військових вантажів. Це розгортання включає роботу 100 членів екіпажу й технічного персоналу. На своїй сторінці у Фейсбуці Альбанезе зазначив, що Австралія прагне надіслати рішучий сигнал: «Ми дамо відсіч державам, які прагнуть змінити міжнародну систему силою».
Напередодні візиту президента Юн Сук Йоля до Вільнюса Південна Корея відправила військово-транспортний літак із нелетальною допомогою для України — обладнанням для розмінування, машинами екстреної медичної евакуації та іншим гуманітарним грузом. І хоча президент держави скутий внутрішніми обмеженнями в питаннях надання летальної зброї Україні, він висловив готовність «підтримувати народ України, допоки його свободу не буде повністю відновлено». Зокрема Південна Корея братиме участь у цільовому фонді НАТО для надання допомоги Україні. Крім того, з Литви президент Юн вирушив із офіційним візитом до Варшави, щоб обговорити серед іншого військову співпрацю (південнокорейський експорт допомагає поповнити військові запаси наших партнерів на заміну відправленим до України, також ідеться про створення спільних військових підприємств на території Польщі) та повоєнну відбудову України. Президент Південної Кореї прагне об’єднати з Польщею як державою, що є однією з найближчих до Києва географічно та політично, зусилля у відновленні України.
Японію можна вважати лідером серед азійських держав із фактичної допомоги й дипломатичної підтримки України. Під час Вільнюського саміту Японія разом з іншими державами «Великої сімки» приєдналася до Спільної декларації підтримки України G7, у такий спосіб узявши на себе довгострокові зобов’язання в сфері безпеки України на шляху до НАТО. Це посилює роль Токіо як важливого гравця в питаннях глобальної безпеки.
Під час зустрічі з Володимиром Зеленським у кулуарах Вільнюського саміту прем’єр-міністр Нової Зеландії Кріс Гіпкінс наголосив на твердій підтримці України. Нова Зеландія виділяє 1,2 млн дол. на розмінування українських територій у межах Програми розвитку ООН, 500 тис. дол. на роботу місії МАГАТЕ в Україні, 3 млн дол. на відновлення України. Крім того, заплановано подальші санкції проти російських і білоруських фізичних осіб на додачу до 1500 уже запроваджених. Також Нова Зеландія неодноразово застерігала Китай від військової підтримки РФ і наклала за це санкції на іранські компанії.
Російська агресія проти України не лише зміцнила трансатлантичну єдність, а й змусила азійські держави діяти наперед, аби уникнути таких прецедентів і аналогічних дій у своєму регіоні (навіть якщо Китай наразі залишається важливим торговельним партнером для більшості з них). Державам НАТО ще доведеться осмислити свою роль в Індо-Тихоокеанському регіоні, вийшовши за межі традиційних кордонів. З іншого боку, важливо й те, чи використають Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея та Японія інструмент АР4 поза межами саміту НАТО для зближення. Втім, найбільш визначальним для подальшого розвитку безпекових процесів як у європейському, так і в азійському регіонах стане результат російсько-української війни. Саме тому підтримка України задля її перемоги стала лейтмотивом усіх зустрічей Вільнюського саміту, незалежно від географії країн і гостей, які були присутні на ньому.