До Вашингтонського саміту НАТО — ще місяців вісім-дев’ять. Проте вже нині слід формувати його український порядок денний. Адже Альянс — це організація, де рішення ухвалюють консенсусом. А його досягнення, зокрема і щодо українського питання, потребує часу й зусиль. Інакше Києву загрожує повторення невдачі Вільнюського саміту, коли українська влада лише за півтора місяця до нього почала агресивно проштовхувати пропозицію про запрошення України до НАТО в литовській столиці.
Тому експерти американського Atlantic Council уже нині лобіюють ідею, щоб нашу країну покликали в Альянс на саміті у Вашингтоні. Як видно з коментарів експертів цього впливового think tank на презентації меморандуму президентові США, організованій фондом Open Ukraine, в Atlantic Council чудово розуміють, як складно досягти цієї мети. Адже головні противники запрошення Києва до НАТО на саміті 2024 року — не Будапешт, а Вашингтон і Берлін.
Однак і в самому Києві ще не визначилися з тим, яких цілей слід досягти на ювілейній зустрічі Альянсу. Як запевняють співрозмовники ZN.UA, можливий порядок денний саміту у Вашингтоні трохи проясниться після зустрічі щодо української «формули миру» на Мальті 28–29 жовтня.
За час, що минув після саміту у Вільнюсі, головна мета України — стати членом Альянсу — не змінилася, оскільки це гарантія того, що в майбутньому агресія Росії проти нашої країни не повториться. Таку позицію української влади підтримують і українці, про що свідчать результати соцопитування, проведеного на замовлення ZN.UA Центром Разумкова з 28 вересня до 4 жовтня.
У наших співгромадян ми запитали: «Що з наведеного нижче ви вважаєте надійними гарантіями безпеки для України, які дадуть відчуття безпеки вам і вашій родині?». (Респонденти могли обрати не більш як два варіанти відповіді.)
Перше місце очікувано посіло членство країни в НАТО: цей варіант відповіді обрали 45,4% опитуваних українців. Утім, для третини респондентів таким оберегом є сучасні, підготовлені за стандартами НАТО й добре озброєні ЗСУ.
І лише потім «щитом» для українців є гарантоване постачання зброї (25,2% інтерв’юйованих); масштабна фінансова допомога від країн-партнерів під час війни (16,1%); двосторонні договори про взаємну оборону з ключовими членами НАТО (15,5%); розміщення в країні ядерної зброї (13,5%); запровадження персональних і економічних санкцій проти країни-агресора (7,1%); розміщення в Україні американської або британської військової бази (7,1%); поява складів зброї країн-членів НАТО (4,4%).
Та наразі Київ має намір не доводити до болісної напруги у відносинах із НАТО тему запрошення, а натомість зосередитися на практичних питаннях. Окрім того, після Вільнюса в українській владі гучніше зазвучали голоси тих, хто вважає: оскільки вступ України до НАТО через низку причин у найближчому майбутньому є нереалістичним, слід сконцентруватися на регіональних альянсах і двосторонніх угодах про «гарантії безпеки», що є частиною української «формули миру».
Нагадаємо, що ці угоди, які до справжніх гарантій безпеки мають такий самий віддалений стосунок, як і Будапештський меморандум, Київ має намір підписати в межах «стратегії дикобраза», яку західні партнери запропонували реалізувати нашій країні на період до її вступу до НАТО. Ці документи передбачають надання комплексної військової та економічної допомоги Україні й мають зміцнити її обороноздатність, підвищуючи для Росії ціну вторгнення.
На сьогодні українська сторона на чолі із заступником голови ОП Ігорем Жовквою веде переговори з країнами «Великої сімки», готуючи проєкти двосторонніх угод. За інформацією ZN.UA, це будуть неідентичні документи: одні партнери приділяють більше уваги військовому співробітництву, інші — економічному, треті — допомозі в проведенні реформ. (Невідомо, чи буде прописано необхідність ратифікації угоди її учасниками — це є предметом переговорів. Але загалом навіть без цієї процедури вже саме підписання документа породжує зобов’язання держави.)
Самі угоди мають рамковий характер, що передбачає укладання додаткових договорів різного рівня для реалізації домовленостей про «гарантії безпеки». Що ж до військового співробітництва, то ці документи загалом передбачають зобов’язання надати Україні військове обладнання, техніку, снаряди, проведення тренувань наших солдатів, обмін розвідданими, співробітництво в галузі кіберзахисту, підтримку реформ оборонного сектору.
У Києві сподіваються, що перші угоди про «гарантії безпеки» буде підписано наприкінці цього року: в Україні хочуть мати ці документи до Вашингтонського саміту. Проте, як зазначають співрозмовники ZN.UA, малоймовірно, що наші партнери підпишуть їх, перш ніж це зроблять США.
Одночасно з підготовкою угод про «гарантії безпеки», в межах обговорення різних сценаріїв гарантування безпеки нашої країни, на Заході зондують ґрунт щодо комбінованих варіантів членства України в НАТО. Так, колишній заступник генсека Альянсу й нинішній експерт Atlantic Council Александр Вершбоу пропонує пропрацьовувати з Києвом деталі, які дадуть змогу Україні приєднатися до НАТО, поки частину її території окуповано. Зокрема варіант, за якого на захоплені Росією землі не поширюється дія статті 5 Вашингтонського договору.
Нагадаємо, що раніше директор Офісу генсека Альянсу Стіан Єнссен припустив, що заради членства в НАТО наша країна може поступитися Росії деякими окупованими територіями. Але на такий розмін, як свідчать результати опитування ZN.UA і Центру Разумкова, загалом готові піти лише 11,7% респондентів, а от проти нього — 76,6%. (Рис. 2) І це попри те, що майже половина українців уважає, що членство в НАТО гарантуватиме безпеку їм і їхнім родинам!
Не готові українці й вступати до Альянсу «частинами», тобто коли в обмін на членство у військово-політичному союзі Київ погоджується, що дія Вашингтонського договору (зокрема його статті 5) не поширюється на окуповані території: якщо для 13,1% опитаних такий варіант гарантування безпеки є прийнятним, то для 68,5% — ні. (Рис. 3) А от майже п’ята частина респондентів — 18,4% — завагалися з відповіддю. Та загалом такий варіант вступу до Альянсу українці сприймають трохи краще, ніж сценарій «НАТО в обмін на території».
У Києві розуміють: багато наших партнерів зацікавлені в тому, щоб уже до осені наступного року війна перестала бути гарячою й конфлікт заморозився. Та хоч би чим закінчилася нинішня фаза російсько-української війни, Росія нікуди не зникне й далі загрожуватиме нам. Це змушує українську владу квапитися з пропрацюванням різних сценаріїв гарантування безпеки України.
Та нинішня позиція громадян країни щодо комбінованих варіантів членства нашої країни в НАТО наразі звужує поле для маневру українському політичному керівництву: публічне обговорення таких питань загрожує ударом по рейтингах і звинуваченнями в зраді. Так само і в Альянсі, де бояться зробити навіть формальний крок і запросити нашу країну до членства, наразі не готові до таких компромісних варіантів, оскільки побоюються прямого збройного конфлікту з Росією.
Опитування на замовлення ZN.UA проводила соціологічна служба Центру Разумкова з 28 вересня до 4 жовтня 2023 року методом face-to-face у 22 областях України та м. Києві. Опитано 2019 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.