Світ зіштовхнувся зі сплеском поширення ядерної зброї, однак наразі людство може частково зітхнути з полегшенням. Договір про контроль над озброєннями між США та Росією не втратить чинності 5 лютого, як нещодавно говорили песимістичні прогнози. США та Росія не допустили втрати договору, але гонка ядерних озброєнь, яка поширюється серед дедалі більшої кількості країн викликає тривогу, пише Bloomberg.
У найкоротший час президент Росії Володимир Путін запропонував своєму новому американському колезі Джо Байдену продовження дії договору на п'ять років. Джо Байден погодився - після того, як провів з Путіним необхідну бесіду щодо масової російської кібератаки на США, ув'язнення російського опозиційного активіста Олексія Навального та інших суперечливих дій Кремля.
Таким чином, у короткостроковій перспективі вдалося уникнути нової гонки ядерних озброєнь між двома впливовими державами. Однак, причин для радості небагато, адже залишилося ще багато проблем. Ширший погляд на «світовий ядерний ландшафт» показує, що небезпека катаклізму за задумом або за випадковістю постійно зростає.
Договір між США та Росією охоплює лише запаси російської та американської “стратегічної” зброї. Це стосується тих боєголовок, які два противники можуть спрямовувати один проти одного. У договорі нічого не сказано про "тактичні" ядерні боєприпаси, про більш «гнучкі» та, як правило, менші боєголовки, побудовані для потенційного використання в зоні бойових дій для перемоги чи зупинки збройного конфлікту. А в цій тактичній категорії гонка озброєнь вже триває. І США, і Росія, в ім'я модернізації своїх військових арсеналів, розробляють нові тактичні ядерні озброєння. Сюди входять речі, які були предметом наукової фантастики під час холодної війни, наприклад, ядерні бомби, доставлені безпілотниками з підводних човнів.
Таким чином, сучасна гонка озброєнь принципово відрізняється від збройних перегонів між США та Радянським Союзом. На той час змагання фактично зводилися до підрахунку боєголовок кожної сторони. Зрештою, що стабілізувало конкуренцію, то це жахлива, але переконлива логіка стримування шляхом "гарантованого взаємного знищення".
Сьогоднішня конкуренція відбувається між новомодними технологіями, що змінило військові стратегії країн. Множення сценаріїв і перестановок підриває традиційні розрахунки стратегії, які раніше зазвичай базувалися на інструментах теорії ігор, розроблених під час холодної війни.
Одним із результатів є те, що для всіх дев’яти ядерних держав стає ще важливішим “сигналізувати” про свою “позицію”. Вони повинні пояснити свої наміри і зробити себе максимально передбачуваними для інших. Однак, такі «сигналізування» не завжди позитивні.
Росія стверджує, що однією з цілей її ядерного арсеналу є «запобігання ескалації військових дій та їх припинення на умовах, прийнятних для Російської Федерації». Фактично формулювання передбачає, що Росія може відповісти на військовий конфлікт тактичним ядерним ударом. Але це робить будь-які суперечки потенційно «вибухонебезпечними».
Наприклад, конфлікт може розпочатися з гібридної війни (такої, яку Росія використовувала у своїй анексії Криму в 2014 році), або з кібервійни (як це було під час недавньої російської хакерської атаки на американські урядові відомства) або з удару в космосі проти супутників конкурента. Якщо конфлікт загостриться і стане "неприйнятним", наступним кроком можуть стати ядерні бомби.
Якщо уявити гіпотетичний конфлікт між Росією та НАТО, першого удару варто чекати десь, можливо, у Балтійському регіоні. Для місцевого населення, такий ядерний удар був би далеко не «тактичним», а насправді кінцевим. Такі дії Росії вимагатимуть відповіді від альянсу.
Але чи повинна ця реакція бути ядерним контрударом? В якому масштабі? Проти російських сил, чи ударом на конкретне місто? Більше того, а як би сама Росія, за цим гіпотетичним сценарієм, відреагувала на контратаку НАТО? Ракети летять із надзвуковою швидкістю, у всіх учасників такого «конфлікту» буде максимум кілька хвилин, щоб визначитися з власними діями.
Щоб зробити глобальну матрицю ще більш складною, слід розглянути також інші сім ядерних держав. До того ж, цілком можливо, що в майбутньому з’являться і нові країни, які отримають статус «ядерних». З усіх ядерних країн Північна Корея може виявитись найбільш «неконтрольованою». Але Китай є найамбітнішим. За деякими оцінками, він може мати 350 боєголовок. Пентагон припускає, що Китай подвоїть свій ядерний арсенал у найближче десятиліття. У новій гонці озброєнь дедалі більше країн отримують більшу кількість ядерних одиниць.
Китай фактично є основною причиною того, що США та Росія не змогли розпочати «традиційні» переговори про новий договір стосовно контролю над озброєнням. Колишній президент США Дональд Трамп наполягав на залученні Пекіна до переговорів. Китайці відмовились. Саркастично Пекін замислювався, чи не воліють американці та росіяни дозволити Китаю збільшити свій ядерний арсенал.
Але проблема є цілком реальною, чим більша кількість країн отримує більше зброї, тим активніше зростає ризик використання цієї зброї, навмисно чи ненавмисно. У знак глобального протесту проти цього 86 неядерних країн підписали Договір про заборону ядерної зброї, але ці країни фактично є беззахисними і не тримають власне майбутнє в своїх руках, адже все контролюють ядерні держави. Необхідно відкласти усі розбіжності і розпочати всебічні переговори, щоб запобігти найгіршому сценарію розвитку подій, резюмує видання.
Під час своєї першої телефонної розмови президенти США та Росії Джо Байден та Владімір Путін фактично домовилися про те, що буде продовжено дію Договору про стратегічне наступальне озброєння.
Білий дім пропонує Кремлю продовжити дію Договору про стратегічні наступальні озброєння на наступні п'ять років. В рамках цієї угоди буде обмежено кількість ядерної зброї для США та Росії. Країни зможуть володіти стратегічними носіями та ядерними боєголовками, кількість яких не перевищуватиме 700 1 550 відповідно.
Росія була готова до продовження цього договору ще у 2019 році, проте тодішня адміністрація в США на чолі з Дональдом Трампом виступила проти цього.