Змагання великих держав завжди нагадують «поєдинки один на один»: Афіни проти Спарти, Рим проти Карфагена, Москва проти Вашингтона. Проте дуже часто такі протистояння включають також і боротьбу за лояльність тих, хто потрапив у середину поєдинку між наддержавами, а це означає, що вибір інших держав може визначати долю всього великого протистояння. Які ж існують ключові точки протистояння між Китаєм та США, намагається з’ясувати Bloomberg.
Під час Наполеонівських війн Лондон врешті-решт переміг, організувавши переможну коаліцію країн, яким загрожувала спільна ворожа сторона. Під час "холодної війни" підтримка "вільного світу" була вирішальною перевагою Америки: вигоди, які приносили союзи з деякими найбільш динамічними країнами, дали Вашингтону перевагу над Москвою. Кілька уроків минулого є дійсно актуальними навіть сьогодні.
Але нове глобальне суперництво між Америкою та Китаєм трансформує ланцюги поставок, переробляє стратегічну географію світу та будить привид нищівної великодержавної війни. Як і під час "холодної війни", майже усі країни від Океанії до Латинської Америки перебувають під тиском, щоб вони вибирали сторони, ізолювались від спільного ворога або іншим чином знаходили захист у фрагментованому світі.
Ці країни є стратегічними призами, оскільки Вашингтон та Пекін маневрують для пошуку союзників, але вони також є індивідуальними стратегічними суб'єктами. Вибір, який вони роблять - як вони голосують в ООН, якого постачальника технології 5G обирають, кого підтримують і проти кого виступають, усе це може вирішити, хто переможе у найбільшому протистоянні цього століття.
Китай та США намагаються адаптувати свої стратегії до відповідної сучасної реальності. Для Америки стратегічний розрахунок простий, Вашингтон не зможе збалансувати владу Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні, перешкодити автократам виграти битву ідей і боротьбу за формування технологічних інновацій, або іншим чином контролювати амбіційний виклик Пекіна, не об'єднавши коаліцію держав, залучивши їх на свій бік.
І навпаки, Китай зможе контролювати своє геополітичне сусідство, здійснювати вплив на Європу та протистояти США в намаганні створити свій геополітичний порядок, лише якщо Пекін ізолює Америку від її демократичних друзів. Китайський лідер Сі Цзіньпін також рішуче налаштований на створення блоків країн, які технологічно та економічно залежать від Пекіна, адже в такому разі вони не зможуть заважати геополітичному сходженню Китаю.
Загалом, чотири ключові держави перебувають на передовій суперництва США та Китаю. Німеччина, Джибуті, Індія та Філіппіни розташовані за тисячі миль один від одного, але вони займають дуже різні стратегічні місця у китайсько-американських відносинах. Можна стверджувати, що інші країни - Росія, Сінгапур, Велика Британія, Японія, Австралія - не менш важливі. Проте обрані тут чотири країни, так чи інакше, мають вирішальне значення для курсу суперництва США та Китаю. Однак, наразі залишається певна невизначеність щодо того, яку сторону ці країни оберуть.
По-перше, варто зазначити те, наскільки багатогранною є сучасна конкуренція. Боротьба США та Китаю включає пошук балансу сил в Інтернеті та політичних ідей, а також баланс військової сили та торгівлі. Протистояння розгортається в міжнародних організаціях, а також у сфері технологій майбутнього. Ключова зброя суперництва варіюється від стратегічної корупції до інвестицій в інфраструктуру. Таким чином, змагання за статус головної наддержави набуває різних форм і відбувається у багатьох сферах.
По-друге, важливу роль у розвитку китайсько-американської конкуренції займають різні держави у різних куточках світу. Звісно, загострення «холодної війни», найімовірніше, спалахне на безпосередній периферії Китаю, можливо, поблизу Тайваню або вздовж кордону з Індією. Але амбіції та економічна сила Пекіна впливають майже на всі континенти. При цьому, критичні дії, імовірно, будуть відбуватися у залах засідань Центральної Європи, так само як і на військово-морських кораблях у Західній частині Тихого океану.
По-третє, основні держави - це не просто пішаки чи довірені особи, яких підштовхують Вашингтон і Пекін. Деякі грають на дві сторони одна проти одної; інші шукають третій шлях у розділеному світі; деякі просто схиляються до того чи іншого табору. Але всі дотримуються власних стратегій в умовах нестабільного геополітичного середовища, і їхні рішення формуватимуть китайсько-американське суперництво так само ґрунтовно, як вибір менших держав визначав, яка наддержава виграє холодну війну.
По-четверте, США зіштовхнулися із більш складним шляхом у цьому змаганні, ніж здається на перший погляд. Глобальні рейтинги позитивної прихильності до Китаю дещо знизилися через його роль у пандемії COVID-19 та грубу політику комуністичного режиму. Але Пекін володіє поєднанням економічної сили, що є більш потужною «стратегічною зброєю», ніж та, яку колись мав Радянський Союз. Китай тепер може впливати не лише на країни, що розвиваються, а й на деяких ключових демократичних союзників Америки.
"Ми перебуваємо в розпалі фундаментальної дискусії щодо майбутнього напрямку нашого світу", - заявив президент США Джо Байден на Мюнхенській конференції з питань безпеки.
Впродовж тривалого часу Америка була надзвичайно потужним конкурентом, оскільки вона очолює вільний демократичний світ, що дає їй переваги на міжнародній арені. І все ж, якщо Вашингтон не зможе утримати основні держави на своєму боці у найближчі роки, він ризикує отримати гіркий досвід втрати статусу конкурентоспроможної наддержави, резюмує видання.
Під час першого телефонного дзвінка американський президент Джо Байден та китайський лідер Сі Цзіньпін обговорили питання, щодо яких США та Китай мають протилежні погляди. Обидві сторони продемонстрували, що не будуть поступатися «колючим питанням» Тайваню, Гонконгу та Сіньцзяну. Байден та Цзіньпін окреслили сфери, які можуть створити тривалу напругу між країнами в епоху після президенства Дональда Трампа