Чи дійсно Китай хоче бути супердержавою? У Білому домі, принаймні, немає сумнівів щодо глобальних амбіцій Китаю. Раш Доші з Ради національної безпеки США стверджує, що Пекін реалізує свою «масштабну стратегію», щоб «витіснити американський порядок» і стати наймогутнішою державою у світі, пише Financial Times.
Статус наддержави є джерелом національної гордості та приносить значні економічні та політичні вигоди. Але це також передбачає витрати, ризики та тягарі. Лише минулого тижня дев'ять громадян Китаю загинули внаслідок теракту в Пакистані, країні, яка нині знаходиться в зоні впливу Пекіна. Заклик до репресій у націоналістичних колах Китаю перегукується з реакцією США, коли терористи нападали на американців.
Можливо, Китай розчарований через те, що його бачення «світового порядку» сприймається як насилля.
Стати наддержавою - це складна справа, яка ставить низку пов'язаних між собою питань про можливості, наміри та волю. Саме у військовій сфері різниця між можливостями, прагненнями і волею є найважливішою. В останні роки Китай трансформував свій військовий потенціал. Зараз китайський флот має більше суден, ніж американський. Деякі американські військові офіцери відверто сумніваються, що США переможуть у битві за Тайвань.
Уряд президента Сі Цзіньпіна любить демонструвати військову силу на парадах у Пекіні, а в Інтернеті та пресі є багато войовничої націоналістичної риторики. Китайські війська минулого року в Гімалаях вступили у сутичку з Індією. Тим не менше Еван Медейрос, який працював у Білому часів колишнього президента Барака Обами, стверджує, що незрозуміло, чи Китай бажає і здатний взяти на себе тягар глобальної військової сили за зразком США.
Китай не вів війни з 1979 року, коли зіткнувся з В'єтнамом і може похвалитися своїм «мирним підйомом». На відміну від США, Пекін також неохоче обіцяв захищати своїх друзів та союзників. Пекін має лише одну закордонну військову базу в Джибуті на сході Африки, порівняно з сотнями американських військових об'єктів за кордоном.
Якщо китайський уряд або народ неохоче йдуть на війну, це, безсумнівно, їх заслуга. Але війни, як правило, є засобами, за допомогою яких виникають нові супердержави і змінюється світовий порядок - від Британії в 19 столітті до Радянського Союзу та США у 20 столітті.
Економічна вага Китаю, як найбільшої світової торговельної сили, дає йому значний політичний важіль впливу на міжнародному рівні. Країни, які залежать від китайської торгівлі чи інвестицій, часто неохоче конфліктують з Пекіном - що частково пояснює приглушену глобальну реакцію на порушення прав людини в Сіньцзяні.
Але економічна сила Пекіна не завжди є політично визначальною. Хоча Китай став найбільшим торговельним партнером Японії, Південної Кореї та Австралії, ці країни іноді кидали виклик Пекіну. Південна Корея дозволила США розмістити на своїй території систему протиракетної оборони, Японія відмовилася поступатися в територіальних суперечках, Австралія розізлила Пекін, закликаючи провести розслідування щодо походження COVID-19.
Японія, Південна Корея та Австралія - це демократії, які з обережністю потрапляють у політичну орбіту авторитарної однопартійної держави. Вони також є союзниками США і мають американські військові бази на своїй території- що може надати їм впевненості у наступі проти Китаю.
Пекін іноді натякає, що покладатися на гарантії безпеки Америки не можна. Але довіра до системи альянсу із США зруйнується лише в тому випадку, якщо Вашингтон не зможе втрутитися після нападу Китаю на американського союзника. Наразі немає реальних доказів того, що Китай готовий піти на цей ризик - навіть із Тайванем, який не має однозначної гарантії оборони США.
Замість того, щоб намагатись підірвати глобальну мережу союзів і баз Америки, Китай міг би спробувати створити власну альтернативну систему. Раш Доші стверджує, що Китай готується розширити глобальну військову присутність - можливо, додавши військовий компонент, поряд із цивільними портовими об'єктами, які він купував або розвивав у всьому світі.
Але це розширення, хоча й правдоподібне, ще не відбулося. Навіть якби Китай почав розвивати морську присутність у таких портах, як Гвадар у Пакистані чи Гамбантота на Шрі-Ланці, здається малоймовірним, що Пекін запропонує гарантії безпеки, які свого часу дозволили багатьом країнам прийняти американські війська та бази. США готові захищати союзників по НАТО, а також запропонували військовий захист приблизно ще 30 країнам, включаючи Японію, Австралію, Південну Корею та більшу частину Латинської Америки.
Якщо Китай не бажає або не може досягти глобальної військової присутності, яка конкурує з американською силою, йому, можливо, доведеться знайти новий спосіб бути супердержавою - або відмовитись від власних амбіцій, резюмує видання.
Між США та Китаєм триває стратегічне протистояння. Політична боротьба назріває і серед крил Демократичної партії щодо необхідності співпраці з Пекіном у стримуванні кліматичних змін і покаранні Китаю за порушення прав людини. Результатом холодної війни США та Китаю може стати катастрофічне нагрівання планети.