Західна демократична культура схильна розглядати свободу слова як загальнолюдське благо. Однак звіт аналітичного центру Justitia демонструє, що громадська підтримка свободи слова по-різному виражена в різних частинах світу, як і її законодавчі обмеження. У багатьох країнах, особливо з авторитарними режимами, люди хочуть менше контролю з боку влади. Але при цьому, в кількох країнах респонденти кажуть, що вони хочуть менше свободи слова, ніж мають зараз, пише журнал The Economist.
Звіт заснований на опитуванні, проведеному в лютому. В опитуванні взяли участь 50 тисяч людей у 33 країнах. Аналітики запитали респондентів, чи вважають вони, що слід дозволити уникати відповідальності за широкий спектр суперечливих заяв, таких як образа національного прапора або висловлювання жорстких коментарів щодо соціальних меншин або релігійних вірувань.
Дослідники об’єднали відповіді на кожне з цих запитань в індекс підтримки свободи слова. Потім вони порівняли ці результати з показником свободи вираження поглядів, складеним іншим аналітичним центром V-Dem, який «вимірює», як свободою слова користуються люди в кожній країні на практиці.
Однією з невідворотних слабких сторін підходу до звіту є те, що люди в місцях з жорсткими обмеженнями свободи вираження поглядів можуть не почуватись вільно та комфортно, щоб відкрито повідомити опитувальникам про те, як вони насправді почуваються.
Однак велика частка респондентів у багатьох авторитарних країнах, включаючи Єгипет, Туреччину та Росію, все-таки заявили про те, що підтримують свободу слова, навіть якщо їхні уряди явно проти цього.
Особливо це торкнулося країн, які почали обмежувати свободу слова лише нещодавно, таких як Угорщина та Венесуела. Можливо, люди, які колись насолоджувались широкою свободою вираження поглядів, частіше підтримують її, ніж ті, хто завжди жив у полоні суворих обмежень.
При цьому, у деяких країнах респонденти заявили про те, що їм насправді надали занадто багато свободи слова. Ця закономірність була найбільш виражена в Кенії, Тунісі та Нігерії. Ці країни надають відносно широкі права населенню, але їх громадяни часто самі не схвалюють свободу слова. Згідно з опитуванням Justitia, країнами з найбільш жорстким обмеженням свободи вираження поглядів стали Єгипет і Туреччина.
Попри те, що наразі недостатньо даних для повного пояснення цього явища, релігія може зіграти свою роль. Загалом, респонденти в країнах, де більшість населення - мусульмани, набагато менше підтримували свободу слова, особливо коли йдеться про образливі коментарі щодо релігії. У мусульманському світі така закономірність зберігається незалежно від форми правління в країні: респонденти не більше захоплювались свободою слова в демократичній Індонезії, ніж в авторитарному Єгипті і Тунісі, а в Нігерії за останні десять років закріпилися ісламістські рухи. Можливо, вони трансформували громадську думку про свободу слова швидше, ніж уряди цих країн змогли змінити закони.
Іншим можливим поясненням є міжконфесійний конфлікт. Протягом останніх двох десятиліть у Кенії та Нігерії відбувалися сутички між етнічними групами, і громадяни цих країн можуть побоюватися, що ворожі коментарі ризикують стати початком насильства.
Низька підтримка свободи слова в Кенії була зумовлена значною мірою тим, що люди виступають проти критики та образ. 82% респондентів у країні сказали, що уряд повинен знайти механізм перешкоджати людям критикувати та ображати групи меншин. Як у багатих, так і в бідних країнах люди часто готові пожертвувати деякими громадянськими правами, якщо вважають, що надмірна свобода може загрожувати їхній безпеці, резюмує видання.
«Наш світ зіштовхнувся із пандемією порушень прав людини», - заявив генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш ще кілька місяців тому. Він скаржився на те, як розповсюдження коронавірусу виявило жорстоку несправедливість у багатьох суспільствах, змусило десятки мільйонів людей опинитися за межею бідності. Пандемія коронавірусу також зупинила прогрес у забезпеченні гендерної рівності. Загалом, епоха COVID-19 поступово руйнує свободу слова та права людей.