Рівно як сліпа білка інколи знаходить горішок, міністр закордонних справ Ліз Трасс поцілила пальцем у дещо дуже правдиве. У четвер під час своєї промови вона заявила: «Вторгення в Україну - це зсув парадигми масштабів 9/11», маючи на увазі теракти в США 11 вересня 2001 року.
Разом з тим, звісно, були речі, про які Трасс не сказала ані слова. По-перше, те, що не будуть називати 2/24, швидше за все, виявиться набагато вагомішим, ніж 9/11. Про це пише Джонатан Фрідланд в статті для The Guardian. По-друге, головна цінність такого порівняння з агонією вересня 2001 року – це не повторювати старі помилки.
Автор пропонує розглянути влучність паралелі між російським вторгненням в Україну і терактами 11 вересня. Атаки в Нью-Йорку і Вашингтоні були розцінені як заклик для демократичного світу, який повинен був захистити фундаментальні принципи свободи. Цей заклик зараз навіть ще гучніший і не в останню чергу тому, що загроза з боку Владіміра Путіна набагато гостріша, ніж від викрадачів літаків 11 вересня. І атака на принципи більш чітка. Вторгнувшись в Україну, він порушив базову концепцію суверенітету й самовизначення, на основі якої народи взагалі існують. Він наполягає на тому, що великі держави можуть пожирати менші й перетворювати їхніх громадян на васалів. Таким чином, він порушив порядок нашого світу і єдиних спосіб його функціонування.
Виконавців терактів 11 вересня розглядали як прояв глибшої загрози для наших цінностей і способу життя. Їх змальовували як нігілістичний культ, який любить смерть не менше, ніж їхні жертви люблять життя. Якими б не були цілі такого опису в ті часи, нігілізм - це чудовий спосіб описати путінську зловісність зараз.
«Подивіться на те, як він упивається руйнуванням і презирством до людського життя, що виражається у постійних бомбардуваннях мирних українців, навіть тих, хто намагається втікти в безпечне місце. На умисне знищення житлових будинків, дитячих садочків і лікарень включно з пологовим будинком в Маріуполі. Прочитайте брехню про ці атаки, подані з насмішкою. Оцініть державну дезінформацію, яка зухвало називає день ніччю, а ніч - днем, яка говорить, що сусідам Росії не потрібно боятися вторгнення, тому що Росія «не втораглася в Україну». Подивіться на організовані мітинги молодих ультранаціоналістів, які, одягнувши символи Z, знову і знову салютують правою рукою, навіть якщо ви спробуєте відігнати очевидне історичне ехо. Погляньте всьому цьому в обличчя. І ви не зможете не дійти висновку, що це точно культ нігілізму», - йдеться в статті.
І, звісно, ця версія культу набагато важливіша ніж та, яка проявила себе 11 вересня. Тому що вона походить від державної влади. Путінізм керує ядерним арсеналом і великою, хоч і скрипучою, армією. Поки США і союзники вели «війну проти терору», Путін крок за кроком просувався до нинішнього моменту, поступово задушуючи російську новонароджену демократію вдома й поширюючи свої методи за кордоном. Захоплення частини території Грузії в 2008 році і окупація Криму в 2014-му, безглузде знищення Сирії, виконане за допомогою тих самих жорстоких методів, які він застосував у Чечні - все це було на виду.
Путінське вторгнення в Україну не було несподіванкою. Як зазначив журналіст BBC Квентін Соммервіль під час ствого тривожного репортажу з Харкова: «Якщо ви не впізнаєте ці тактики, тоді ви просто не були уважні». Але в цьому і проблема: західні уряди дивилися в інший бік. І це підводить нас до місця, на яке міністр Ліз Трасс побоялася ступити.
Якщо це справді зсув парадигми рівня 11 вересня, тоді перший урок, який варто було б засвоїти говорить: давайте не зіпсуємо все так, як минулого разу. Одну з помилок буде легко уникнути. Президент Джордж Буш-молодший і прем’єр-міністр Тоні Блер припустилися помилки, розгорнувши риторику й методи війни в рамках того, що повинно було стати поліцейському операцією. Небезпечні терористи, які повинні були стати мішенню для довготривалої, інтенсивної й складної поліцейської й розвідувальної роботи, були підняті до статусу військового ворога. І це наділило їх тим статусом, якого вони добивалися. Цього разу повторити помилку з цієї категорії не вдасться: йдеться про реальну війну, в якій бере участь реальна країна.
Але, на думку автора, ризик неправильного визначення ворога лишається. Два десятиліття тому яструби поспішили проголосити «битву цивілізацій», ніби Захід був приречений вести битву не проти конкретної вузько визначеної групи терористів, а проти всього ісламу. Це була фатальна й доленосна помилка.
США і Велика Британія кинулися завойовувати Афганістан, хоча потрібно було скерувати конкретні сили на викорінення «Аль-Каїди». А потім було катастрофічне вторгнення в Ірак в пошуках зброї, яка насправді не існувала. Була також ціла плеяда внутрішньополітичних кроків, наслідком якої стала не ізоляція й затримання джихадистів, а демонізація всіх мусульман.
Захід не повинен допустити повторення цих помилок. Потрібно бути точним. Битва зараз триває проти Путіна й путінізму, а не проти Росії й росіян. Розірвання зв’язків з інститутами, пов’язаними з Кремлем, має сенс. А заборона Достоєвського в курсі літератури – це дурість. Більшість росіян, на думку автора, й самі жертви путінізму. Вони ті, кого грабував Путін зі своїми поплічниками. Їх змусили споживати брехню. У війні з путінізмом, на думку автора, росіяни будуть важливими союзниками.
Вашингтонський аналітик Шаді Хамід переконаний, що Україна може стати дзвінком пробудження для покоління, до якого належить він сам і яке сформувалося на тлі наслідків 11 вересня. Ці роки лишили його «байдужим» до грубої сили США. Тому що він бачив, як її застосовували неправильно, особливо в Іраку. Через спадщину 11 вересня прогресивні американці віддавали перевагу «милій, пухнастій м’якій силі». Після України, на думку Хаміда, все зміниться.
Нове покоління бачить: щоб виступити проти диктатора-вбивці, який переслідує все, у що вони вірять – від прав меншин до свободи вираження – інколи потрібна лише груба сила. Іншими словами, поточний зсув парадигми нівелює попередній.
Звісно, все тільки починається. Війна в Україні принесе ще більше жорстокості й крові. Але це вторгнення спровокувало реакцію, яку її архітектор не передбачив: що не лише Путіна потрібно зупинити в Україні, путунізм потрібно знищити. Такої рішучості не було з 2001 року. Ця битва більш важлива, ніж та попередня. І тому не можна повторювати помилки старої битви.