На початку пандемії коронавірусу Китай спробував ізолювати Ухань, а потім швидко поширив локдаун на інші великі міста країни. Незважаючи на те, що в Європі з 14 століття в подібних ситуаціях застосовуються карантинні обмеження, мало хто з європейців думав, що громадян зрілих західних демократій можна переконати прийняти подібні обмеження в сучасному світі. Це здавалося відголоском із темних віків, пише The Guardian.
Велика Британія вирішила дотримуватися стратегії колективного імунітету в перші тижні пандемії, дозволяючи вірусу поширюватися серед населення, не запроваджуючи локдауни, щоб запобігти колапсу в лікарнях.
Пізніше думки британської влади змінилися. За відсутності вакцин карантин був фактично єдиним реалістичним варіантом. Попри спротив, більшість людей все-таки підтримали запровадження карантинних обмежень задля власної безпеки.
Але зараз багато країн послабили локдауни, зокрема у Британії влада фактично дозволила людям самостійно вирішувати, коли носити маски, а коли йти на самоізоляцію.
Заклик «навчитися жити з ковідом» робить людей частиною філософії моралі, змушуючи приймати рішення щодо ризику та відповідальності перед співгромадянами.
Для прикладу в Австралії, де лише 6% населення повністю завершили вакцинацію, влада не поспішає різко пом’якшувати обмеження. Мешканці Сіднея, Перту та Брісбена переносять черговий виснажливий раунд наказів «залишатися вдома», намагаючись придушити зростання випадків хвороби, викликане варіантом «Дельта».
Тим часом у Новій Зеландії, де вакциновано лише 10% населення, лікарні спостерігають приплив немовлят з потенційно смертельним респіраторним вірусом. Ніхто не впевнений, що криється за раптовим зростанням випадків синцитіального вірусу, але, ймовірно, це стало «боргом за імунітет» - коли люди не виробляють імунітет до інших вірусів, пригнічених Covid-локдаунами, через що випадки хвороби активно зростають.
Це нагадування про те, як коронавірус та доступ до вакцин розділили світ. Крім того, це доводить, що локдауни мають власний вплив на здоров’я людей.
Фактично існує лише один спосіб виходу з цієї пандемії – колективний імунітет. Питання полягає в тому, як досягти його якомога швидше, не руйнуючи економіку, і звівши при цьому втрати життів до мінімуму.
Чи слід покладатися на вакцини чи продовжувати застосовувати комбіновані заходи, і якщо так, чи можна дозволити громадянам самостійно вирішувати, коли дотримувати карантинних обмежень?
Сто років тому таких дилем не виникало. Тоді фактично не було вакцин проти вірусних захворювань, і хоча в 1918 році вчені намагалися розробити вакцину проти іспанського грипу, їх зусилля виявилися безуспішними. Віддаючи пріоритет економіці воєнного часу, людям довелося шукати власні умови для життя з вірусом, оскільки інфекція поширювалася серед населення.
Навіть коли з’явилися можливості виготовляти вакцини проти грипу, як це було під час пандемій 1957 та 1968 років, вважалося, що існує невелика можливість вчасно розробити вакцини проти нових штамів хвороби. Влада підрахувала, що не більше однієї чверті населення буде заражене, і фактично дозволила вірусам поширюватися.
Сьогодні нащадки іспанського грипу та інших пандемічних вірусів продовжують циркулювати. Звичайно, кожного сезону вони мутують, і вакцини доводиться оновлювати. Деякі люди продовжують вмирати від цих хвороб, але загалом людство навчилося жити з цими загрозами. Ці віруси стали ендемічними.
Це кінцева гра, яку більшість науковців передбачають для COVID, звідси і розмови про «підсилювальні дози вакцини» та повторні щеплення для боротьби з мутаціями.
Тим часом, однак, зважаючи на нерівномірність глобального розподілу вакцин та перебоїв у постачанні, потреба у соціальному дистанціюванні та карантині не зникла. Особливо це стосується країн з низьким та середнім рівнем доходу в Африці, Азії та Латинській Америці, де, незважаючи на ініціативу Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) Covax, постачання вакцин набагато менше, ніж потрібно для досягнення колективного імунітету шляхом вакцинації. Саме такі країни можуть стати місцем для активного поширення нових мутацій.
Проблема полягає в тому, що доки вірус продовжує циркулювати, існує ризик заразитися новим варіантом, стійким до вакцин, і несвідомо завезти його в іншу країну, що потенційно може підірвати ефективність програми вакцинації цієї країни. Однак світ занадто довго усвідомлював цей фундаментальний біологічний факт, резюмує видання.
У світі поширюється новий, більш заразний штам коронавірусу «Дельта». За словами голови Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедроса Гейбреєсуса, цю мутацію виявлено вже в 98 країнах.
Із початком масової вакцинації від COVID-19 багато країн почали послаблювати карантин і відкривати кордони для туристів. Але через новий штам були змушені повернути обмеження. Що вже відомо про новий штам коронавірусу, читайте у матеріалі ZN.UA.
Вперше спалах коронавірусу у китайському місті Вухань був зафіксований 12 грудня 2019 року. 30 січня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила міжнародну надзвичайну ситуацію через коронавірус, а вже 11 березня - пандемію.
Нині точна причина виникнення пандемії залишається невідомою. У Британії нещодавно знову взялися за дослідження версії про витік з Вуханьского інституту вірусології. У ВООЗ цю версію не виключають, але вважають малоймовірною. Докладніше про те, куди ведуть сліди виникнення коронавірусної інфекції, читайте в статті Наталії Бутирської «Місія ускладненої дії» у ZN.UA.