Без сумніву, пандемія коронавірусу стала однією з найбільш критичних ситуацій, яка сколихнула світ. Досить легко звинувачувати COVID-19 у всіх проблемах, але пандемія вкотре продемонструвала, що люди не вміють вчитися на власних помилках. 2020 рік став справжньою катастрофою, але чи винен в цьому лише коронавірус? Британська газета The Guardian спробувала з’ясувати, чому 2020 рік був таким важким.
Люди з нетерпінням чекають на кінець 2020 року. Цього року святковий дух нагадує погляд Карла Маркса на релігію: це одночасно і демонстрація страждань людей, і протест проти цих страждань.
Звісно, люди виснажені, і більшість погодиться, що 2020 рік був жахливим. Сам 2020 став не лише датою в календарі: рік перетворився на справжнього ворога людства.
Слова "2020 рік повинен зупинитися і випустити мене, я піду", - стали одним із найпопулярніших інтернет-мемів.
В історії було багато випадків, коли «нелюдські сутності» «брали на себе провину» за наслідки людських дій. У січні у виникненні COVID-19 звинуватили кажанів в Ухані. Але ідея про те, що тварини несуть відповідальність за поширення вірусу лише приховує правду. Вирубка лісів, погіршення екологічної ситуації, торгівля дикою природою – все це створює умови, в яких виникають нові хвороби, і все це є наслідком вчинків людини.
До квітня було нормально говорити про сам коронавірус так, ніби це людина, зі своїми почуттями, переконаннями та намірами. Розмірковуючи про свій досвід з COVID-19, британський прем’єр-міністр Борис Джонсон назвав вірус "невидимим грабіжником", ворогом, з яким треба боротися. Він був не єдиним політичним лідером, який вдався до подібних метафор.
Як тільки це «обрамлення» потрапило в суспільну свідомість, світ почав уявляти собі боротьбу проти COVID-19 як справжню війну між людьми та вірусом, перетворюючи цю боротьбу на питання особистої гідності. «Виїзд сусідів на сонячні ванни в парку» став більш нагальним занепокоєнням, ніж будь-які інші проблеми.
Є щось заспокійливе у пошуку спільного ворога в «нелюдській сутності». Така «стратегія» допомагає придушити фундаментальні розбіжності щодо управління пандемією і звільняє людей від виявлення закономірностей, визначення відповідальності, пошуку альтернатив.
До того ж, звинувачення корронавірусу у всіх проблемах відвертає увагу від до політичних невдач. Зараз люди вже звикли до того, що життя тепер проходить під посередництвом онлайн-платформ та соцмереж.
Людство давно звинувачує провидіння чи природу в наслідках власних дій. У 1755 році руйнівний землетрус у Лісабоні вбив десятки тисяч людей, що спричинило важливу філософсько-богословську дискусію про Божі наміри та присутність зла у світі. Це був поворотний момент в оптимістичному світогляді, який характеризував дух Просвітництва. Однак, як зазначав в одному зі своїх листів філософ Жан-Жак Руссо, "більшість наших фізичних нещасть - це наша робота".
Звинувачуючи різні речі у всіх нещастях, люди стають нездатними боротися з кризою та вчитися на власних помилках. Наступне десятиліття може принести ще страшніші кризи. У міру погіршення екологічної ситуації, нові катастрофи все частіше будуть описуватися як конфлікт між природою та людством, а не як результат соціальної системи, яка фактично руйнує екологію.
Люди повинні протистояти цій категоризації, а також фаталізму. Замість того, щоб звинувачувати сили, які не піддаються людському контролю, у всіх катастрофах, варто більше приділяти увагу деталям, вивчити невдачі урядів та дослідити внесок суспільства у спустошення планети. Для того, щоб досягнути позитивних змін – варто діяти колективно.
Також важливо не психологізувати кризові ситуації. При цьому, думати, що все покращиться наступного року лише тому, що цей рік був жахливим – небезпечна ілюзія. Для того, щоб позитивні зміни прийшли, можуть знадобитися реальні дії, резюмує газета.