В середньому на війнах після 1816 року гинуло близько 50 людей щодня. Російська війна проти України набагато кривавіша. Нещодавно директор ЦРУ Білл Барнс, директор MI6 Річард Мур і голова зовнішньої розвідки Естонії Мікк Марран говорили про те, що з 24 лютого у боях загинуло приблизно 15 тисяч російських солдатів.
Також чиновники в Україні говорили, що втрати української армії були приблизно такими ж, а інколи і гіршими.
«Гадаю, ця війна перевершить за смертністю інші великі несвітові війни в Європі, такі як Франко-Прусська війна 1870-1871 років», - сказав The Economist Пол Пост з Університету Чикаго.
Але як проводяться підрахунки загалом? Військові втрати діляться на дві головні категорії: «двохсотих», тобто вбитих в боях, і тих, хто був поранений. Частина поранених пізніше теж помирає. Тих, хто потрапив у полон чи зник безвісти, рахують окремо. Деякі підрахунки російських втрат в Україні враховують лише солдатів Збройних сил РФ. Інші включають також бійців Росгвардії, ФСБ й деяких неармійських підрозділів. А деякі підрахунки враховують ще й людей, яких відправили на війну так звані «республіки» в Донецькій і Луганській областях. Впродовж останніх місяців на ці сили, а також на російських найманців, припала значна частина боїв.
Американські чиновники вважають,що з 24 лютого загинуло 15-20 тисяч російських бійців з усіх цих категорій. 29 червня міністр оборони Великої Британії бен Воллес сказав, що 25 тисяч росіян були вбиті на війні. Правда в тому, що якщо Барнс говорив про найнижчий поріг американської оцінки, Воллес озвучив найвищий. За українськими власними підрахунками, захисники країни станом на 19 липня знищили 38,5 тисяч загарбників. The Economist пише, що Київ, вочевидь, зацікавлений в тому, щоб озвучити якомога більшу цифру. 19 липня міністр оборони України Олексій Резніков сказав, що лише у битвах за Сєвєродонецьк і Лисичанськ загинуло 11 тисяч росіян. Видання вважає, що це «малоймовірно».
Всі ці дуже різні цифри відображають той факт, що оцінка втрат іншої країни неминуче покладається на здогадки. Неназваний західний чиновник сказав виданню, що підрахунок вбитих і поранених - «це не точна наука». Деталі оцінки втрат зазвичай засекречені. Але аналітики користуються кількома методами. Один з них - це перехоплення російських оцінок з допомогою таємної розвідки, наприклад, агентів в уряді РФ чи перехоплення комунікації між російськими підрозділами. Однак, ці дані можуть бути неправильними. Західні чиновники думають, що Путін сам не знає правду про те, наскільки погано йде його війна.
Другий метод - це черпати інформацію з українських «звітів про контакт» у конкретних битвах. Але покладатися на такий підхід не доводиться, коли битви ведуться за допомогою артилерії за межами поля видимості. І третій метод - вираховувати втрати на основі кількості знищеної техніки, спираючись на знання про те, скільки російських військових зазвичай входять до екіпажу тієї чи іншої бойової машини. The Economist пише, що цілком очевидно, що кожен з методів має «дуже високу похибку».
Підрахувати кількість поранених ще важче. Знати про них теж важливо, адже ефективність армії залежить не лише від того, скільки її солдатів загинуло, а й скільки стали не боєздатними. Один зі способів з’ясувати цю інформацію - це стежити за польовими госпіталями, складами крові й іншими індикаторами медичної активності. Аналітики також схильні вважати, що кількість поранених можна приблизно розрахувати за кількістю загиблих. Але як це зробити? В часи Другої світової війни середньостатистичне співвідношення для армії США між загиблими і пораненими становило один до трьох, тобто троє поранених на одного вбитого. Про це свідчать дані центру Dupuy Institute, який збирає історичні дані про війну.
Однак, до кінця 20-го століття ситуація змінилася. Дослідник Таніша Фазал з Університету Міннесоти зауважує, що співвідношення у післявоєнні часи зросло, тому що солдати йдуть на війну з кращим здоров’ям, кращим захисним спорядженням, а також в разі поранення їх евакуйовують швидше. Медична допомога загалом теж стала якіснішою. Війна, яка вбила 1200 солдатів у 1860 році, призвела б до 800 смертей, якби відбулася в 1980-му. Але багато з тих, хто раніше помер би, потрапив би в статистику поранених. Таким чином, в часи війни в Іраку з 2003 до 2011 року співвідношення між пораненими і загиблими для добре забезпеченої армії США становило дев’ять до одного. А в часи війни в Афганістані - десять до одного. Це співвідношення - найвище в історії сучасних великих війн. Його вдалося досягти частково за рахунок більш ефективного порятунку поранених солдатів в межах «золотої години», розгорнувши більше польових хірургічних команд і пришвидшивши процес медичної евакуації.
Питання в тому, якою мірою все це стосується Росію. В Іраку і Афганістані американські військові активно використовували гелікоптери для медичної евакуації. Це важче зробити, коли гелікоптери збивають війська України. Швидше за все, в аналогічних умовах американці зіштовхнулися б з аналогічними проблемами. Доктор Фазал, яка разом з іншими військовими лікарями вела онлайн-журнал War on the Rocks у 2018 році, зауважила, що забезпечити необхідну медичну допомогу було б значно важче, якби США вели протистояння з рівним собі або близьким до того суперником. Наприклад, у випадку війни проти КНДР американські військові евакуювали б за «місяці чи й навіть тижні» таку ж кількість втрат, як за 17 років бойових дій в Іраку і Афганістані. Навіть для американських евакуаційних можливостей це було б занадто.
А можливості Росії значно гірші. Її військова медицина «менш розвинена», ніж західна, сказав експерт з військової медичної логістики в Королівському коледжі Лондона Рональд Ті. Російські парамедики особливо слабкі в лікуванні бойових травм. Багато пострадянських країн включно з Україною відправляють поранених в тилові лікарні.
«Це все добре, але в результаті поранені стають мертвими через довшу евакуаційну лінію», - сказав доктор Ті.
Це помітно, якщо подивитися на західні цифри. Барнс і Марран сказали, що у Росії втричі більше поранених, ніж вбитих. Це приблизно відповідає документам, які перехопила Україна і проаналізували аналітики Роб Лі з Королівського коледжу Лондона і Майкл Кофмен з CNA. Документи говорять про втрати в Першій танковій армії, яка грає роль ключової наступальної сили Росії до середини березня. Згідно з ними, співвідношення поранених до загиблих становило 3,4 до 1. Показник зростав до 4 до 1, тому що зниклих безвісти солдатів почали рахувати як загиблих. Це співвідношення також близьке до того, яке випливає з оцінок так званої «міліції ДНР», яка, на відміну від російської армії, відповідально поставилася до обліку втрат. Кофмен також наголосив, що співвідношення може зменшуватися, якщо поранені солдати гинуть. Але воно зростає, коли артилерія починає домінувати на полі битви, як це було впродовж останніх місяців. Шрапнель завдає поранень багатьом солдатам.
Всі ці розрахунки можуть здатися надто великою загадкою. Але вибір співвідношення впливає на те, як оцінюються втрати армії Росії. А це важливий показник у затяжній війні на виснаження. Американська і естонська розвідки обрали співвідношення 3:1. Відповідно до нього, 60 тисяч російських солдатів були виведені з поля бою. Хоча частина поранених в лютому чи березні до цього часу вже мали б одужати. Якщо ж оцінки міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса правильні, тоді це означає, що 100 тисяч російських солдатів так чи інакше були виведені з битви. І якщо артилерійські системи, які Україна отримала від Заходу, підвищують співвідношення до рівня 4 до 1, тоді російські втрати зростають до 125 тисяч бійців, що приблизно дорівнює силам, з якими Росія почала війну.
Кофмен зауважує, що цей мультиплікаційний ефект говорить, що дуже високі оцінки смертності серед російських військових менш правдоподібний. Тому що якби загальні втрати були вищі оцінок США і Британії, тоді гірке становище армії Росії було б ще більш очевидним вже давно. Разом з тим, російські втрати в таких масштабах можуть пояснити, чому так багато російських батальйонів недоукомплектовані, чому наступ на Донбасі такий повільний і чому армія тепер намагається скласти резервні батальйони з добровольців по всій країні. Якщо Україна почне масштабний контрнаступ в Херсонській області у найближчі місяці, це ще більше розпорошить російські сили. А офіцерський склад російських сил особливо постраждав: «тисячі» лейтенантів і капітанів, а також «сотні» полковників загинули, про що 22 липня сказав виданню неназваний американський чиновник. Не дивно, що кількість російських солдатів, які відмовляються йти в бій, тепер вимірюється тисячами. Напевне, Владіміра Путіна рятує те, що досі в Росії не було серйозної негативної реакції на такі марні втрати.
«Це ж не діти середнього класу з Санкт-Петербургу чи Москви. Це бідні діти з занедбаних частин Росії. Вони походять з робітничих містечок в Сибіру і непропорційно представляють етнічні меншини. Це гарматне м’ясо Путіна», - сказав директор MI6 Мур.