Швидше за все, великий альянс, мета якого - здолати Росію в Україні, досяг своєї пікової сили. У найближчі місяці відносини між українською владою і її зовнішніми партнерами будуть ставати напруженими. І винуватцем цих змін буде економічний біль, посилений війною.
Про це в статті для The Atlantic пише колишній заступник помічника міністра оборони США з питань Близького Сходу Ендрю Екзам. Він зауважує, що «коли наші онуки будуть вивчати цей кофнлітк», вони будуть вражені швидкістю і рішучістю Європи і США, які мобілізувалися, щоб озброїти українську армію перед лицем російської загрози. Це сильно контрастує з часами Зимової війни 1939-1940 років, коли СРСР вторгся в Фінляндію, а західні держави дуже довго зволікали, перш ніж надали дуже символічну допомогу фінам. Європейці зробили велике зусилля над собою, щоб дати українцям летальні засоби для оборони.
«І саме ця летальна допомога мене дуже вражає. Мені непощастило проводити роботу зі скорочення ризиків сутички між союзними і російськими операціями в Сирії у 2015-2017 роках, коли ми дуже сильно старалися не вбити жодного росіянина, боячись Третьої світової війни. А сьогодні ми відправляємо деякі найбільш передові протитанкові й протиповітряні системи Україні з відвертою метою вбити якомога більше росіян. Не лише США, а й Велика Британія, Нідерланди і Швеція (Швеція!) Швидко передали протитанкову зброю», - пише автор, додаючи, що Швеція і Фінляндія також подали заявки на вступ в НАТО.
Надзвичайна реакція Заходу підтверджує масштаби прорахунків Владіміра Путіна. Водночас, вона гостро контрастує з реакцією Європи і США на попередні російські вторгнення: в Грузію у 2008 році і в Україну в 2014-му. В кожному з цих конфліктів європейські держави ухилялися від необхідності покарати Росію за її вчинки. Відмова зробити хоч щось якраз і заклала основу розрахунків Кремля перед нинішнім вторгненням.
Війна вже затягнулася на місяці і нічого не вказує на те, що вона може закінчитися найближчим часом. Британський стратег Лоренс Фрідмен вказав на промову Путіна 9 травня як на джерело підказок, на що Росія може погодитися для перемир’я. Київ не повинен посягати на Крим, все, що Москва розцінить як українську агресію на Донбасі, повинно бути виключено, а ще Україна повинна дати гарантії, що не буде розміщувати на своїй території ядерну зброю.
Але Україна навряд чи погодиться на територіальні поступки. І попри нещодавні поразки, українці все ще відчувають, що здатні перемогти у війні. Тому вони продовжують вимагати від західних союзників більшу підтримку. Але зараз Київ хоче таку допомогу, яка б дозволила йому не просто чинити опір російському наступу, а й відвоювати території, а також вступати в дуеалі з російською артилерією. Адміністрація Джо Байдена не дуже хоче надавати таку допомогу. І важко собі уявити, щоб інші країни йшли на більш рішучі кроки, ніж американці.
Найбільша причина такої пасивності - це те, що економічна ціна війни починає серйозно хвилювати американських й інших західних політиків. Інфляція в єврозоні досягла 8,1% у річному вимірі. Тим часом, у США вона досягла до найвищого рівня за чотири десятиліття. Економісти застерігають про рецесію наступного року, а бізнес-лідери бояться, що ця рецесія почнеться навіть раніше. Путінська війна проти України не спричинила всі ці проблеми для глобальної економіки. Але вона точно нікому не йде на користь. І вона точно зіграла надзвичайно велику роль в створенні продовольчої кризи у світі. Саме тому зараз найгірший час, щоб бути демократично обраним лідером будь-де у світі і дуже хороший час, щоб бути популістом. Остані вибори в Колумбії, Франції, Австралії і Німеччині продемонстрували, під яким тиском опинилися чинні президенти, прем’єр-міністри і правлячі партії. Економічний тиск в поєднанні з підйомом популізму буде впливати на думку західних політиків, коли вони будуть ухвалювати рішення щодо війни, яка завдає шкоди головним економікам світу. Через це розмови між Україною і її прихильниками за кордоном будуть ставати дедалі важкими впродовж року. Не лише Генрі Кіссінджер буде вимагати від Києва поступитися територією, щоб Росія могла «зберегти обличчя».
Втім, навіть поспішне припинення конфлікту навряд чи врятує світ від великих економічних проблем. Путінська війна, звісно, ніяк не пов’язана з невдалою політикою Китаю у боротьбі з коронавірусом чи проблемами ефективності портів на Західному узбережжі США. Однак, війни зосереджують на собі увагу так, як операції в портах ніколи не зможуть. Бурчання західних столиць про тривалість конфлікту продовжиться. А «медовий місяць» у відносинах українських лідерів із Заходом скоро закінчиться.
Росія це помітить і буде задоволена напругою між Україною і її прихильниками. Але Путіну не варто аж надто радіти цьому. Санкції, які він накликав на свою країну, на диво довготривалі. Незалежно від того, відправлять США ракети дальньої дії в Україну чи ні, санкції ніхто не скасує. А великі втрати серед молодшого офіцерського складу в армії Росії багато говорить про її бойову неефективність. Росія здатна поглинути величезний біль від втрат на полі битви. Але попри незначні територальні здобутки, її стратегічне становище не покращилося.
Україна, зі свого боку, може вирішити, що непросте перемир’я на початку осені може й не буде прийнятною остаточною мирною угодою. Однак, воно дозволить посилити оборону на сході, де ландшафт допомагає російській бронетехніці й артилерії, а також поповнити виснажені бойові загони. Таке перемир’я також дасть жорстким санкціям більше часу для тиску на думки російських лідерів. Перемир’я, навіть тимчасове, без сумніву, тихо привітають у західних столицях.