Кожен, хто намагається говорити про європейську стратегічну самостійність, зазвичай звертається до традиційних поглядів: європейці – це «наївні вегетаріанці», яким потрібно розуміти, що вони живуть у світі хижаків, де США більше не будуть їх захищати, пише Financial Times.
Ці твердження знову виходять в центр обговорення після останніх «військових принижень» Європи. Спочатку США вийшли з Афганістану, навіть не проконсультувавшись зі своїми союзниками. Потім Австралія відмовилася від французьких підводних човнів і створила оборонний альянс AUKUS з Британією та США.
«Потреба у більшій європейській оборонній самостійності ніколи не була настільки очевидною», - каже представник ЄС із закордонних справ Жозеп Боррель.
«Європа має унікальну можливість утвердитися як самостійна військова держава у стратегічному плані», - каже міністр оборони Франції Флоренс Парлі. Європейський стратегічний напрямок наступного року може офіційно оформити цю риторику.
Однак більшість із цих заяв - лише слова: Європа навряд чи стане військовою наддержавою. Можливо, їй це і не потрібно. Зростання військової сили принесе більше шкоди, ніж користі.
Лише одна з 27 країн-членів ЄС, Франція, має великі військові амбіції. Інша «напівсерйозна військова держава» Європи, Велика Британія, після Brexit почала віддалятися від ЄС.
Тим часом Німеччина залишається практично стороннім спостерігачем. Якби Берлін витрачав 2 відсотки свого національного доходу на оборону, то, незабаром Німеччина отримала б найсильнішу армію Європи, чого ніхто не хоче. Однак найбільше питання - для чого потрібна велика європейська армія?
Основною метою військових має бути стримування нападів. Навіть після глобального спаду міждержавних війн Європа все ще зіштовхнулася з однією реальною військовою загрозою: російським вторгненням у Прибалтику.
В останні роки, проігноровані більшістю європейців, Росія та НАТО перетворили регіон на нову мілітаризовану лінію континенту, еквівалент Німеччини в холодну війну. Якщо Росія піде на вторгнення, її війська досягнуть околиць Таллінна та Риги протягом 60 годин, прогнозувала корпорація Rand у 2016 році.
Москва змогла вторгнутись у країни Східної Європи. Сили НАТО повинні контролювати ситуацію, але не спровокувати ядерний апокаліпсис.
Але чи справді США, Велика Британія, Франція та Німеччина готові боротися з ворогом із ядерною зброєю, у регіоні, де вони не мають екзистенційних інтересів?
Аналітик Роберт Каган писав, що у Європи «немає молотка, тому вона не хоче, щоб щось виглядало як цвях».
«Насправді, слабкість Європи допомогла зняти напругу. Уявіть собі, як світ виглядає з погляду Москви чи Пекіна: вони бачать всемогутню американську армію, яку нервують ворожі сусіди. Коли Росія сканує Європу і бачить «іржавий молоток», що висить у коморі, це розслабляє», - каже Ден Плеш з Лондонського Центру міжнародних досліджень.
Холодна війна закінчилася фактично без пострілів. Напад Заходу міг зупинити радянську військову силу. Сьогодні бажання стримувати Росію, направивши багато західних військ до Прибалтики, може викликати масштабну ескалацію.
Інший великий ризик Європи - це тероризм. Але Захід щойно звершив 20-річний експеримент із двома способами боротьби з терористами. Кіберспостереження виявилося більш ефективним, ніж «вічні війни».
«Якби європейські лідери мали можливість діяти автономно і запропонували взяти на себе місію підтримки, США були б у захваті», - каже Макс Бергманн з аналітичного центру American Progress про Афганістан.
Але навіщо Європі брати на себе політику катастрофічних іноземних втручань Америки? Ні спроба Європи в Лівії в 2011 році, ні восьмирічна місія Франції в Сахелі не пройшли успішно. Тепер Франція придивляється до Індо-Тихоокеанського регіону. Але саме індо-тихоокеанські країни мають найбільший вплив у регіоні.
Замість того, щоб купувати молот, Європа повинна використати свій більш складний інструментарій санкцій, дипломатії та переговорів. Слід визнати, що м’яка сила не завжди працює. Але, судячи з військової історії США з 1950 року, м’яка сила працює краще, ніж «молотки», і вбиває меншу кількість людей.
Колишній міністр закордонних справ Іспанії Ана Паласіо каже, що Європа може стати «важковаговиком у зовнішній політиці». Однак, якщо мета - врятувати життя, то пандемія COVID-19 нагадує про те, що в більшості випадків краще розширити мирну співпрацю та єдність. Схоже, американці тепер теж так вважають. США, ймовірно, хочуть наслідувати Європу і стати тихим передмістям геополітики, резюмує видання.
Президент Франції Еммануель Макрон закликає Європу посилити оборону та стратегічну автономію. Метою є зробити ЄС незалежним від Вашингтона. Однак такі заяви викликають занепокоєння у багатьох країнах ЄС.
При цьому тристоронній оборонний союз AUKUS викликав невдоволення Пекіна і Парижа. Детальніше про те, розколе НАТО конфлікт між Францією і США, читайте в статті Володимира Кравченка.
Про те, які наслідки для Індо-Тихоокеанського регіону матиме створення нового тристороннього оборонного союзу - розмірковує Віктор Константинов у статті «Три лицарі проти китайського дракона».