Міністр оборони США Ллойд Остін нещодавно заявив, що співпраця США із союзниками по НАТО може стати ключовою умовою для повернення глобальної стабільності. Теоретично, це дуже добре - Америці потрібні сильні союзники. Але проблема в тому, що ні Остін, ні адміністрація Байдена, схоже, не збираються визнавати, що старі, нереформовані союзи можуть бути малоефективними, оскільки інтереси союзників останнім часом сильно відрізняються, пише The Washington Post.
Остін стверджує, що союзники, такі як члени НАТО, є надзвичайно важливими для американської національної безпеки, і що вони останнім часом занадто часто відчували, що Сполучені Штати просто ігнорували їх. Звісно, це стосується політики колишнього президента США Дональда Трампа, чия «недипломатична манера» та відверта неповага до багатьох традиційних союзників, таких як Німеччина, зашкодили відносинам Америки та інших демократичних країн. Але попри всі свої політичні помилки, Трамп все-таки розумів одну важливу річ: напруженість між США та їх союзниками почала загострюватися, оскільки існують принципові розбіжності щодо природи самого альянсу, а не лише через незграбну зовнішню політику однієї людини.
НАТО було утворено в 1949 році як частина глобальної стратегії стримування Радянського Союзу. Місія альянсу полягала в тому, щоб радянські війська не змогли завоювати Західну Європу та домінувати над Північною Атлантикою. США створили ще деякі регіональні союзи, які повинні були виконувати подібні ролі в інших місцях.
Організація Договору Південно-Східної Азії була створена в 1954 році для боротьби з експансією комунізму в цьому регіоні, тоді як Організація Центрального договору виникла в 1955 році для стримування радянської експансії на Близькому Сході. Двосторонні оборонні договори США з Південною Кореєю та Японією слугували стримуванням комуністичних проектів у північній частині Тихого океану. Всі ці окремі союзи були спрямовані на боротьбу з однією загрозою, спільною для всіх союзників.
Сьогодні Сполучені Штати та американські союзники зіштовхнулися з різними загрозами та мають різні інтереси. Попри те, що тихоокеанські союзники Америки неабияк стурбовані зростанням комуністичного Китаю, багато союзників США по НАТО не поділяють цього занепокоєння. Ізраїль та інші арабські союзники США побоюються ядерної програми Ірану, але ця проблема, ймовірно, не так сильно хвилює деякі країни у Східній Азії та Європі.
Навіть серед союзників по НАТО існують різні уявлення про загрозу з боку Росії. Країни Східної Європи, які межують з Росією, більше стурбовані агресивною політикою Кремля, ніж решта держав Центральної Європи, такі як Німеччина та Італія, для прикладу. Перша група союзників по НАТО задається питанням, чи буде поводитися з ними президент Росії Володимир Путін так само, як і з Україною. Інша ж частина союзників, що знаходиться на сотні миль від найближчих російських військових баз, не надто турбується політикою Путіна щодо своїх сусідів.
Тож не дивно, що громадяни деяких союзних американських країн ставляться до Трампа зовсім інакше, ніж вважає адміністрація Байдена. Опитування, проведене у 2019 році, показало, що жителі Західної Європи, Канади та Австралії вважали, що керівництво США за часів Трампа є негативною силою для світової демократії. Однак громадяни інших країн мали протилежну думку, вони сказали, що США відіграють позитивну роль. Такі позитивні погляди були особливо яскраво виражені в Азії та на Близькому Сході, де ізраїльтяни та араби вважали, що США є силою добра. Східні європейці також досить позитивно ставилися до Сполучених Штатів. Зрозуміло, що односторонній і часто войовничий підхід Трампа до Ірану, Китаю та Росії, який західноєвропейцям часто не подобався, був гарною новиною для інших союзників.
Остін також повинен зрозуміти, що деякі країни НАТО не надто бажають виконувати свої договірні зобов'язання. Опитування дослідницького центру Pew, проведене у 2019 році, запитало тисячі європейців у країнах НАТО, чи повинна їхня держава використовувати військову силу для захисту іншого члена НАТО від нападу Росії. Загалом близько 50 відсотків опитаних виступили проти використання військ своєї країни для захисту іншого союзника по НАТО, а це, між іншим, головна обіцянка, що міститься у статті 5 Договору про НАТО. Лише 34 відсотки німців та 25 відсотків італійців підтримували виконання договірних зобов'язань своєї країни. Можливо, саме тому Німеччина виділяла менше коштів на спільну оборону, адже багато німців були проти.
Солодкі дипломатичні обіцянки не вирішать проблему такої розбіжності, вони не допоможуть подолати широкий розрив у поглядах. Простіше кажучи, американські союзники з Азії, Близького Сходу та Сходу Європи хочуть, щоб США протистояли небезпечним ворогам і готові підтримати американські дії власними силами. При цьому, багато західноєвропейських союзників США бажають тимчасово співпрацювати з Китаєм, а не приєднуватися до глобальних зусиль для його стримування.
Сполучені Штати дійсно повинні відновити втрачені зв’язки з іншими демократичними країнами, але союзи повинні будуватися на узгоджених цілях та готовності нести свою частку навантаження. Демократичні союзи потребують відчайдушного реформування, а це дуже складне завдання. Але проблемою може бути те, що адміністрація Байдена цього не враховує, резюмує видання.
У своїй нещодавній промові новий американський президент Джо Байден повторив попередню обіцянку "провести демократичний саміт". Привабливість цієї ідеї для нового лідера США очевидна. У той час, коли суперництво між Америкою, Китаєм та Росією зростає, такий демократичний саміт стане підтвердженням ролі США як «лідера вільного світу». Подібне повідомлення від Америки може мати важливе значення, з огляду на загальний демократичний занепад у всьому світі. Тим не менше, Байдену та його команді було б краще відкласти свої плани щодо саміту - принаймні на деякий час, пише Financial Times.