У міру того, як вісь Росія-Китай дедалі більше спрямовується проти США та їхніх союзників по НАТО, боротьба за вплив поширюється на новий, раніше закритий льодом рубіж — Арктику, пише Politico.
Коли в липні американські винищувачі перехопили російські й китайські бомбардувальники в зоні ідентифікації ППО США над Аляскою, цей інцидент підкреслив дедалі більш упевнене партнерство двох країн. І якщо Пекін і Москва працюють над створенням стратегічного плацдарму в регіоні вже понад десять років, то Вашингтон і Брюссель тільки зараз починають усвідомлювати загрозу.
Неможливо переоцінити важливість Арктики для Росії з точки зору збереження її загрозливої ядерної позиції відносно США. У разі “ядерного обміну” Москва, швидше за все, запустить балістичні ракети великої дальності (з баз підводних човнів з балістичними ракетами поблизу Кольського півострова) через погано контрольований повітряний простір над Гренландією. А погана видимість в Арктиці не дозволить американським військам повноцінно підготуватися до виявлення й відбиття удару.
Росія розбудовує арктичні сили з моменту вторгнення у Крим у 2014 році. Танення морського льоду створило як можливості, так і виклики. З одного боку, економічне значення арктичного узбережжя Росії зростає через його комерціалізацію як можливого судноплавного маршруту, дозволяючи Москві отримувати вигоду від використання коротких морських шляхів для комерційних суден, що перевозять вантажі між Азією і Європою. Однак збільшення руху суден у регіоні також означає, що контроль РФ над її великим арктичним узбережжям опинився під загрозою.
Тому, використовуючи густу мережу ППО, авіації й сухопутних військ на базах свого Північного флоту, Москва зосередилася на закритті доступу до Кольського півострова в Баренцевому морі, щоб захистити свої стратегічні підводні сили та зберегти доступ до Атлантичного океану. Росія також інвестувала багато коштів у технології високоточних ракет, щоб загрожувати віддаленим цілям і досягти морської блокади без необхідності розгортання традиційних військово-морських і військово-повітряних сил.
Крім того, щоб утримувати й використовувати стратегічні підводні сили поблизу Аляски, не покладаючись на ремонтні потужності Північного флоту на іншому кінці Євразії, РФ побудувала нові укриття для підводних човнів і ремонтно-технічні пункти на південь від Берингової протоки поблизу Владивостока.
На тлі всього цього, як ще один доказ свого партнерства з Росією “без обмежень”, Китай розвиває власний арктичний потенціал, посилюючи здатність РФ загрожувати США і їхнім союзникам по НАТО, а також відволікаючи увагу від Індо-Тихоокеанського регіону. Пекін посилив регіональну цивільну й військову співпрацю з Москвою, з'єднуючи свій Полярний Шовковий шлях з Арктикою, інвестуючи в інфраструктуру.
Нині китайські полярні супутники, безпілотні підводні апарати й дослідницькі судна - три з яких є криголамами, дають Пекіну перевагу у відстеженні судноплавних маршрутів, картографуванні арктичного морського дна, моніторингу руху морського льоду і контролю повітряного простору. А завдяки спільному підприємству між російським “Росатомом” і китайською судноплавною компанією Hainan Yangpu NewNew Shipping обидві країни тепер спільно займатимуться створенням інфраструктури й контейнеровозів льодового класу для цілорічної експлуатації арктичного маршруту. Ця співпраця дає Москві можливість моніторити й контролювати своє арктичне узбережжя, а також краще захищати підводні човни з балістичними ракетами.
Спільно морські, кібернетичні, космічні сили та засоби Росії й Китаю в Арктиці становлять загрозу розгалуженій інфраструктурі зв'язку й передачі даних НАТО в регіоні. Кабелі зв'язку створювалися без розрахунку на гібридну війну. Крім того, недостатня кількість радарів, розвідувальних дронів, протичовнових засобів і супутникового покриття робить Штати вразливими до ядерної загрози з боку Росії.
Таким чином, як зазначається в Арктичній стратегії Міністерства оборони США 2024 року, співпраця з арктичними союзниками по НАТО має важливе значення для того, щоб “наздогнати” масштаби присутності Росії та Китаю в регіоні. Але зважаючи на те, що оборонно-промислова база Британії наразі намагається виконати свої зобов'язання перед США й Австралією за договором AUKUS, Фінляндії та Швеції необхідно зосередитись на безпеці в регіоні Балтійського моря, а Ісландія покладається на Вашингтон у питаннях оборони, єдиними членами НАТО, які мають прилеглі до Арктики території та здатні значною мірою розділити відповідальність за збереження безпеки, є Канада, Норвегія і Данія.
І хоча ці союзники прагнуть розширити свої запаси криголамів, підводних човнів, безпілотних літальних апаратів, а також покращити інфраструктуру зв'язку й передачі даних, вони теж є досить малими країнами з різнобічними вимогами щодо оборонних внесків. Крім того, всі три країни інвестують значні кошти в підтримку України на тлі вторгнення РФ.
Переговори щодо плану оборони Арктики, який зможе стримувати Росію і Китай протягом наступного десятиліття, є складним завданням. А з такою невеликою групою надійних союзників і їхніми оборонними пріоритетами на інших “рубежах” і в інших сферах, розвиток надійної військової присутності НАТО в Арктиці вимагатиме майстерного балансування.
Останніми роками Пекін і Москва поступово створили те, що, схоже, стало антиамериканським і антиліберальним глобальним фронтом. Дві автократії поєднує прагнення переглянути не лише статус України й Тайваню, а й весь наявний світовий порядок. Про те, що означає для України й Заходу китайсько-російський альянс, розповідали Андреас Умланд і Гуго фон Ессен.