В 90-х роках одна віддалена ізраїльська застава прославилася дивним інцидентом. Суботнього ранку група бойовиків "Хезболи" увірвалися на базу, встановила свій прапор і втекла.
Ця дивна атака відрізнялася від всіх іших у ті давні офлайн-часи тим, що бойовики були озброєні не автоматами, а камерою. Драматичне відео встановлення прапора потрапила в ефір всіх телеканалів на Близькому Сході. "Хезбола" оголосили про свою "перемогу". Арабський світ радів. Ізраїльтяни злилися через уявну поразку. Війна наративів між "Хезболою" і Ізраїлем змістилася на користь перших.
На полі битви нічого важливого не сталося. Але бойовики тоді першими зрозуміли, що це не має ніякого значення. Нові інформаційні технології сильно змінили суть конфліктів. І реальні події не так важливі, як те, що показують на екрані.
Про це на сторінках Washington post пише Метті Фрідман, звертаючи увагу на книгу журналіста видань Daily Beast і Politico Девіда Патрікароса під назвою "Війна в 140 символах" про вплив соцмереж на війну в Україні, Сирії і інших гарячих точках.
Пишучи репортажі із захопленого російськими силами українського Донецька, американський журналіст помітив, що він дізнається про перебіг подій швидше з Twitter, ніж це пишуть традиційні ЗМІ. Він помітив, що забезпеченням української армії займається жінка, у якої немає офіційної роботи, проте є акаунт у Facebook.
Втім, ситуація не обмежувалася лише цим. Реальні військові кроки, здавалося, мали менше значення, ніж історії, які поширювалися по обидва боки від лінії фронту.
"Якщо у традиційному розумінні війни інформаційні операції підтримують військові дії на полі бою, то в Україні стало очевидним, що військові операції підтримували інформаційні кампанії на телебаченні і в кіберпрострі", - підкреслив Патрікарос.
Війна в Україні, як підмітив американський журналіст, здавалося, була не за територію, а за сприйняття людей того, що відбувається.
Раніше видання New York Times писало, що країни все частіше легковажать небезпечним словом "війна". Коли хтось говорить про "акт війни" з боку іншого, це служить виправданням для певного плану дій. Це сигнал від урядів, який повинен згуртувати народ навколо прапора, закликати союзників на допомогу і застерегти ворогів від агресивних дій. Перчатки зняті, а надзвичайні насильницькі дії з цього моменту виправдані правильними намірами. Але коли війна так і не починається, коли немає Рубіконів, які можна перейти, а лінія між війню і миром не чітка, сила цього сигналу поступово згасає. І розмови про "війну" починають дорівнювати обміну образами.
Також колишній посол США в Україні Джон Гербст наголошував у статті для Atlantic Council, що саме Росія розпалює війну в Донбасі і про це варто пам'ятати. Москва веде війну низької інтенсивності в Донбасі, щоб дестабілізувати уряд в Україні, спричиняючи постійні українські втрати, захоплюючи шматок за шматком українську територію і створюючи тиск на економіку.