Протистояння Росії та України стосується не тільки території — мова йде про політичне майбутнє Києва. Кремль прагне, щоб майбутнє України вирішувалося в Москві, а не в Києві. Україна бореться за свободу визначати своє майбутнє — і переважна більшість українців хочуть, щоб їхня країна стала членом НАТО та Європейського союзу.
Минулого року ЄС розпочав переговори з Києвом про вступ до ЄС. Але цей процес займе роки. Тим часом Україна прагне отримати запрошення вступити в НАТО, але країни-члени розходяться в думках щодо того, коли Київ повинен вступити в альянс. Деякі країни, на чолі з Прибалтикою, Польщею і Францією, хочуть, щоб альянс надіслав офіційне запрошення на саміті у Вашингтоні в липні цього року. Вони вважають, що збереження вакууму безпеки в Європі спонукає Москву заповнити ці "сірі зони" військовим шляхом, як це сталося в Україні, Грузії та Молдові. Інші члени альянсу, включно зі США та Німеччиною, не готові діяти так швидко, зазначає Foreign Affairs.
Колишні чиновники пропонували різні ідеї, щоб подолати цю прірву. Одна з них полягає в тому, щоб надіслати Україні запрошення, але не вживати жодних дій до якогось пізнішого, невизначеного часу. Це буде порожній жест, оскільки жодні положення договору не застосовуватимуться доти, доки всі 32 члени не ратифікують вступ України.
Інша ідея — запросити Україну почати переговори про вступ, модель, запозичена з процесу розширення ЄС. Але країни-кандидати на вступ до ЄС йдуть протоптаним шляхом, роками приймаючи та імплементуючи законодавство ЄС.
"Вашингтонський саміт надає можливість подолати цю прірву і досягти консенсусу щодо України всередині Альянсу. Першим кроком має стати уточнення реформ, які необхідно завершити Україні, та умов, які мають бути виконані на місцях, перш ніж вона зможе приєднатися до Альянсу", — пише Foreign Affairs.
По-друге, Альянс повинен взяти на себе координацію військової допомоги, що надається коаліцією з понад 50 країн, і допомогти Україні створити сучасні, здатні до взаємодії збройні сили. Нарешті, лідери НАТО повинні посилити підтримку оборони України шляхом надання новітніх озброєнь, таких як ракети великої дальності, які деякі країни-члени НАТО неохоче надають.
Щоб досягти консенсусу між членами Альянсу, лідери НАТО мають узгодити дві умови, які мають бути виконані до того, як вони офіційно запросять Україну приєднатися до Альянсу. По-перше, Україна має завершити демократичні, антикорупційні реформи та реформи в секторі безпеки, викладені в Річній національній програмі України — офіційній структурі, яка готує Україну до членства в НАТО.
На Вашингтонському саміті лідери НАТО повинні взяти на себе зобов'язання працювати разом, щоб допомогти Києву завершити ці реформи протягом року. По-друге, бойові дії в Україні мають припинитися. Поки в Україні триває активний військовий конфлікт, членство України в Альянсі може призвести до прямої конфронтації між НАТО і Росією — а це ризик, на який більшість членів НАТО не готові піти.
Перш ніж виконати другу умову, Альянс має визначити, що він вважатиме задовільним завершенням бойових дій. Це не може бути закінченням війни, бо це передбачає мирну угоду, яку буде надзвичайно важко досягти найближчим часом. Поширена думка, що всі війни закінчуються шляхом переговорів, є хибною
На минулорічному саміті НАТО у Вільнюсі українські посадовці зі зрозумілих причин були стурбовані тим, що "умови" не визначені. Якщо НАТО ніколи не визначить умови, це завжди може створити додаткові перешкоди для України, які вона має подолати. Україна заслуговує на ясність, а НАТО має визначити термін для власної внутрішньої єдності й згуртованості.
Безумовно, висування припинення збройного конфлікту як умови вступу України до НАТО дає Москві стимул продовжувати війну. Поки Росія продовжує воювати, НАТО не прийме Україну як нового члена. Саме тому Київ і його союзники повинні продемонструвати свою рішучість; вони повинні переконати Москву, що вона веде війну, в якій не може перемогти. З цією метою лідери НАТО повинні домовитися про три додаткові заходи, спрямовані на посилення оборони України й допомогу їй у створенні сучасної армії.
По-перше, Альянс має перебрати від Сполучених Штатів керівництво Контактною групою з питань оборони України — коаліцією з приблизно 50 країн, яка регулярно зустрічається для обговорення військових потреб України й вирішує, яка країна надасть необхідне обладнання. Розширення ролі НАТО дозволить інституціоналізувати підтримку України з боку Альянсу, забезпечивши її безперервність у той час, коли прихильність Сполучених Штатів до України перебуває під питанням.
По-друге, Альянс має працювати з Україною над формулюванням довгострокового бачення розвитку її Збройних сил. Нині існує багато коаліцій, які зосереджені на різних компонентах: розмінуванні, можливостях F-16, інформаційно-технологічній інфраструктурі, бронетехніці та артилерії, а також можливостях нанесення ударів на великі відстані. Альянс може і повинен координувати ці зусилля, що допоможе українським Збройним силам стати повністю інтегрованими й оперативно сумісними.
По-третє, Альянс має заснувати тренувальну місію в Україні, перебравши на себе координацію тренувань українських сил від США, Великої Британії та інших окремих країн. Навчання має вирішальне значення для українських солдатів на полі бою. Спільною метою цих трьох заходів є не зменшення участі окремих країн, а підвищення ефективності існуючих зусиль на підтримку України шляхом передачі їх у сферу компетенції НАТО.
Про те чи покличуть Україну до НАТО цього року — читайте у статті Володимира Кравченка.