«Оптимальні умови для ефективної військової диверсії вимагають географічної близькості, слабкого контролю на кордонах, невдалої контррозвідки, відсутності сильних союзників, легкого доступу до вогнепальної зброї, соціально-політичного розколу та елементу несподіванки» - ці слова вдало характеризують дії білоруського диктатора Олександра Лукашенка, який змусив рейс авіакомпанії Ryanair з Афін до Вільнюса приземлитися в Мінську.
Усі характеристики військової диверсії, згадані в цьому одному реченні, збігаються з описом спецоперації Лукашенка, яка мала на меті заарештувати журналіста Романа Протасевича, пише EUobserver.
Характеристика військової диверсії взята зі звіту, опублікованого в лютому 2020 року американським аналітичним центром Rand Corporation про російські стратегії диверсії.
Звіт намагається пояснити, чому Кремль використовує диверсію для досягнення політичних цілей. Тут є всі елементи, включаючи той факт, що Росія часто використовує довірених осіб: союзників, маріонеткові країни із самопроголошеної сфери впливу.
Очевидно, Білорусь відповідала за перенаправлення рейсу Ryanair, використовуючи повідомлення про бомбу на літаку та винищувач МіГ, щоб змусити авіалайнер приземлитися в Мінську та затримати Протасевича, а також його дівчину Софію Сапегу.
Наразі немає доказів прямої причетності Росії. Але багато аналітиків припускають, що без російського схвалення Білорусь цього, ймовірно, не зробила б. Москва та Мінськ мають союзний договір з 1999 року. Вони є військовими партнерами з глибоко інтегрованими системами ППО. Російські служби безпеки допомагають Білорусі в боротьбі з продемократичними протестами, що охопили країну після фальсифікації виборів минулого року.
Діючи таким чином, Лукашенко спалив кілька мостів, які могли наблизити його до Європи, залишивши собі лише один варіант: звернутися до Росії.
«Лукашенко продав Росії суверенітет», - вважає експерт з австрійського аналітичного центру IWM Фіона Хілл.
На думку міністра закордонних справ Великої Британії Домініка Рааба, «дуже важко повірити, що така операція могла бути організована щонайменше без згоди влади в Москві».
Відмова Кремля дозволити літакам Air France та Austrian Airlines приземлитися в Москві через бажання обійти повітряний простір Білорусі, вказує на це.
Більше того, після зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним минулого тижня Лукашенко погрожував «затопити Європу мігрантами та наркотиками», якщо вона запровадить санкції проти Білорусі, тоді як Путін просто зазначив: «Ми будуємо союзну державу».
Як має ЄС реагувати на це? Важливо зрозуміти, що відбувається насправді.
«Викрадення» рейсу авіакомпанії Ryanair не є одиничним випадком. Згідно з дослідженням RAND, це частина шаблону диверсійних актів з боку Росії, який скопіювала Білорусь. Це форма війни. Серйозна реакція на такі дії гратиме важливу роль для Європи - з точки зору демократичного контролю, фінансів і, можливо, людських життів.
Інші вже платять цю ціну. Після розпаду Радянського Союзу Росія використовувала свої військові диверсії для дестабілізації колишніх союзників Молдови, Грузії та України та намагалася завадити їм наблизитися до НАТО та Європейського Союзу.
Проте дослідники RAND зазначають, що Москва не зацікавлена у прямій війні на своєму західному фланзі. НАТО зберігає силу. Економіка Росії слабка. Більше того, Кремль усвідомлює, що розпад НАТО або ЄС створить великий вакуум в Європі, в пастку якого може втрапити і сама Росія.
Ось чому Москва зосереджується на диверсійних діях, здебільшого «під прикриттям», які вона часто заперечує: кіберзлочинність, отруєння, фейкові новини, позики антидемократичним політичним угрупованням тощо.
Ця «гібридна війна» або «війна в сірій зоні» підриває НАТО і ЄС шляхом створення хаосу, розколу серед держав-членів та поширення тривоги серед громадян.
За допомогою таких дій Росія сподівається досягти власних зовнішньополітичних цілей із мінімальними витратами: захистити свою територію, режим та сферу впливу, здобути статус наддержави, отримати економічну вигоду, а також запобігти розширенню НАТО та ЄС.
Росія оперує «концентричними колами» втручання.
У найглибшому колі знаходяться Україна, Білорусь та країни Центральної Азії. Росія намагається впливати на ці держави. Кавказькі країни та Молдова знаходяться в наступному колі, більш віддаленому. Третє коло стосується країн Балтії, а четверте - інших колишніх членів Варшавського договору та Балкан.
Для Москви Білорусь та Україна є базою для диверсійних операцій. Це посилює елемент несподіванки, одночасно утримуючи конфлікти подалі від самої Росії - Москва завжди може сказати, що це незалежні країни, до яких вона не має стосунку. У майбутньому Європа може очікувати від «Білорусі» нових «сюрпризів».
За словами Хілл, «Білорусь, ймовірно, продовжить робити епатажні речі».
Як Європа може відповісти? Є три шляхи.
По-перше, треба виробити стійкість, посилюючи прикордонну безпеку, дозволивши спецслужбам співпрацювати у значущому (і справді секретному) європейському ключі, а також шляхом запровадження надійного захисту даних та інфраструктури.
По-друге, Європа повинна завдати удару, але як відомо, ЄС не дуже вміє це робити. Зовнішня політика є міжурядовою, і держави-члени продовжують відстоювати національні інтереси. Економічні санкції - це одне. Мовчазне блокування російських або білоруських кораблів, які ремонтуються в європейських портах, - це інше. Це можна зробити непримітно, з тією перевагою, що удар завдасть шкоди Москві чи Мінську без публічного приниження.
Інший спосіб завдати удару - щедра пропозиція молодим росіянам та білорусам, багато з яких виступають проти їх режиму. Запропонувати їм європейську візу для навчання та гранти. Перевага в тому, що такі дії лякають політичне керівництво режиму, але не шкодять звичайним громадянам.
І по-третє, Європа теж повинна запропонувати стимул. Просто вимагати звільнення Романа Протасевича нічого не дасть: Мінськ «втратить обличчя», якщо звільнить його під тиском Європи. Що може спрацювати, то це закриття сухопутних кордонів з Білоруссю як засіб тиску - і паралельно розпочати переговори про звільнення Протасевича «за лаштунками».
Європейці насправді не вміють мати справу з війною. Але треба визнати, що диверсійні дії, такі як викрадення літака Ryanair, є актами війни, так само як і отруєння опозиціонерів чи поширення фейкових новин. Диверсійні дії стають тенденцією, тому ЄС має відповісти розміреною, європейською манерою. При цьому, ЄС треба прийняти те, що жорстка реакція завдає шкоди. Це спричинить дебати по всій Європі, але іншого вибору немає, адже міжнародна безпека під загрозою, резюмує видання.
Нагадаємо, 23 травня в аеропорту Мінська був екстрено посаджений літак Ryanair рейсу Афіни-Вільнюс. Спочатку повідомлялося про можливе мінування повітряного судна, в аеропорт стягнули пожежних і карети «швидкої допомоги». Пізніше стало відомо про те, що на борту літака знаходиться опозиційний журналіст Роман Протасевич, його затримали. Інформацію про затримання Протасевича підтвердили в МВС Білорусі. На батьківщині журналіст є підозрюваним за статтею 293 КК Білорусі, йому може загрожувати страта.
24 травня в МВС Білорусі повідомили про місцеперебування опозиційного журналіста. Також державні білоруські ЗМІ поширили відео, на якому Протасевич спростовує інформацію про проблеми зі здоров'ям, а також говорить, що співпрацює з білоруськими правоохоронцями і дає свідчення.
Про те, які наслідки матиме викрадення Протасевича для білоруської опозиції, Білорусі та України - читайте в статті Володимира Кравченка «Зона, заборонена для польотів».