Американцям, швидше за все, не дуже подобається ідея, що політика США має хоч щось спільне з філіппінською чи російською. Але насправді кандидат в президенти Дональд Трамп демонструє схожі риси з іншими автократами, такими як Володимир Путін, Си Дзиньпін, Раджеп Таїп Ердоган, Абдель Фатах ель-Сісі, Нарендра Моді чи Віктор Орбан.
Як писав на сторінках Financial Times Гідеон Рахман, феномен Трампа пояснюється глобальним зростанням популярності авторитарних політиків. Але Росія вочевидь не лише частина цього міжнародного тренду. Вона стала фактично його піонером. Про це на сторінках Newsweek пише експерт Інституту Кенана Максим Трудолюбов.
"В світі триває обмін політичними ідеями, і деякі з нинішніх тенденцій походять саме з Росії. Путін більше відповідає основній течії, ніж може здатися. Всі хочуть бути великими знову", - пояснила експерт Інституту Брукінгса Фіона Хілл.
Через свою пострадянську історію Росія першою відчула біль і тугу за втраченою "величчю". Але в Москві довгий час тривали дебати, що саме потрібно зробити, щоб відновити колишній статус. Коли Володимир Путін вийшов на передній план в політичному житті Росії в 1999 році, з'явився пакет реформ, імплементація яких навіть почалася. Тоді всім було зрозуміло, що Росії потрібні інвестиції і технології, щоб відбудувати себе з руїн.
Однак той пакет реформ так і не був виконаний до кінця. Скоро стало зрозуміло, що Путін збирається лікувати біжи країни, вивівши служби безпеки на перший план. Він зробив "антитерористичні операції" на Кавказі (зокрема війну в Чечні) пріоритетом свого порядку денного.
Якщо економічні реформи і політична трансформація не приносить швидкого результату, війни і перемоги роблять свою справу. Зрештою, високі ціни на нафту компенсували відновлення економіки. Так шлях Путіна до "відновлення величі Росії" був визначений: від Чечні до Південної Осетії і Абхазії, від Абхазії до Криму, від Криму до Донбасу, від Донбасу до Сирії і від Сирії хтозна куди ще.
Всі військові авантюри Кремля дуже різні. На думку автора, якщо війну проти Чечні можна якось виправдати і вважати її "внутрішньою війною проти тероризму", то операція в Грузії вже викликає питання. А окупація Криму була однозначним порушенням всіх міжнародних угод. Одне об'єднує всі ці авантюри: демонстрація, що Кремль готовий застосувати військову силу.
Коли голоси розуму, такі як економіст Олексій Кудрін, говорять Путіну, що варто поводитися менш агресивно і попрацювати над економікою, російський президент заявив, що "не хоче торгувати суверенітетом". Власне, суверенітет і бажання вдатися до насилля характеризує сьогоднішній режим в Росії.
На думку автора, частково ця агресивна рішучість Москви розповсюдилася по всій Європі. Зокрема, праві і ліві політики в Польщі, Угорщині, Туреччині і інших країнах ставлять в центр свого порядку денного відновлення суверенітету, протиставляючи це свою бажання Брюсселю.
"Всі сьогодні хочуть бути "знову великими" (можливо, окрім Канади). Але мало хто готовий відкрито претендувати на частину території своїх сусідніх країн і ніхто не проголошує своє невдоволення світовою і регіональною системою безпеки так, як це робить Росія. Мало хто думає, що вирішувати економічні проблеми – це для слабаків, хоча Кремль дотримується такої думки. Росія зрозуміла, що застосування грубої сили приносить плоди", ", - йдеться в статті.
"Завдяки останнім військовим авантюрам в Сирії, Україні і Грузії Москва зрозуміла, що військова сила може бути ефективним інструментом в міжнародній політиці. І Захід не хоче протистояти грубій силі Росії рішучими діями", - пояснили експерти Фредерік Весслау і Ендрю Вілсон.
Це фактично відрізняє Росію від інших радикальних гравців у політиці. Більшість грубих режимів сьогодні намагаються відгородитися від світу, розглядаючи міжнародні торговельні угоди як шкідливі, а біженців і трудових мігрантів як загрозу. Росія також не фанат глобалізації, але вона готова вдаватися до інтервенціоністської політики і застосовувати грубу силу для досягнення своїх цілей.
Раніше видання Gazeta Wyborcza писало, що Путін замінив обіцяні росіянам гроші байками про "тисячолітню історію" і ворогів. В цей же час Путін, зібравши кілька днів тому мудрих експертів, почув від свого колишнього віце-прем'єра і міністра фінансів Олексія Кудріна, що для того, щоб "гроші були", а країна вийшла з кризи, потрібно зменшити політичний напір, або, простіше кажучи, спробувати помиритися з сусідами і припинити сваритися із Заходом.
Президент, щоправда, з місця відкинув цю пораду. Згодом пропаганда Росії атакувала Кудріна через незручні поради Путіну. Російського економіста звинуватили нібито у зв'язках з "ісламськими терористами".