У західних ЗМІ домінує історія, яка не дозволяє створити яскраві заголовки: Росія досі не вторглася в Україну, всупереч поширеним повідомленням, підкріпленим наполегливими брифінгами американської розвідки про те, що 16 лютого мало стати днем, коли президент РФ Владімір Путін віддасть наказ про наступ. Але оголошувати про перемогу ще рано. Навколо України досі перебуває багато російських військ, а у Путіна все ще є багато варіантів. Неможливо читати його думки, тому кожен, хто хоче точно знати, що очільник Кремля збирається робити далі, може висловлювати лише власні припущення, пише The Washington Post.
Всі знають про те, що Росія зробила в недавньому минулому. І це дає вказівку, що Путін може робити в найближчі дні та тижні. Коротка версія: Путін веде довгу гру, спрямовану на підрив українського суверенітету та незалежності, а також на те, щоб ця стратегічно важлива країна була підпорядкована волі Москви.
Протягом останніх двох десятиліть Росія використовувала все: від загрози військових дій до втручання в економіку, політику та критично важливу інфраструктуру у своїй кампанії проти української державності. Агресія постійна. Думка про те, що РФ може беззастережно повернути територію, яку вона анексувала, є сумнівною. Натомість головне питання, яке задають собі багато західних та українських лідерів, полягає в тому, чи зможе Путін захопити більше території України військовими засобами або, якщо він не зможе це зробити, наскільки сильніший тиск почне чинити Москва на Київ іншими методами.
У перші місяці 2014 року, після Революції в Україні, яка повалила промосковського президента, РФ посилила свою кампанію насильницьких операцій. Російські війська, використовуючи суміш обману та залякування, окупували Крим. Росія також розпалила війну на сході України. Окрім введення сил і техніки на Донбас, Москва також зберігала значну військову присутність вздовж кордонів України, що створило реальну загрозу повномасштабного вторгнення ще у 2014 році.
Це не означає, що Кремль спробує повторити саме той самий сценарій, який використав у 2014 році, але минулі події нагадують, що РФ завжди може використовувати загрозу вторгнення як інструмент впливу. При цьому Кремль блокує варіанти дій інших країн, не лише України, а й західних держав, які закликають до дипломатії.
Підтримка перспективи постійної військової загрози та збільшення її інтенсивності за потреби тримає Україну та Захід у стані оборони і змушує зберігати баланс — через побоювання, що будь-яка військова відповідь спричинить більшу військову агресію з боку РФ, таку, як повномасштабне вторгнення, для прикладу.
У той же час Москва використовує інші кроки, щоб тримати жертву в стані постійної слабкості. Одним із підходів є знищення військового потенціалу жертви шляхом нахабних актів саботажу, як це було в Чехії в 2014 році та в Україні в 2017 і в 2018 роках. Протягом останніх кількох днів українці повідомили про масову хвилю кібератак — якраз те, до чого вдавалася Росія в минулому. Тим часом пропаганда Москви продовжує атакувати Україну дезінформацією, покликаною збити з пантелику та дезорієнтувати країну.
Нинішня загроза вторгнення, на думку РФ, нібито була спровокована кроком українців до підвищення своїх військових можливостей, а саме закупівлею турецьких безпілотників, які Київ досі використав лише раз і цілком законно проти бойовиків на Донбасі. Росія ж незаконно окупувала частину України. РФ зберігає постійну загрозу застосування більш високого ступеня військової сили. І ця загроза посилюється щоразу, коли Україна робить найменший прогрес у своїй здатності захищатися.
РФ роками веде війну проти України політично, економічно та дипломатично. На політичному рівні Москва продовжує підтримувати агентів впливу як всередині України, так і на Заході. З економічної точки зору російський тиск і загрози проти Києва мають згубний вплив на інвесторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, підриваючи зростання економіки. Новий газопровід «Північний потік-2» може забрати в України доходи від транзитних зборів, у разі запуску.
Дипломатично Росія використала мінські угоди та пов’язані з ними переговори в нормандському форматі, щоб спробувати надати «особливий статус» Донбасу та дистанційно контролювати політику країни.
Схоже, Кремль вірить, що його постійна війна проти української державності та демократії зробить Росію сильнішою. Але це помилка. Як дізналися Європа та Сполучені Штати з гіркого досвіду, експансіоністські сили, які нападають на своїх сусідів, становлять небезпеку для всіх. Стратегія постійного тиску проти України, яку цинічно використовує Москва, з часом викличе ще ширшу реакцію. Жителі Заходу напружено спостерігають за діями РФ і роблять висновки, резюмує видання.
Настала не війна і не мир, а мировійна, коли все більш незрозумілим стає завтрашній день. Хвилі від неї розійшлися по всьому світу: десятки та сотні виступів заполонили медіа. Захід обговорює можливість «допомогти» Путіну вийти з агресивної позиції, не «втративши обличчя». І це теж важливо, щоб не підвищувати градус протистояння. Але Мюнхен показав марність такої стратегії. Про стимули та стратегії сторін читайте у статті професора Георгія Почепцова «Мир як війна, а війна як мир».